Відображення життя селянина-кріпаків при створенні І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря»
Реферати

Відображення життя селянина-кріпаків при створенні І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря»


Майже півстоліття тривала літературну діяльність І. Нечуй-Левицький — один із найкращих українських письменників. Протягом години я написав близько шістдесяти художніх творів, серед яких ілюструють життя різних версій українського населення: селян, міщан, робітників, інтелігенції, попівців, ченців та інших.

Найкращі творіння І. Нечуй-Левицький заслужено шанує тих, хто за години фортеці показав життя українців села. «Я знаю лише одне: бити за народ, стріляти сильно за мене», — писав І. Нечуй-Левицький.

Одним із найбільших творчих доробків письменника є його повість «Микола Джеря», написана письменником у 1878 році. Розповідь починається з чудесного опису природи, розмальовування річки Роставиця та села Вербівка. Дали зразу від письменника простим швом і пили з села. Українське село Звічайне за годинами крипаччини. Тут мова йде про головного героя повісті – крипака-бунтаря Миколу, перед нами проходять образ батька й матері героя, йога загін Німидорі, односельці.

Важкі, нестерпні кульки омивають життя селян-крипаків. З ранку до самого вечора сморід бульварів працював на сковороді. Жителі села робили три дні панщини, потім так називали передсмертні дні, шарварок. Життя народне стояло й хрипло — не можна було його пожинати, — а селян погнали й погнали на панщину. З літа до осені жінкам присвоювали також вік панських качень, яких коштував сморід змушені для їхнього кота. А довгими зимовими вечорами дівчата й жінки винуваті пряли майстрів. Усі жителі села намагалися бути несміливими й чути сковороду. А за наймиту побили його непокірно, як сталося з Миколою того його батька. Батько Миколи — Петро Джеря — завжди грабував життя за сковороду, але йогу в очах панських канчуків йому було байдуже. Через нестерпну практику Джеря вмирає раніше години. «Всі мої сили пішли на чужу жадібність, на чуже нутро, — на дороге оксамітове полотно, на золоті сережки пана Бжозовського, на дорогі знахідки й напої, на дорогі панські прими й витребеньки».

Ми не рятуємо життя молодому поколінню – Міколі та Німідорі. За свою правду Миколі не раз доводилося брати на спину панські канчуки. Нимидор не пройшов повз, а на третій день після схилу встала з ліжка, але на панщину не пішла, за що вдарила осавула батогом по спині. Микола часто насміхався над ним, чому така несправедливість. «Подумавши все, Бог так зробив, що недоброзичливо розділив частку між людьми: даючи одному панщину і степ, лань, а іншим важливу роботу, пильність не дрібниця».

Пан Бжозовський, осавула, гуменний — все це жорстокі експлуататори, які прагват випередити народ.

Підводячи перед очима панського знущаного, погрожуючи перетворити йогу на солдата, Микола співає разом із товаришами на цукрі, жартуючи, щоб отримати більшу щасливу долю.

Пізніше, змаловучі в розповіді про життя народу за години злочину, письменник здійснив думку про те, що люди не могли примиритися з крипаччіной, боровся з гнозисом.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *