Возз’єднання України з Росією.  російська історія
История

Возз’єднання України з Росією. російська історія


Поляновський мирний договір між Росією і Річчю Посполитою не вирішив усіх протиріч між країнами. Споконвічні руські землі (міста Смоленськ і Сіверськ) все ще залишалися під владою польського короля. Тому новий конфлікт і нова боротьба були неминучі.

Наприкінці XVI — першій половині XVII ст. почастішали сутички між українською шляхтою, козаками та селянами з польською шляхтою. Боротьба йшла за землі предків, за збереження православної віри, своєї мови та звичаїв. Підтримкою повстанців була Запорізька Січ — поселення вільних козаків в районі Дніпровських порогів. Козаки були добре озброєні та загартовані в боях зі степами, тому були грізним військом.

З 1648 р. широкого розмаху набула визвольна боротьба українського народу, яку очолив гетьман Богдан Хмельницький. Його армія змогла розбити польські полки біля річки Жовтих Вод (19 квітня 1648 р.), під Корсунем (17 травня), під Пилявцем (вересень 1648 р.). У результаті Київська, Брецлавська та Чернігівська губернії опинилися під владою Хмельницького. До 1652 р. боротьба тривала з перемінним успіхом. У травні на Батогському полі військо Хмельницького завдало вирішального удару війську царя. Усе Правобережжя перебувало під владою українського гетьмана.

Неодноразово Б. Хмельницький посилав до Олексія Михайловича послів, просив допомоги і пропонував взяти Україну під «свою царську руку». Допомога з Москви надходила регулярно, але цар запропонував Земському собору вирішити питання про возз’єднання двох країн. 25 травня 1653 р. було вирішено розіслати в усі міста листи про «неправду» польського короля, що спонукало короля розпочати з ним війну. Зібраний 1 жовтня Земський собор вирішив прийняти гетьмана Богдана Хмельницького «під високу царську руку» і розпочати війну з Річчю Посполитою. У Переяславлі 8 січня 1654 року Рада офіційно оголосила про возз’єднання України з Росією. Після цього українське населення прийшло до присяги цареві.

Восени 1553 р. почалася активна підготовка до нової війни. З Голландії було закуплено 20 тис. мушкетів, 20 тис. пудів пороху, 10 пудів різноманітних боєприпасів, 4 тис. мечів, 1800 обладунків і сотні пістолетів. Було зібрано дворянське ополчення, посилене «привілейованими людьми». Коней почали збирати по всій країні. Ковалі та ливарники отримували державні замовлення на виготовлення зброї. Щоб виключити місцевість, що шкодила спільній справі, цар видав указ, що під час воєнних дій усі вважатимуться «без місця», тобто службу не записують.

Згідно з розробленим планом, першою метою російської армії мав стати Смоленськ. На чолі полків стояв сам Олексій Михайлович. 2 лютого «наряд» (артилерія) відправлено на Вязьму, 15 березня відбувся огляд рейтерських і солдатських полків. Похід головної армії почався на початку травня.

Вже 4 червня був узятий Дорогобуж, 22 червня російська армія вступила на територію Речі Посполитої. Вислані В. П. Шереметєвим полки зуміли майже без бою взяти Полоцьк. Потім почалася облога Смоленська. Після кількох потужних атак 23 серпня 1654 р. гарнізон здався. Це була велика перемога російської зброї і головного полководця царя Олексія. Нарешті було повернуто втрачені в Смутний час західні міста.

Відсвяткувавши перемогу, цар повернувся до Москви, де назріло повстання, викликане епідемією чуми та нововведеннями патріарха Никона змінити церковні обряди. Найбільше обурення людей викликало публічне спалення ікон старих грамот, які завжди особливо шануються. Розуміючи, що швидко вирішити виниклий конфлікт неможливо, цар вирішив продовжити військовий похід. Адже 1654 р. був вдалим – значна частина Білорусі підкорилася російському війську. Це дозволило царю включити в свій титул доповнення: «Вся Велика, Мала і Біла Русь — самодержець».

У березні 1655 року Олексій Михайлович пішов в діючу армію. За його відсутності Б. Хмельницький з російським полководцем князем А. Н. Трубецьким успішно воював проти польських військ і рухався на Львів. Проте Яну Казимиру вдалося укласти союзну угоду з кримським ханом, який переніс орду на Україну. Це змусило російсько-українські полки відступити до Білої Церкви.

Головна царська армія йшла на Мінськ. У той час боярин В. П. Шереметєв і його син Матвій успішно займали одне за одним невеликі білоруські містечка. У липні 1655 р. передові полки Б. М. Хитрово зуміли досягти мети і увійти до Мінська. Далі король планував взяти Вільно та Варшаву. Успіх супроводжував російських солдатів — 30 липня Вільно впало. У серпні було захоплено Ковно та Гродно. Таким чином, в руках царя опинилися головні білоруські міста: Вітебськ, Борисов, Могильов, Шклов, Веліж та ін. Річ Посполита опинилася у надзвичайно важкому становищі. Цим скористався шведський король Карл X і незабаром захопив Варшаву, Краків, Познань. Ян Казимир утік до Сілезії.

У Москві напади шведів розцінювали як прагнення зупинити успішне просування російських військ на Захід — до Балтійського узбережжя, що відкривало торгові шляхи до європейських країн. Тому було вирішено укласти мир з польським королем, який більше не представляв небезпеки, і розпочати війну проти шведів.

Навесні 1656 р. було підписано російсько-польське перемир’я, хоча територіальне питання викликало великі розбіжності, з 15 травня російське військо, знову очолюване Олексієм Михайловичем, рушило до Прибалтики. Вже 8 серпня було взято перше місто Дінабург, потім впав Кукенойс (Кокнес). До осені в руках російських губернаторів опинилися Дерпт, Нойхаузен, Марієнбург, Ніеншанц, Нотебург. Взяти тільки Ригу, підтримувану з моря шведським флотом, не вдалося.

Шведський похід царя Олексія багато в чому був схожий на перші успішні лівонські походи Івана Грозного. Його успіхи були подібними. Але, як і в його попередника, незабаром почалися невдачі.

Російсько-шведська війна дозволила Яну-Казимиру зібратися з силами і вигнати шведів зі своєї території. Після смерті Богдана Хмельницького (2 липня 1657 р.) українським гетьманом був проголошений військовий писар Іван Виговський, який прагнув до союзу з польським королем, а не з царем. У 1658 році він прийняв польське підданство і оголосив про перехід України під владу Речі Посполитої.

За цих умов Олексій Михайлович вирішив укласти перемир’я зі Швецією. За його умовами за Росією була закріплена низка завойованих територій у країнах Балтії, у тому числі місце забудови в майбутньому Петербурга. Правда, пізніше, згідно з Кардіським миром 1661 року, вона втратила ці землі.

Незабаром з’ясувалося, що в Україні багато жителів не бажають знову потрапляти під владу польських панів. На Раді в Переяславлі новим гетьманом було обрано Юрія Хмельницького, сина Богдана. Але він не був ні видатним полководцем, ні досвідченим державним діячем. У 1660 р. при Чудинові Юрій з царським губернатором В. Б. Шереметєвим були оточені і розбиті. У результаті на Правобережній Україні знову була відновлена ​​влада польського короля.

Виснажлива для України війна завершилася у 1667 р. підписанням Андрусівського перемир’я. За його умовами Росія повернула Смоленськ, Сіверську землю, а за нею була закріплена Лівобережна Україна з Києвом. Це було великим досягненням для царя Олексія та російського війська. Нарешті все закінчилося з усіма наслідками Смути. Російська держава не лише повернула свої колишні володіння, а й прийняла до свого складу братський український народ.

Сумною виявилася доля Правобережної України. Турецький султан скористався слабкістю Речі Посполитої і зайняв її. За Бахчисарайським договором 1672 р. Поділля та прилеглі землі відійшли до Туреччини. Тепер, щоб визволити весь український народ, їм довелося боротися з новим грізним ворогом. Але наступники Олексія Михайловича почали вирішувати цю проблему.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *