власний погляд на сучасний світ

Серед тихих, кого судили «Розстріляне безсмертя», талантливо співає Євген Плужник. Частка дала вам загалом 38 років (1898-1936). Він був важко хворий на сухість, був заарештований і відправлений до концтабору на Соловках, де і помер.

Скілки їх, молоді, талановиті, люблячі світ і життя, топчуть чобіти сталінської інквізиції?! Про особливі провінції не жартували; З особливою увагою вони припали на опозиційний талант світу мистецтва, на духовну еліту з її життєтворчим духом.

Євген Плужник — людина з вершин неперевершеного таланту, тихого вдачі, стримування, що вселяє чари. Тремався самостійно, а що було робити…

Він не бв «ворог народу», ворог радіанської злагоди. Плужник намагався його розуміти, осягати, «… піддавшись життю… сотні ран..» Хто ще може довіритися ближнім у таку хвилину?

Суди мене своїм судженням,

Сучасник! — Без краю

Пробачте мені і вибачення, і вагання…

Співає переконанія, що озуміють його:

І пізня сума, я радість перед годиною, —

Я пропагую свій спокій.

Відтепер та сама «спокійна ширина» була основою цього світлового пучка і того світлового прийому, але вони не могли пропрацювати через нього, якби на 20-річчя в Україні почався корабельно-політичний процес.

Прочитайте чисті та проникливі рядки поета і зрозумійте, що світло твоєї душі мстить душу багатостраждального українського народу:

Ой добре впала, та впала крива роса

У тихих тихих полях…

Мої люди! Темний і босоніж!

Нехай буде свято твоє ім’я

Вражає глибину думок і почуттів. Плужник. Життеву наука про вино відома

в природі:

Вчіс природа творчого спокою

У дні весни. Мудрий на землі…

…Бий і успадкуй.

Вічність природи, Всесвіт навіює філософські роздуми про вічність і невинність краси:

… Дивуюсь і дивуюся: всі навіки

На цій осінній землі лагуни…

Життеву далеко кричав «…пелюст з дитячих уст», душа чиста, перший зустріч і любов. У найкрутніших хвилинах втоми і зневір’я, звернувшись до Т. Г. Шевченка, від нього співає совок сили:

Я оновлюю в серці, я бачу світ

Я тихий голос радіо надія.

Отже, прагнення до світу і сяйво надії були тобі так потрібні Поезія Є. Плужник, як і моє перше життя, адресований суспільству. Для майбутнього призупинення будівництва вин для самопожертви:

Благословенна ти, моя година!

Ой, жорстокий я в крові!

— Дарма що я, моя гниль, —

Підпишіть свої нові!

Ця жертва животворна: «За вісь вірю і виростаю». Війшовші від народних вітрів, страждаючи за народ, залишили шматок хліба від сусидських дітей з голодного 1933 року, Є. Плужник увійшов у безсмертя, вірячі в торжество добра:

Селище Зійде Коліс Велетенський

Тиша нових днів!