Страхова історія 6
Тести та шпаргалки

Страхова історія 6


Оригінальні форми страхування виникли в давнину. Найдавніші правила страхування, що збереглися до наших днів, викладені в одній із книг Талмуду і полягали в наступному: якщо один із погонщиків віслюків втратив тварину, решта погонщиків повинні були замість нього віддати йому іншого осла. . Збереглися також закони, видані царем Вавилонії Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.), що відображають характерні риси страхування часів рабовласницького суспільства. Вони передбачали укладення угоди між погонщиками і купцями про спільне занесення збитків, які могли статися в дорозі внаслідок нападу розбійників, втрати верблюдів, крадіжки тощо.

У Стародавній Греції на острові Родос у 916 р. до н.е. був прийнятий нормативно-правовий акт, що містить систему розподілу збитків у разі корабельної аварії, тобто йшлося про взаємне страхування. Багато принципів, викладених у цьому документі, діють у страхуванні й сьогодні. Найбільш повно взаємне страхування розвинулося в Стародавньому Римі. Його використовували різні організації (корпорації, правління), які об’єднували своїх членів за професійними, матеріальними та особистими інтересами (підтримка у разі інвалідності, забезпечення гідного поховання померлого тощо). Отже, основою первинних форм страхування була колективна взаємодопомога, яка забезпечувалася взаємними зобов’язаннями.

В економічній літературі страхування в середні віки називають цехово-цеховим етапом у розвитку страхової справи, оскільки страхування в цей період здійснювалося в рамках цехів. Найпоширенішим типом гільдії був союз купців. Кожен із цих спілок зберігав комерційну самостійність. Купці об’єднувалися в гільдії для солідарного захисту і підтримки на шляху і на ринку, для усунення конкурентів і проведення цінової політики.

Існували професійні об’єднання селян, ремісників і навіть злодіїв і бандитів. Якщо на перших етапах свого існування цехи були тимчасовими об’єднаннями, то в середні віки вони стають переважно постійними організаціями. Деякі гільдії почали виплачувати своїм членам пільги за втрату зору, проказу та інші захворювання. З’явилися охоронні цехи, завданням яких був захист членів гільдії та їхнього майна. Проте основною функцією гільдії залишалася взаємодопомога в надзвичайних ситуаціях, іншими словами, функція страхування.

У пізній період середньовіччя із зростанням кількості міст через велику кількість дерев’яної забудови зростав ризик знищення майна та будівель внаслідок пожеж, повеней та інших стихійних лих. Повсюдно почали з’являтися об’єднання людей для спільних дій з ліквідації наслідків надзвичайних подій, у тому числі економічними методами. Так, на початку 14 століття в Брюгге (Німеччина) утворилася Страхова палата, яка здійснювала операції зі страхового захисту інтересів купців і ремісничих гільдій. Тому можна зробити висновок, що в Західній Європі середньовічне страхування вже поділялося на особисте (на випадок хвороби, смерті) і майнове (відшкодування збитків від стихійного лиха, пожежі, недобросовісної конкуренції тощо).

Форми та методи страхування змінювались залежно від попиту на страхові послуги. До початку другої половини XVIII ст. у Західній Європі існувало вже близько сотні видів майнового та особистого страхування.

У Росії основи державного страхування були закладені Стоглавським собором («Стоглав») 1551 р. У зв’язку з постійними набігами кримських і ногайських татар, які захоплювали полонених і продавали їх у рабство, було вирішено звільнити полонених співвітчизників шляхом викупу.

У 72 розділі «Стоглава», який називався «Про викуп полонених», обумовлювалися форми викупу, вказувалося джерело коштів — царська скарбниця. Проте кошти, витрачені на викуп, поверталися до скарбниці шляхом щорічного розподілу цих витрат на все населення країни рівномірно.

До кінця XVIII ст. страхові послуги в Росії надавали іноземні компанії. Платежі проводилися золотом і йшли за кордон. Щоб змінити цю ситуацію, у 1786 р. в Росії була встановлена ​​державна страхова монополія, яка мала чітко виражений фіскальний характер. Функції державної страхової організації почала виконувати страхова експедиція при Державному позичковому банку (1786-1822). «Кам’яні будинки та фабрики» підлягали страхуванню в межах 75% від їхньої оцінки. Страхові внески становили 1,5% річної страхової суми.

Кількома роками раніше (у 1781 р.) Катерина II видала «Хартію купецького мореплавства», яка містила положення про морське страхування. За Катерини II в Росії також зародилося пожежне страхування, яке згодом набуло поширення. Справа в тому, що російські міста до початку 20 ст. складався переважно з дерев’яних конструкцій, які постійно були під загрозою знищення вогнем. Пожежі знищили торгові магазини, склади, житлові будинки, і ці лиха стимулювали розвиток страхової справи.

У 1827 р. було організовано «Перше російське пожежне страхове товариство» (1827-1917), яке отримало виключне право страхування будівель від пожежі в Московській, Петербурзькій, Одеській та Прибалтійській губерніях. У 1835 р. було створено «Друге російське пожежне страхове товариство», яке здійснювало подібні операції. У тому ж 1835 р. в Росії започатковано особисте страхування — організовано приватне акціонерне страхове товариство «Життя».

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *