Справжнє і фантастичне в баладі Т. Шевченка «Тополя»

Літературний спад Т. Шевченка мав багато гарних поетичних творів. А молодь оспівує свою творчість починаючи з балад, ставши в них багатим матеріалом із традиційної народної творчості.

Уже в першому виданні «Кобзаря» (1840) побачили одну з найкращих йогабалад «Тополь». Його навіяли мотиви народної творчості та давні прояви народу. Тут розповідається про глибокий досвід дівчини, відокремленої від коханіма. Мілий її пішов, може, і помер.

Без солодкої скрипучої могили…

І від душі били.

Матері дівчат накинулися на привітного її зі старого багатого і нелюбого чоловіка. А дівчина повертається на допомогу до воріт і бере зіллю, неначе я на тополі крутить.

Зілла Діва накопичилася —

Стала тополя.

Все це, звичано, фантастично. Тут Балади бачать перше вірування людей і можливість переселення душі людини в Рослину. Фантастичний в баладі також розмарин дівчина з тополею, чудодійна цилла.

Ель, вершки фантастики, ми можемо танцювати з Баладі та справжнім. Молодь співає вже в ранній творчості, виявивши високу художню майстерність. Наприклад, авторський тонкий малюнок природи, який тісно пов’язаний із життям героїні. З великою художньою силою Шевченков зумів передати красу вірності, неспокійність правильної кохани, світлі й благородні людські почуття. Досить правдиво, реалістично змаловує автор створює образ матері, ніби хочеш побачити доньку заміж за неприязнь. На «Баладах» виразно лунає протест проти дружби старих і багатих.

Ми, люди 21 століття, це дивно, неможливо не мати такого фантастичного перетворення, але, читаючи баладу великого Шевченка, ми знову і знову змінюємося, як зум, співає тонко і влучно передаємо красу людського почуття, ми не можемо не захоплюватися дивовижною природою, зображеною у творі, а не її звуковими образами, ніби ми усвідомлюємо, наскільки живі, знаючи. Нібі живою стоїть перед нами струна храму тополі, ніби шепоче зеленому листю і реве про суму твоєї частки, голосно кричачи на голос.

Недарма шевченківські бастарди давно увійшли до скарбниці народної поезії. Я в цому — найкраще визнання їх автора.