Рівні розвитку здібностей та індивідуальні відмінності
Реферати

Рівні розвитку здібностей та індивідуальні відмінності


У психології найчастіше зустрічається така класифікація рівнів розвитку здібностей: здібності, обдарованість, талант, геній.

Усі здібності в процесі свого розвитку проходять ряд етапів, і для того, щоб деяка здатність піднялася в своєму розвитку на вищий рівень, необхідно, щоб вона була вже достатньо сформована на попередньому рівні. Але для розвитку здібностей спочатку має бути певна основа, яку складають нахили. Під задатками розуміють анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, що становлять природну основу розвитку здібностей.

Однак наявність у людини певних задатків не означає, що вона розвине певні здібності. Наприклад, обов’язковою умовою розвитку музичних здібностей є гострий слух. Але будова периферичного (слухового) і центрального нервового апарату є лише передумовою розвитку музичних здібностей. Будова мозку не передбачає, які професії та спеціальності, пов’язані з музичним слухом, можуть виникнути в людському суспільстві. Також не передбачено, яку сферу діяльності людина обере для себе і які можливості перед нею відкриються для розвитку своїх нахилів. Отже, наскільки будуть розвинені нахили людини, залежить від умов її індивідуального розвитку.

Отже, розвиток нахилів є соціально зумовленим процесом, який пов’язаний з умовами виховання та особливостями розвитку суспільства. Нахили розвиваються і трансформуються в здібності за умови, що в суспільстві є потреба в певних професіях, зокрема там, де потрібен гострий музичний слух. Другим істотним фактором розвитку нахилів є особливості вихованості.

Завдання неспецифічні. Те, що людина має схильності певного типу, не означає, що на їх основі за сприятливих умов обов’язково має розвиватися якась специфічна здатність. На основі одних і тих же нахилів можуть розвиватися різні здібності залежно від характеру вимог, що висуваються діяльністю.

Здібності значною мірою соціальні і формуються в процесі конкретної діяльності людини. Залежно від того, є чи відсутні умови для розвитку здібностей, вони можуть бути потенційними та актуальними.

Під потенційними здібностями розуміють такі, що не реалізуються в певному виді діяльності, але здатні оновлюватися при зміні відповідних соціальних умов. Фактичні здібності, як правило, включають ті, які необхідні в даний момент і реалізуються в певному виді діяльності. Потенційні та фактичні здібності є непрямим показником характеру соціальних умов, у яких розвиваються здібності людини. Саме природа соціальних умов перешкоджає або сприяє розвитку потенційних здібностей, забезпечує чи не забезпечує їх перетворення в реальні.

Наступний рівень розвитку здібностей — обдарованість. Обдарованість — це своєрідне поєднання здібностей, що надає людині можливість успішно виконувати будь-яку діяльність.

Від обдарованості залежить не успішне виконання діяльності, а лише можливість такого успішного виконання. Успішне виконання будь-якої діяльності вимагає не тільки наявності відповідного поєднання здібностей, а й набуття необхідних знань і навичок. Яким би феноменальним математичним талантом не володіла людина, якщо вона ніколи не вивчала математику, вона не зможе успішно виконувати функції самого рядового спеціаліста в цій галузі. Обдарованість визначає лише можливість досягнення успіху в тій чи іншій діяльності, а реалізація цієї можливості визначається тим, наскільки будуть розвинені відповідні здібності та які знання та вміння будуть набуті.

У структурі здібностей можна виділити дві групи компонентів. Одні займають лідируючі позиції, а інші є допоміжними. Провідний і допоміжний компоненти здібностей утворюють єдність, що забезпечує успішність діяльності. Однак структура здібностей є дуже гнучкою сутністю. Співвідношення провідних і допоміжних якостей у конкретній здібності різниться від людини до людини. Залежно від того, яка якість є провідною в людині, відбувається формування допоміжних якостей, необхідних для виконання діяльності. Більше того, навіть у межах однієї діяльності люди можуть мати різне поєднання якостей, що дозволить їм однаково успішно виконувати цю діяльність, компенсуючи недоліки.

Слід зазначити, що відсутність здібностей не означає, що людина непридатна для виконання певної діяльності, оскільки існують психологічні механізми компенсації відсутніх здібностей. Часто діяльністю доводиться займатися не лише тим, хто має на це здібностями, а й тим, хто їх не має. Якщо людина змушена продовжувати займатися цією діяльністю, вона свідомо чи несвідомо компенсуватиме недолік здібностей, спираючись на сильні сторони своєї особистості. На думку Є. П. Ільїна, компенсація може здійснюватися через набуті знання чи навички, або через формування індивідуально-типового стилю діяльності, або через іншу, більш розвинену здатність. Відсутні здібності можуть бути компенсовані в дуже широкому діапазоні іншими, які високо розвинені у даної людини. Напевно, саме це забезпечує можливість успішної діяльності людини в різних сферах.

Прояв здібностей завжди строго індивідуальний і найчастіше неповторний. Тому зводити обдарованість людей, навіть тих, хто займається однією і тією ж діяльністю, до набору конкретних показників не можна. За допомогою різноманітних психодіагностичних методів можна лише встановити наявність певних здібностей і визначити відносний рівень їх розвитку.

Характеризуючи здібності людини, вони часто виділяють такий рівень її розвитку, як майстерність, тобто досконалість у тому чи іншому виді діяльності. Коли говорять про майстерність людини, то передусім мають на увазі її здатність успішно займатися продуктивною діяльністю. Проте з цього не випливає, що майстерність виражається у відповідній сумі готових умінь і навичок. Майстерність будь-якої професії передбачає психологічну готовність до творчого вирішення виникаючих проблем.

Наступний рівень розвитку здібностей людини – талант. Нині під талантом розуміють високий рівень розвитку спеціальних здібностей (музичних, літературних тощо). Так само, як і здібності, талант проявляється і розвивається в діяльності. Діяльність талановитої людини відрізняє принципова новизна, оригінальність підходу.

Слід зазначити, що талант – це певне поєднання здібностей, їх сукупність. Окрему ізольовану здатність, навіть дуже розвинену, не можна назвати талантом, а пробудження таланту, як і здібностей загалом, є соціально зумовленим.

Найвищий рівень розвитку здібностей називають геніальністю. Про геніальність говорять, коли творчі здобутки людини становлять цілу епоху в житті суспільства, у розвитку культури. Геніальних людей дуже мало. Загальновизнано, що за всю п’ятитисячолітню історію цивілізації їх було не більше 400. Високий рівень обдарованості, який характеризує генія, неминуче пов’язаний з оригінальністю в різних сферах діяльності. Серед геніїв, які досягли такого універсалізму, можна назвати Аристотеля, Леонардо да Вінчі, Р. Декарта, Г. В. Лейбніца, М. В. Ломоносова.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *