Розвиток соціології в Росії
Химия

Розвиток соціології в Росії


Розвиток соціології в Росії

Завантажити реферат: Розвиток соціології у Росії

Зародження російської соціології

Зародження та розвиток російської наукової соціології було зумовлено численними причинами та факторами. До середини XIX століття, коли російська соціологія, виходячи з думки, що склалася, почала своє формування, західна соціологічна думка вже знайшла своє втілення в працях О. Конта, Сен-Симона, Г. Спенсера та інших суспільствознавців того часу. Безперечно, на процес зародження соціології у Росії відомий вплив справили соціологічні погляди західних шкіл та його представників.

Передісторія російської соціології пов’язані з діяльністю радикальних публіцистів, що групувалися навколо журналу «Російське слово». У журналі вперше з’явилися статті, що знайомили російського читача із позитивізмом Огюста Конта. Радикальна філософська думка шістдесятників мала попередників у вісімнадцятому столітті, що перебували під впливом соціальної філософії Монтеск’є.

Широкий інтерес до соціальної проблематики став уражає російського освіченого суспільства у зв’язку з реформами Олександра II. Невипадково у період відбувається знайомство російської інтелігенції з творчістю О. Конта, Р. Спенсера, Дж. Ст. Міля та інших мислителів, у чиїх працях було закладено основи соціологічної науки.

Бурхливий розвиток соціальних відносин у пореформеній Росії змушували аналізувати відносини, що складаються в соціумі. У цей час розпочалися пошуки невідомих раніше підходів у соціальній сфері. Формування соціології як науки відбувалося одночасно у кількох напрямах.

Розвиток соціології у Росії

Соціологічна думка у Росії розвивається як частина загальносвітової соціологічної науки. Випробовуючи вплив із боку різних течій західної соціології, вона водночас висуває оригінальні теорії, у яких відбивається своєрідність розвитку російського суспільства. У розвитку соціологічної думки у Росії дослідники виділяють три основні етапи.

Перший етап — з середини ХІХ століття до 1918 року ХХ століття;

Другий — з початку 20-х років до кінця 50-х років;

Третій – з початку 60-х до наших днів.

Перший етап, перш за все, пов’язаний з творчістю таких великих соціальних мислителів, як П. Л. Лавров (1829 – 1900) та Н. К. Михайлівський (1822 –1904). Розвивається ними напрям соціальної думки отримав назву суб’єктивної соціології. Основні ідеї цього напряму були вперше сформульовані у знаменитих «Історичні листи» П. Л. Лаврова (1870).
Як і в інших класиків теоретичної соціології — О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, у центрі уваги суб’єктивної соціології стояли розробка вчення про суспільство загалом, виявлення закономірностей та спрямованості його розвитку. Значну увагу представники суб’єктивної соціології приділяли розробці теорії соціального прогресу. Сутність у суспільному розвиткові, по Лаврову, полягає у переробці культури, саме: у переробці традиційних, схильних до застою громадських форм у цивілізацію, що характеризується гнучкими, динамічними структурами і відносинами. Цивілізація тлумачиться суб’єктивними соціологами як свідомий історичний рух. Цей рух здійснюється насамперед критичною думкою. Але оскільки думка реально виникає лише через дії особистості, остільки, міркують вони, головною рушійною силою у суспільному розвиткові виступають критично мислячі особистості, передова інтелігенція.

Поряд із суб’єктивною соціологією, помітне місце у соціальній науці того періоду займають роботи М.М. Ковалевського 1851-1916 рр. М.М. Ковалевський був останнім представником класичного позитивізму. Провідну роль своєї соціологічної теорії М.М. Ковалевський відводить вченню про соціальний прогрес.

Паралельно із суб’єктивною соціологією та позитивізмом М.М. Ковалевського, у боротьбі з ними в Росії розвивалася соціологія марксизму, представлена ​​двома основними теоріями: ортодоксальним марксизмом, на чолі з В. Плехановим та В. І. Леніним, і так званим легальним марксизмом, представниками якого є П.Б. Струве, М.І. Туган-Барановський, Н.А. Бердяєв.

Другий період розвитку соціологічної думки у Росії характеризується наростанням процесу інституціоналізації, набуттям соціологічною наукою статусу соціального інституту. У 1920 р. в Петроградському університеті при факультеті суспільних наук було створено соціологічне відділення, на чолі якого став Пітирим Олександрович Сорокін (1889 — 1968) — великий вчений і громадський діяч, який зробив істотний внесок у розвиток вітчизняної та світової соціології. П.А. Сорокін один із родоначальників теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності. У сталінські часи соціологія зазнає ідеалогізації і як солідний інститут повністю припиняє своє існування.

Відродження соціології як науки починається наприкінці 50-х-початку-60-х років, на хвилі «хрущовської відлиги». Цей час прийнято вважати початком третього етапу розвитку соціології у Росії. У 60-х роках соціологія відновлює статус соціального інституту. В середині 1960 року було створено першу соціологічну установу — відділ соціологічних досліджень в інституті філософії АН СРСР та лабораторія соціологічних досліджень при Ленінградському держуніверситеті. З 1974 почав виходити спеціалізований журнал «Соціологічні дослідження». В даний час існує ряд комерційних, вузівських та незалежних соціологічних центрів, які ведуть широкі емпіричні та теоретичні дослідження у різних галузях суспільного життя.

Список використаної літератури

1. Шамшурін В.М. Історія російської соціології та інтелектуальна історія. // Соціс, 1995 р, № 3.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *