Зародження Монгольської держави.  Давня Русь
История

Зародження Монгольської держави. Давня Русь


На початку XIII ст. До Росії почали доходити туманні чутки про появу десь на Сході нової могутньої держави степових кочівників. Цю інформацію передали купці з Індії та Середньої Азії, мандрівники. І невдовзі нова грізна небезпека виникла вже біля російських кордонів. Це були монголо-татари.

Окремо варто відзначити виникнення і розвиток Монгольської держави, адже її історія протягом багатьох років трагічно перепліталася з долею російських земель, ставши невід’ємною частиною російської історії.

У другій половині XII – на початку XIII ст. Численні монгольські племена жили на величезних просторах від Великої Китайської стіни до озера Байкал. Самі монголи були одним із цих племен. Саме це плем’я згодом дало узагальнену назву всій Монгольській державі. Татари були ще одним місцевим племенем, що кочував навколо озера Буір-Нур. Вони ворогували з монголами, але згодом об’єдналися під їхнім командуванням. Але так сталося, що в зовнішньому світі, а особливо в Росії, саме таку назву — «татари» закріпили за народами нової держави.

У другій половині XII ст. серед монгольських племен, враховуючи кочову специфіку, відбувалися приблизно такі ж суспільні процеси, що й у Західній Європі в V—VII ст., у східних слов’ян — у 8—9 ст. Відбувся розклад первіснообщинних відносин, з’явилася приватна власність; Економічною основою монгольського суспільства був уже не клан, а окрема родина. Це змінило весь спосіб життя монголів. Була лише одна велика різниця в житті монгольського суспільства та народів Західної та Східної Європи, які пішли цим самим шляхом кілька століть тому. Основна частина монгольських племен, насамперед тих, що жили на півдні, в степових районах, були кочовими скотарями. Основою їхнього господарства були незліченні табуни коней, табуни великої рогатої худоби, овець. Північні племена, що проживали в лісостеповій і лісовій зоні, займалися переважно полюванням, полюванням і рибальством. На величезних просторах монгольських земель не було рівномірного розвитку окремих племен. Південні племена були економічно найбільш розвиненими, найбагатшими. Кочове скотарство та чудові пасовища дозволяли окремим родинам досягти успіху в економічному плані. Насамперед таку можливість отримали племінні вожді-хани, племінні старійшини-нойони. З’явилися сім’ї, в руках яких зосереджувались тисячі голів худоби, яка чи то насильством, чи то шляхом купівлі, застави захоплювала найкращі, найзручніші пасовища. Так формувалася родова знать, племінна верхівка на чолі з ханом. Основна частина аратських скотарів все більше потрапляла в залежність від заможної еліти монгольського суспільства.

Раніше монголи кочували громадами — «куренами», або «кільцями», які налічували до тисячі возів. У центрі такого табору кочівників знаходився фургон ватажка. Тепер почали з’являтися кочові сім’ї, хоча в період військових протистоянь ще зберігалася стара куренівська система організації військ. Хани і нойони отримали можливість за рахунок накопичених багатств наймати до своєї служби бойовиків-нукерів. Хани-вожді мали власну гвардію нукерів, які допомагали здійснювати контроль над власним племенем, були ударною силою племені під час воєн. І в цьому сенсі монгольське суспільство нагадувало європейців.

З самого початку розвиток державності у монголів, тобто поява влади ханів, знаті, нукерської гвардії, носило воєнізований характер. Це не залежало від психології народу, а пояснювалося законами економіки, розвитку монгольського суспільства.

З раннього дитинства все життя монголів було пов’язане з конем. Один із мандрівників, що побував у них, писав: «Татари народжуються і ростуть у сідлі й на коні; вони вчаться воювати самі, адже все їхнє життя цілий рік проходить на полюванні. Кінь був не тільки засобом пересування скотарів, а й вірним другом на полюванні та війні, він давав м’ясо та молоко. Монголи росли сильними, спритними, мужніми. Початок соціального розшарування суспільства, поява всемогутніх і багатих ханів, нойонів, формування нукерських загонів повною мірою використовували побутові особливості побуту монголів — їх військову спритність, невибагливість, вміння пересуватися. швидко і швидко в сідлі, їх вагонний транспорт, здатний долати величезні відстані.

У другій половині XII ст. між монгольськими племенами, як і в ранні часи серед германських племен, східних слов’ян, почалася міжплемінна боротьба за першість. Створювалися союзи племен, племінні конфедерації. Лідерами тут були степові, більш розвинені, краще оснащені та озброєні племена. Ті, хто переміг, підкорили своїх супротивників, одні з них були поневолені, інші були змушені служити своїм військовим інтересам. Дух дружинного підприємництва в цей час переходу від первіснообщинного ладу до державного охопив монгольське суспільство. Так само, як народження держави Русь супроводжувалося кровопролитними війнами між племенами та союзами племен, піднесенням вождів, їхніми відчайдушними бійками між собою (згадаймо вбивство київських князів Аскольда і Діра князем Олегом, війни полян проти сіверян, радимичів, древлян, в’ятичів) — такі ж процеси відбувалися в монгольському середовищі в другій половині 12 — на початку 13 ст.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *