Версії зради Юди
Химия

Версії зради Юди


Версії зради Юди

Завантажити реферат: Версії зради Іуди

Вступ

Відомий біблейський персонаж — Іуда Іскаріотський, якого ми знаємо як зрадника Ісуса Хреста, ставши в останні години об’єетом зацікавленості як вітчизняних так і зарубіжних дослідників Біблії та харчування християнської релігії. Всі вони намагаються знайти і пояснити причини поступку Іуді, що вимусило його, людину з духовними та гуманітарними якостями за 30 срібників продати свого Вчителя.

Сам по собі образ Іуді загадковий, і не зважаючи на його відому роль у драматичних подіях Страстної неділі, ми по суті про нього мало чого знаємо. Євангелісти повідомляють про Іуду дуже скупо, тільки Матвій розповідає про покаяння та самогубство Іуді. Що стосується мотивів зради Іуді, то про них розповідає лише Іоанн.

Але все ж таки, чому Іуда зрадив Ісуса Христа? На цей питання поки що не існує твердої відповіді. У зв’язку з цим учені-біблеїсти у своїх дослідженнях почали висувати чисельні версії, побачивши в особі Іуді не лише індивідуальну проблему, а й символ деяких темних сторін людського характеру. Всі ці версії дуже різноманітні і суперечливі. В них Іуда Іскаріот зробив свій поступок і як людина матеріальної полезності, і як патріот Іудеї, а то і як людина, яка опинилася в безвіхідному стані, втративши надії в майбутнє царства Божого. Цьому харчуванню присвятили свої праці такі дослідники, як Костів К., З. Косідовський, Феррар, Є. Ренар, Ф. Хоул, які все ж таки на науковій основі, використовуючи певний ряд джерел, змогли більш об’єктивно ставитись до питання Іудиної зради .

Іуда Іскаріот – син Симона (Івана 6: 71; 13; 2; 26) уроженець Іудеї. Назва “Іскаріот” походить від арамейського “іш Керіот”, тобто “людина з Каріоту”. Ця фамилия була спеціально додана Іуді, щоб таким чином відрізнити його від іншого Іуді між апостолами. Він був єдиним іудіянином серед інших учнів Христа – галілян. У житті Іуді сріблолюбство і раціоналізм брали гору над духовними та гуманітарними якостями, інакше кажучи, він керувався головним чином вимогами розуму, логіки та матеріальної корисності. Ісус Христос покликав його, як і всіх інших на свого ученика, він ходив із Вчителем, прислухався до його науки і побачив його великі справи. Мав здібності управителя і був скарбником учнівської каси. Христос добре знав серце і характер Іуді і вже тоді вибачив у ньому свого хитрого. А потім за 30 срібників від первосвящеників обрадував свого вчителя. Дивлячись на наслідки чину, пізнавши свій гріх, кинувши у храмі гроші і покінчивши самогубством.[1].

Це трактування “грошового” мотиву чину Іуді підтримується розповіддю Іоанна. Згідно з його версією, Іуда, перебуваючи на посаді скарбника, зловживав добрістю Христа і навіть крав гроші з загальної страти. За Іоанном виходити що Іуда був просто хопучою і саме жадібність до грошей і штовхнула його до зрадництва.

Проте ця версія малопереконлива. Навряд чи Іуда був таким, якщо він добровільно супроводжував Христа в його мандрівках і якщо Ісус зі свого боку не тільки включив його до 12-ти своїх найближчих учнів, але й довірив йому фінансові справи[2].

Цікаво, що дослідники звернули увагу на етнічну належність Іуді. Як уже відомо, назва “Іскаріот” — означає “людина з Каріоту”. Складність у тому, що існувало два міста Каріота.

Один із них був розташований в Іудеї. Якщо припустити, що батьківщина Іуди, то він був єдиним юдеянином з оточення Ісуса, бо сам Христос і його учні були з Галілеї. А на ті часи існувало врожання між населенням двох єврейських областей і, можливо, співтоварищі відносилися до Іуди з недовірою. Це ображало його і він поступово втрачав віру в Ісуса. Під час так званої “галілейської кризи”, коли вчення Ісуса про живий хліб, що зійшов з неба, обурило навіть його приближених, і можливо тут і відбувся кардинальний перелом у душі Іуді.

Втративши віру в Ісуса, Іуда, можливо дивився на нього іншими очима. Коли під час в’їзду до Ієрусалиму Ісуса проголосили царем Ізраеля, в Іуді заговоривши іудейський (жидівський) патріот. Ісуса він бачив одним з тих галілейських безглуздих, що накликали лихо на країну[3].

Інше місто Каріот знаходився у Моаві, на східному узбережжі Мертвого моря. Якщо Іуда звідти, то можливо він був язичником або іудеєм, але вихованим у язичному оточені. Ця обставина могла суттєво впливати на його стосунки з Ісусом. Іуда, можливо, мріяв про власну кар’єру в месіанському царстві Божому, яке в його уявленні є конкретним земним царством — царством Ізраїлю. Деякі апостолі саме так тулчали пророцтво Ісуса, а Іуда міркував також, як один із них. Зрозумівши, що Христос має наувазі зовсім інше і не має наміру відновити Іудейську державу, де Іуда, за даними, планував стати міністром скарбу, він також зрозумів, що його надії зруйновані і тоді в пориві відчайдушшя і гніву видав Іисуса священикам[4].

Виходить, що Іуда, який етнічно належав до єврейського походження, зрадивши свого Вчителя заради майбутнього свого народу, здійснивши своєрідний “патріотичний” подвиг. Але, як видно, мріючи про царство Ізраїля, він бачив там своє місце міністром скарбів, а це ще раз підкреслює тяжіння Іуді до грошей.

За однією з гіпотез Іуда був обібраний. Він прийшов до іудейських священиків та “сторгувався” (бо таку маленьку ціну вони поставили йому за Ісуса) погодився на зраду вчителя, щоб якось виправити своє матеріальне становище[5].

Напрошуеться питання, чи любив Іуда Ісуса, як один з його учнів, що пішов цим шляхом? Можливо, Іуда не зраджував би Христа, як би не любив його, як би не відчував, що менше любили, ніж інших[6]. Існує ще багато інших гіпотез про мотиви измени Іуді, всіх їх перерахувати просто не можливо. Наприклад, можна назвати лише кілька найцікавіших:

1. Іуда пішов на зраду Ісуса, сподіваючись таким чином прискорити появу царства Божого на землі;

2. Іуда хотів переконатися, чи зможе Ісус спастись і довести тим самим, що він справді той, за кого видає собі, тобто месія, передвіщений пророками і цар Израїльський;

3. Іуда хотів спасти Ісуса від розмотованої юрби, що покушалася на його життя і тому підбав щоб його арештували.[7]

Але тут треба звернути увагу на мотив, пов’язаний із бажанням Іуді врятувати Христа ціною його арешту. Коли Ісус вийшов до Ієрусалиму як Месія — Цар Ізраїлю, це розлютувало фарисеїв та храмову аристократію і на нараді у Іосіфа Касіафа було вирішено арештувати Ісуса. Тим часом, агенти іудейських первосвящеників запитували учнів Христа, намагаючись отримати від них необхідні відомості. І вони знайшли те, що шукали, в особі Іуді Іскаріота. Цей бідолага, за зовсім нез’ясованими мотивами, обрадувавши Іісуса, надавши всі необхідні вказівки і навіть напросився бути провідником загону, якому зазначалося здійснити арешт (хоча подібний крайній ступінь такої мерзотності ледве ймовірний)[8].

Не відкидаючи факту, що Іуда співдіяв арешту свого Вчителя, ми можемо зробити припущення, що з його боку в цій справі було більше поспішності, ніж підступності, і можливо, прокляття, які посипалися на Іуду до певної міри не зовсім справедливі. таким шляхом — зрадити Христа, щоб врятувати його, але за слабкістю, простоти, поспішності дій загубити його[9].

Всі ці версії ледь не привели на багаття інвізиції Вікентія Ферерія, друга та капелана Авіньонського папи Бенедікта ХІІІ (1394-1423). Як свідчать документи, що зберігаються у Ватікані, Федерій прочитавши проповідь про Іуду. Згідно з його версією, Іуда хотів молити Ісуса щоб той вибачив його, але не зміг пробитися через юрбу, яка оточувала Христа на шляху до Голгофи і добитися вибачення за свій поступок. Тоді він вирішив покінчити самогубством – повіситись, щоб душа змогла злетіти на Голгофу та добитися вибачення за свій поступок. Так воно і сталося. Тому коли Ісус потрапив на небо, душа Іуді опинилася праворуч від нього серед інших душ блаженних. Саме так описують цей факт М.Амврозіні та М.Уілліс, автори книги “Секретні архіви Втікану”[10].

Іуда опинився серед блаженних! Це неймовірно. Щоб Іуда після цього що він наробив ставши поруч з Богом!

Після цього на Вікентія Ферерія звалилося грізне слідство інквізиці. Його врятував папа Бенедикт ХІІІ який наказавши спалити матеріали слідства, саме слідство припинити.

Та ось, нарешті, одна з найцікавіших версій: всі сказання про Іуду, це вигадка. І самого Іуді Іскаріота взагалі не існувало і ні якої зради Христа не було. У підкріплення цієї версії можна послатися на свідоцтва апостола Павла. У своєму посланні до коріфян, він говоритиме про те, як проходила остання вечеря, і як Ісус воскреснув, одразу явився дванадцяти апостолам.

В описі апостолом Павлом Останньої вечері взагалі немає мови про Іуду та його зраду, що дуже дивно, якщо врахувати, як яскраво відібражають цей інцидент євангелісти.

Інший факт – поява Ісуса апостолам без наймалішого нагадування про відсутність Іуді.

І вирішальний факт — до карифян — джерело більш раннього періоду, ніж Євангелія та “Діяння апостолів”. Напрошується один висновок: за Павла сказання про Іуду взагалі не існувало. Ця легенда виникла десятиріччями пізніше. Після руйнування Ієрусалиму до еллінських міст хлинув потік єврейських біжінців. Почали спалахувати конфлікти між ними та прибічниками Ісуса Христа. З Нового завіту ми знаємо, що ці конфлікти набували жорсткого характеру і саме в цій атмосфері народився легендарний образ Іуді, який віддзеркалював у своєму обличчі євреїв та їх відповідальність за загибель рятівника.

Висновки

Таким чином, розглянувши деякі версії заради іуді, треба сказати, що не можна вважати хоча б одну з них найбільш затверджувальною та близькою до реальності. Але на відміну від інших, відкидаючи сріблолюбство, любов до грошей, матервальні корисності, як мотиви поступку Іуді, багато дослідників дослідників все ж таки зупиняються на харчуванні про етнічну належність Іуді, і можливо, враховуючи відносини між населенням єврейських областей, і його зрадництво вважають як неординар спробу прискорити прихід Божого царства.

Хто ж Іуда? Зрадник – хапуга, патріот, чи просто слабовільна людина? Це вже загадка історії. Можливо нові дослідження Біблії та Євангелія, тулмачення їх текстів призведуть до нових версій. Може і справді не було ніякого Іуді і не було зради. А поки що і по сьогодні ім’я Іуді Іскаріота асоціюється з багатьма негативними рисами людського суспільства.

Використана література

1. Косидовський З. Сказання євангелістів. М.1981

2. Костів К. Словник – довідник біблейських осіб, племен та народів. К.1995

3. Моріак Франсуа. Життя Ісуса. М.1991

4. Ренар Еге. Життя Ісуса Христа. М.1991

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *