Життя і творчість Гюстава Флобера
Химия

Життя і творчість Гюстава Флобера


Завантажити реферат: Життя та творчість Гюстава Флобера

Флобер (Flaubert) Гюстав (12.12.1821, Руан, — 8.5.1880, Круассе, поблизу Руана), французький письменник. Народився 12 грудня 1821 року в сім’ї талановитого хірурга. Виходець із Шампані, батько письменника Ашіль Клеофас Флобер (1784-1846) пройшов курс навчання в Санському коледжі та закінчив освіту в Парижі. Ашиль був бідний, але здібності його виявлялися настільки блискуче, що поряд із захопленням викликали ревнощі та заздрість багатьох знаменитих лікарів Парижа. З цієї причини Ашіль опинився в Руані, де працював головним лікарем у місцевій лікарні. Людина великих знань, широкої душі та сильної волі, Ашіль безроздільно любив свою професію. І ця відданість Ашіля Флобера до науки передалася його синові. Сучасники дивувалися освіченості Гюстава Флобера, його воістину енциклопедичним знанням. Закінчивши Руанський ліцей, вступив на юридичний факультет Паризького університету, проте нервова хвороба, що розвинулася в 1844, змусила його перервати заняття. Батько купив маленький маєток Круассе поблизу Руана, в якому й оселився Флобер, де прожив до смерті. У Круассе створено основні художні твори Флобера, там є велике листування – безцінне джерело відомостей про філософські, естетичні та суспільно-політичні погляди письменника. Перші літературні досліди Флобера (повісті «Мемуари безумця», 1838, «Листопад», 1842) не самостійні, написані на кшталт традиційного романтизму. Однак у них чітко виражається антибуржуазна спрямованість, настільки характерна флоберського творчості. Відхід від романтичних уявлень позначився на ранньому варіанті роману «Виховання почуттів», проте остаточне розчарування у романтичних ідеалах юності відбулося під впливом революційних подій мови у Франції 1848-51.

Надалі його творчість розвивається хіба що по спіралі – він використовує старі задуми та постійно повертається до них. Важко зробити чітку грань, де закінчується молодий і починається зрілий Флобер. Швидше за все, цю грань слід зарахувати до початку 50-х років, на момент завершення його поїздки Сходом.

Значення Флобера та її впливом геть французьку і світову літературу велике. Продовжувач реалістичних традицій О. Бальзака, уважний читач російської літератури, він виховав плеяду талановитих письменників, деяких, наприклад, Г. Мопассана, безпосередньо навчаючи письменницькому ремеслу. Великий стиліст, він став взірцем творчої сумлінністю, відданості своєму покликанню, гарячої любові до слова, рідної мови.

Творча спадщина Флобера невелика. Він писав повільно та важко. Велич і популярність Флобера багато закордонних критиків намагалися пояснити досконалістю його стилю. Сам Флобер багато в чому сприяв цій думці. Він невпинно і з полемічним запалом повторював, що «форма – це саме твір», що «немає нічого, крім стилю», що твір стає безсмертним насамперед завдяки композиції та стилю. Флобер і справді створив твори скоєні формою і з мови. Він був переконаний, що задум твору можна відлити лише одне-єдину, властиву йому форму, що з точного висловлювання сенсу існує одне-єдине слово, одна-єдина фраза, які художник має знайти.

Флобер тяжкою працею досяг досконалої письменницької техніки, досконалої композиції. І все ж таки не можна пояснити безперервну цінність його книг лише винятковою письменницькою майстерністю. Творчість Флобера було знаменням часу, у ньому знайшли своє вираження дуже суттєві моменти історії французького суспільства.

Як було зазначено, Флобер продовжив справу Бальзака. З його появою реалізм утверджується у французькій літературі як провідний напрямок. Відтепер усе найкраще, що створюють письменники Франції, нерозривно пов’язане із правдивим зображенням дійсності, з критикою засад буржуазного суспільства.

Флобер, його однодумці та продовжувачі роблять багато для того, щоб правильно осмислити та витлумачити творчість Бальзака. Захист спадщини Бальзака проходить в умовах складної ідейної боротьби, і в цій боротьбі важливе місце займає Флобер, його естетичні позиції і, головне, його чудові романи, такі як Пані Боварі і Виховання почуттів. Творча спадщина автора «Людської комедії» Флобер намагається освоювати критично. Йому вдається сказати нове слово в літературі, сказати це слово в умовах іншої епохи, проявивши у своїй у всій широті свою творчу індивідуальність.

Зараз у історичній перспективі Гюстав Флобер здається фігурою майже символічною. Прикріплений до самої середини минулого століття (29 років життя до 1850, 30 – після), цей гігантський маятник своїм ходом, своїм ритмом позначав момент зміни епох, зміни часів, позначав перехідний час, коли втрачалися ілюзії, але ще не виникали надії.

«САЛАМБО». Роман «Саламбо» був написаний у 1862 році. Сюжет взятий з історії Стародавнього Карфагена (III ст. До н.е.). Однак це не історичний роман у традиційному для XIX століття розумінні. Автор не ставить своїм завданням показати логіку обраної ним історичної епохи, розглянути історичні закономірності. Тут центральні є також психологічний конфлікт, пов’язаний із зображенням кохання між Саламбо, високородною жрицею богині Таніт, та Мато, вождем лівійських військ. По суті, їхні долі аналогічні сумної долі Емми Боварі: вони в душі мрійники, які страждають від зіткнення з життям, по-своєму нелюдським. Людина з живою душею стає жертвою релігійної одержимості та військової жорстокості.

Збираючись працювати над «Саламбо», письменник відвідав Північну Африку та вловив колорит чужої далекої землі. Достовірно відтворені їм побут та культура тієї епохи, виразні його описи східної розкоші та пишноти обрядів. У цьому романі у всьому багатстві виявилося стилістичне мистецтво Флобера. Грандіозно-декоративні замальовки чергуються з картинками, написаними дрібними мазками, подібно до стилю імпресіонізму, який розквітає в цей час у французькому живописі. Перші зазвичай супроводжують гострих сюжетних ситуацій: «Вони пішли назад між двома довгими галереями, що паралельно тягнулися. По краях відкривалися маленькі келії. Їхні кедрові колони були обвішані тамбуринами та кімвалами. Жінки спали, розтягнувшись на циновках перед келіями. Тіла їх, що лисніли від притирань, поширювали запах прянощів і згаслих курінь; вони були такі рум’яні і насурмлені, що, якби не здіймалися груди, їх можна було б прийняти за ідолів, що лежать на землі… промені дорогоцінного каміння грали між розфарбованими колонами на обличчях сплячих жінок» (Мато в храмі Таніт). Імпресіоністичні замальовки в романі найчастіше супроводжують зображення душевного стану героїв: «Місяць піднявся врівень з морем, і в місті, ще вкритому мороком, заблищали світлі крапки і білі плями: дишло колесниці у дворі, полотняна ганчір’я, розвішана на мотузці, виступ стіни, золоте намисто на грудях ідола. Скляні кулі на дахах храмів сяяли місцями, як величезні алмази. Але невиразні обриси руїн, насипи чорної землі та сади здавались темними брилами в темряві…» (Саламбо на молитві).

Використана література:

  1. Велика радянська енциклопедія, т.27.
  2. Гюстав Флобер, «Виховання почуттів» — М. Худ. література, 1977.
  3. Гюстав Флобер, «Пані Боварі» — М., Худ. література, 1981.
  4. Історія зарубіжної літератури ХІХ століття – М., Просвітництво, 1982.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *