Становлення особистості Івана 4 Васильовича Грозного
История

Становлення особистості Івана 4 Васильовича Грозного


Формування особистості першого російського государя, який офіційно прийняв титул царя, проходило у дуже важких умовах. У віці трьох років він втратив батька, але був оголошений спадкоємцем престолу. Щоб піднятися на нього, йому потрібно було лише досягти повноліття під опікою матері. Проте вже у 8 років він втратив цю опору і став іграшкою в руках боярських тимчасових робітників. Ніхто серйозно не займався його навчанням і вихованням, ніхто не дбав про те, щоб створити йому умови життя, відповідні його чину. Кожен «халіф на годину» використовував молодого великого князя лише у своїх цілях.

Іван з гіркотою згадував, що бояри годували його з братом, «наче чужинці, чи наче найбідніша дитина». В результаті хлопці постійно відчували нестачу одягу та взуття, навіть голодували.

Особливо зневажливо ставилися князі Шуйські до молодого государя та його молодшого брата Юрія. Вони, мабуть, пам’ятали, що їхній предок, князь Андрій Олександрович, був вище по ієрархічній драбині за Данила Московського, предка московських князів. Зайшовши до кімнати грати дітей, князі не кланялися їм і не виявляли ані найменшої пошани. Розвалівшись на лавці й поклавши ноги на ліжко Василя III, вони мовчки спостерігали за хлопцями. Жоден з них ніколи не говорив добрих слів дітям-сиротам, не прагнув хоч трохи попестити їх.

Майбутній король ріс в атмосфері жорстокості, удаваності, ненависті та лютої заздрості. Природно, це не могло не позначитися на його характері, загальнолюдських уявленнях і самосвідомості. Він рано зрозумів, що влада підносить людину на небувалу висоту і дозволяє їй керувати долями людей на власний розсуд. Але самотужки багато чого не досягнеш – треба оточити себе однодумцями та захисниками.

У дитинстві Іванові довелося пережити багато трагічних подій, які також вплинули на його характер. Ось один із них. Митрополит Іоасаф, стурбований долею держави і молодого государя, намагався примирити ворогуючі боярські сторони. У січні 1542 року під час Шуйського повстання він хотів організувати хресний хід за участю великого князя Івана. Хлопчика розбудили рано вранці і віднесли до собору, де розпочалася Божественна Літургія. Але це не зупинило повстанців. Спочатку вони схопили близького до Івана князя Петра Щенятєва, потім з шумом напали на митрополита. До його камери навіть залетіло каміння.

Митрополит змушений був тікати й сховатися на подвір’ї Троїцького монастиря. Але й там його не залишили в спокої. Натовп малих боярських дітей напав на нього, порвав одяг і ледь не вбив. Справа закінчилася тим, що за рішенням підконтрольної Шуйським Боярської думи Іоасаф був засланий до Білоозеро.

У вересні наступного року спалахнуло нове боярське повстання. На засіданні Боярської думи в присутності Івана і нового митрополита Макарія князь А. М. Шуйський і його прибічники напали на боярина Ф. Воронцова. Його звинувачували у поганому впливі на государя. Боярин був ґрунтовно побитий і ледь не загинув. Лише заступництво Макарія врятувало Воронцова. При цьому постраждав і сам митрополит: Ф. Головін наступив на край довгої мантії пастуха, і вона порвалася.

Усі ці потворні сцени розігрувалися на очах у молодого Івана IV. Вони не могли не вплинути на нього. У 13 років він наказав розплідникам полювати з собаками на ненависного Андрія Шуйського. З того часу «бояри почали мати страх і покору від государя». До найближчого оточення імператора входили його родичі — дядько М. В. Глинський і бабуся Анна Глинська. Вони порадили Івану розправитися з усіма повстанцями. Ф. Шуйський, Ф. Головін, князь І. Кубенський були заслані, А. Бутурліну відрізали язик, багато інших знатних осіб були покарані. Бояри зрозуміли, що їх самолюбству і свавіллю прийшов кінець. Іван до кінця життя почав ревно захищати своє право розпоряджатися долею держави і підданих від будь-яких посягань. З того часу його кредо було — необмежена самодержавна влада.

Систематичною освітою Івана IV ніхто не займався. Під керівництвом матері та дядька-наставника з п’яти років його вчили читати і писати, потім вивчав книги Святого Письма. Йому довелося самому заповнювати прогалини в знаннях. Велика бібліотека мого батька та діда була в цьому гарною підмогою. Особливо юнака привабили книги з історії держав, про військові походи. Ідеалом були великі подвиги і завоювання стародавніх римлян. Вони хотіли йому наслідувати.

Для себе молодий государ зробив головний висновок — у всіх питаннях, пов’язаних з управлінням країною, він повинен розбиратися в собі і не покладатися на радників. Інакше він не буде керувати собою, а за нього це зроблять більш обізнані люди. Тому Іван ретельно опанував військове мистецтво, вивчав державний устрій інших країн, дипломатію, історію Русі, своїх предків і т. д. Велику допомогу йому в цьому допомагав досвідчений і начитаний книжник митрополит Макарій. Ще перебуваючи в Новгороді, він зібрав хорошу бібліотеку і готувався до створення багатотомної енциклопедичної праці — Четей-Меней.

Таким чином, можна зробити висновок, що для розуміння епохи Івана Грозного, повної драматизму та неоднозначності, слід зазирнути в дитинство царя. У ньому зібрані всі відповіді на складні запитання та складні загадки цього часу, насиченого драматичними подіями.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *