Ринки праці як регулятори зайнятості та безробіття
Химия

Ринки праці як регулятори зайнятості та безробіття


Ринки праці як регулятори зайнятості та безробіття

Завантажити реферат: Ринки праці як регулятори зайнятості та безробіття

Насамперед необхідно уточнити два поняття — трудові ресурси та зайнятість, визначити, як вони співвідносяться між собою та яким чином можна кількісно оцінити їх. Як зазначалося, під трудовими ресурсами розуміється частина населення, має фізичним розвитком розумовими здібностями і знаннями, які необхідні роботи у народному господарстві. Але не можна не враховувати відому умовність такого трактування. Строго кажучи трудові ресурсы—не саме населення, тобто. сукупність людей працездатного віку (оскільки є носіями, володарями цих ресурсів), а сукупні здібності тієї чи іншої категорії людей до трудової діяльності. Тоді зайнятість можна як ту чи іншу форму реалізації цих здібностей. Виходячи з цього, зайнятість як соціально-економічна категорія характеризує різні форми участі працездатної частини населення у суспільно корисній діяльності із отриманням відповідних доходів.

При використанні більш ємного поняття «людський ресурс» форми зайнятості розширюються, включаючи не тільки роботу по найму на підприємствах, в організаціях та установах різних форм власності, а й підприємництво, самозайнятість, індивідуальну трудову та творчу діяльність, роботу в особистому підсобному господарстві, зайнятість домашнім господарством та вихованням дітей, виконанням державних та громадських обов’язків, очне навчання у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах. Отже, трудові ресурси та зайнятість взаємопов’язані, оскільки розширення форм зайнятості збагачує трудові ресурси. Як і будь-які інші ресурси, трудові ресурси та пов’язана з ними зайнятість можуть бути кількісно виміряні. З переходом до ринкової економіки вимір числом людей стає недостатнім з огляду на можливості регулювання робочого часу на користь роботодавця та працівника. Тому єдиним вимірником може бути кількість годин робочого дня. Такий підхід дозволяє враховувати часткову чи неповну зайнятість, а також вторинну зайнятість. Заслуговує на увагу той факт, що в США на одного економічно активного жителя припадає в середньому більше двох занять. Крім того, з’являється можливість оцінювати ефективність тієї чи іншої форми зайнятості в залежності від рівня середньогодинного трудового доходу, що досягається при цьому.

Розрізняють поняття повної та ефективної зайнятості. Повна зайнятість характеризує такий стан, при якому забезпечені роботою всі, хто її потребує і бажають працювати, що відповідає наявності збалансованості між попитом і пропозицією робочої сили. Ефективна зайнятість характеризується з двох точок зору: з економічної — як найбільш раціональне використання людського ресурсу та соціальної як найповніша відповідність інтересам людини праці. Отже, якщо повна зайнятість відбиває зайнятість із кількісної боку, то ефективна з якісної.

Дисбаланс між попитом та пропозицією на ринку праці завжди означає відступ від умов повної та ефективної зайнятості. Якщо пропозиція перевищує попит, має місце явне безробіття, а при перевищенні попиту над пропозицією і реальною потребою — приховане безробіття. Отже, зайнятість і безробіття — взаємозумовлені соціально-економічні категорії. Їхнє співвідношення відображає найбільш синтетичну характеристику політики на ринках праці. У цьому необхідно враховувати, як і зайнятість, і безробіття виникають з ініціативи як роботодавців — суб’єктів попиту, і працівників — суб’єктів пропозиції. Проте вирішальний вплив формування внутрішнього ринку праці, природно, надає позиція роботодавців.

Як відомо, у процесі поточної діяльності підприємств виникає потреба у оперативних змінах умов зайнятості працівників, передбачених трудовим договором. Для цієї мети у зарубіжній практиці знаходять застосування гнучкі форми регулювання зайнятості та безробіття, засновані на використанні різних способів запровадження часткового безробіття. Зокрема, заслуговує на увагу робота французьких фахівців (4), у якій визначено шість основних факторів, що спонукають підприємців вдаватися до часткового безробіття: інституційні відносини підприємства (тобто впливу органів влади та управління); зміни економічної діяльності; традиційно сформовані для підприємства форми зайнятості; включення до місцевого ринку праці; склад працівників — штатних та працюючих за контрактами; техніко-організаційна структура; ступінь кваліфікаційної мобільності; професійні стосунки. Зауважимо, що, на відміну від прихованого, а тому й незаконного безробіття, часткове безробіття передбачено законом, умови та процедури його використання визначено Кодексом праці Франції Підприємствам надано можливість впливу на рівень зайнятості, не запитуючи дозволу у разі необхідності регулювання умов завантаження та найму працівників. При цьому використовуються три форми гнучкості — гнучкість робочого часу, гнучкість зайнятості та гнучкість винагороди (шляхом його індивідуалізації). Усі вони взаємопов’язані і зумовлені гнучкістю чинників праці, тобто. гнучкістю застосовуваних форм організації праці (її внутрішньою мобільністю, автономією робочих груп), гнучкістю виробничих структур, нових технологій та обладнання, гнучкістю виробничої програми та рівня матеріальних запасів.

Залежно від характеру причин, що викликають безробіття, прийнято розрізняти три її типи. Перший тип — фрикційне безробіття, зумовлене приватними особливостями та інтересами людей, тобто. що носить особистісний характер і пов’язана зі зміною місця проживання, професії, етапів життя — навчанням, переходом на пенсію, народженням та доглядом за дитиною (для жінок). Другий тип — структурне безробіття, зумовлене зміною попиту деякі види професій через зміни структури споживчого попиту і технології, невідповідності робочої сили в новій структурі робочих місць. Третій тип — циклічне безробіття, що виникає при загальному різкому скороченні попиту на робочу силу в період спаду ділової активності, що викликається економічною кризою.

Позиція Міжнародної організації праці щодо зайнятості та безробіття виражена у Конвенції про сприяння зайнятості та захисту від безробіття, прийнятої у 1991 р. (5). Стосовно сприяння продуктивній зайнятості, Конвенція встановлює, що сприяння повній, продуктивній та вільно обраній зайнятості всіма відповідними засобами, включаючи соціальне забезпечення, має бути пріоритетним завданням національної зайнятості. Такі засоби повинні включати, серед іншого, служби зайнятості, професійну підготовку та профорієнтацію. У період економічної кризи в політику пристосування слід включати, відповідно до наведених умов, заходи, що заохочують ініціативи, спрямовані на широкомасштабне використання робочої сили. Звертається увага на заходи забезпечення професійної мобільності, захисту безробітних та надання їм належної роботи.

Основним механізмом, що регулює зайнятість та безробіття з метою підтримки їх на бажаному рівні, є система внутрішніх ринків праці підприємств, що взаємодіють із місцевими та регіональними ринками. Роль ринків праці як регуляторів зайнятості та безробіття здійснюється на основі їх реагування на зміну попиту та пропозиції на робочу силу. Діючи подібно до автопілота, ринковий механізм може успішно функціонувати «в автоматичному режимі» лише в нормальних умовах, тобто. у межах допустимих значень рівнів зайнятості та безробіття. При виході за ці межі, що характерно для економічної кризи, необхідні інституційні впливи на ринки праці шляхом здійснення комплексу економічних та організаційних заходів, спрямованих на збільшення попиту на робочу силу за одночасного підвищення її ціни за рахунок зростання кваліфікації працівників та досягнення ними високого рівня ефективності праці .

Бібліографія

1. Баткаєва І.А., Митрофанова Є.А. Управління зайнятістю населення – М.: ГАУ, 1995

2. Горєлов Н.А. Економіка трудових ресурсів – М.: Вища школа, 1989

3. Праця за умов ринкової економіки М.: ИНФРА-М, 1996 р.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *