Трагедія Григорія Меліхова в романі М. Шолохова «Тихий Дон»
Химия

Трагедія Григорія Меліхова в романі М. Шолохова «Тихий Дон»


Завантажити реферат: Трагедія Григорія Меліхова у романі М. Шолохова «Тихий Дон»

Бо в ті дні буде така скорбота,

який був від початку творіння…

навіть дотепер і не буде… Зрадить

а брат брата на смерть, і батько.

дітей; і повстануть діти на

батьків і умертвлять їх.

З Євангелія

«На пологому піщаному лівобережжі, над Доном, лежить станиця Вешенська…вся у засипу жовтопісків… Там, де Дон, вигинаючись, йде від станції до Базаків, рукавом у зарості тополь відходить озеро, шириною з Дон у мілководді. Наприкінці озера закінчується і станиця…» Тут, серед знайомого з дитинства природи рідного донського степу, якого він оспівав, серед людей, яким він присвятив свої книги, постійно жив і працював Михайло Шолохов. Звідси з привільного Дону родом і головний герой роману Шолохова «Тихий Дон» — Григорій Меліхов.

Григорій – молодий козак, молодець, людина з більшої літери: сильний, сміливий, люблячий, справжній чоловік. Такими властивостями наділив свого героя Шолохов. У той самий час Григорій Меліхов людина не без слабкостей, тому на підтвердження його безрозсудна пристрасть до заміжньої жінки – Ксенії, яку не в змозі побороти. Але, як на мене, слабкості, сумніви героя чи не найважливіше. Саме своїм умінням виживати, вирішувати проблеми, приборкувати пристрасті, велика людина. А ще – недосконалість, одна з головних рис справжньої людини. Потрібно віддати належне Михайлу Шолохову — він створив воістину тонкий образ недосконалого, але сильного і доброго Григорія, в особі якого відбилися всі шукання, муки, сумніви та печалі російського народу того заколотного часу.

Здавна жили козаки на Донові: займали землю, сіяли хліб, воювали з татарами і турками, були надійною опорою російським царям, боролися за них і за державу.

Кінець цього життя описує у перших книгах «Тихого Дону» Шолохов. Веселе, радісне, повне праці та приємних турбот життя козаків перериває перша світова війна. І з нею безповоротно руйнується віковий уклад. Похмурі вітри задули над донськими степами. І все ж таки воювати – справа для козаків звична, зовсім інша справа революція…

У лютому одна тисяча дев’ятсот сімнадцятого року цар, якому вони присягалися, виявився скинутим. Відбувся розкол. Перед людьми стала незнайома до села проблема вибору: чий бік прийняти, кому вірити. Головний герой роману «Тихий Дон» Григорій Меліхов мучиться тими самими сумнівами, як і решта козацтва. Спочатку йому здається правий Ізварін, який каже: «Нам необхідне своє, і, насамперед, порятунок козаків від усіх опікунів… Збав, Боже, від друзів, а з ворогами ми й самі впораємося».

Але після зустрічі з іншим героєм роману — Подтелковим схиляється Григорій до червоних, воює на їхньому боці, хоча душею ще ніяк не пристане до якогось берега. Після поранення під глибокою станцією їде він у свій рідний хутір. І там ще більше мучать його сумніви: «Там позаду все було плутано, суперечливо. Важко намацувалась вірна стежка; як у топкій гаті, вибився під ногами ґрунт, стежка дробилася, і не було впевненості – чи по тій, по якій треба, йде».

Не знайшов свого місця Меліхов серед тих, хто хотів встановити чужий донцям порядок. І ось уже він разом з іншими односельцями вступає битися з Подтелковим.

Трагічно малює письменник полон загону Подтелкова. Зустрічаються раптом однокашники, куми, просто люди, які вірять у одного Бога, які раніше могли називати одне одного земляками. Радісні вигуки, спогади. А завтра полонених козаків ставлять до стіни… Розливається кривава річка по донський землі. У смертельній бійці брат іде на брата, сина на батька. Забуті доблесть і честь, традиції, закони, руйнується життя, яке налагоджується століттями. І ось уже Григорій, який раніше внутрішньо противився кровопролиттю, легко сам вирішує чужу врахувати.

І почався час, коли змінювалася влада, а вчорашні переможці, не встигнувши стратити супротивників, стають переможеними та переслідуваними. Жорстокі всі, навіть жінки. Згадаймо дуже сильну сцену, коли Дар’я вбиває Котлярова, вважаючи його за вбивцю свого чоловіка Петра.

Григорій стає одним із великих воєначальників повстанців, але щось уже ламається в його душі від багаторічного військового вбивства: він забуває про сім’ю, все байдужіше стає до себе.

Повстання розгромлено. І знову доля чинить з Меліховим переворот. Його насильно мобілізують у червону армію.

На тлі цих метань Григорій переживає трагедію також і в особистому житті, червоною смугою через яку проходять невдалий шлюб, заборонене кохання, низка смертей рідних та улюблених людей.

З чорним випаленим пожежами степом порівнює Шолохов життя Григорія наприкінці його шляху. Сильна, смілива людина стала легкою тріскою у бурхливому океані історичних змін. Ось вона Толстовська нікчемність особистості історії. Але як би не був великий трагізм того, що відбувається, надію вселяє остання символічна картина — батько і син, а навколо «весело зеленіє молода трава, тремтять над нею в блакитному небі незліченні жайворонки, пасуться на кормовій зеленці пролітні гуси, і в’ють гнізда, стрепету».

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *