Бінарна алгебраїчна операція
Химия

Реферат — Зовнішньополітичні зв’язки Туреччини та України


Реферат - Зовнішньополітичні зв'язки Туреччини та України

Завантажити реферат: Зовнішньополітичні зв’язки Туреччини та України

Турція є потужним субрегіональним лідером із власною системою інтересів. За умов останніх структурних змін у посткомуністичному світі Турція у своїй зовнішній політиці опрацьовує новий геополітичний ракурс. Анкара не є вже повернутою особою до комуністичної загрози з Півночі та з Балкан, а у зв’язку із арабо-ізраїльським мирним процесом вона виступає як регіональний гравець і шукає впливову політику на більш віддаленій периферії. Після Другої світової війни зовнішньополітичний курс Турції був зорієнтований підвійно: політика розвитку індустрії та приєднання до ЄС, а з іншого боку — у зв’язку зі східною та ісламською орієнтацією Турція шукає свою ідентифікацію зі Середнім Сходом та Центральною Азією. За часів «холодної війни» радянська домінація в Центральній Азії та на Кавказі мешкала турецьким зусиллям у цьому напрямку, тоді як турецька асоціація з Ізраїлем та альянс із Вашингтоном затьмарювали прямі відносини із Середнім Сходом. Турція виконувала функцію південного флангу НАТО та слугувала опорою безпеки США. Наслідок — політична ізоляція від Середнього Сходу, протистояння з Північчю. 1

Особливе положення Турції щодо Європи, з одного боку, щодо ісламського Півдня – з іншого, створює особливу геополітичну конфігурацію її національних інтересів. Європі важко сприйняти Турцію як її невід’ємну частину, вона сприймається як щось чужорідне. Участь Турції в Північно-Атлантичному Альянсі є скоріше наслідком «холодної війни» та геостратегічних уподобань США, ніж усвідомлення спільних європейських інтересів. Тривалий конфлікт з більш «європейською» Грецією, Кіпрська проблема, особлива позиція у Боснійській кризі, у ставленні до курдів — все це не сприяє скорішому включенню Турції до інших європейських структур.

Турецькі амбіції у Балканському регіоні ґрунтуються на переконанні, що розпад СРСР і СФРЮ дав Турції унікальний шанс повернути у нових формах свій політичний, економічний, культурний та воєнний вплив у межах колишньої Османської імперії. Саме мусульманське населення має стати одним із основних інструментів цього впливу.

Особливу сміливість Турції надає могутня підтримка зі сторони Сполучених Штатів. Для турецьких аналітиків характерним є уявлення, що всі так звані коли євразійської безпеки, які включають в себе ЦЄ, Балкани, регіон Чорного моря, Кавказ, Східне Середземномор’я, Близький Схід і Центральну Азію, накладаються і перетинаються саме в тому місці, де розташована Турція, що з урахуванням нових умов значно підвищує її значення як члена НАТО та імовірність перерощення її у регіонального лідера. При цьому явне прагнення до панування в регіоні прикривається гуманітарною риторикою: Турція нібито надає допомогу «новим країнам» у пошуку ними «справжньої ідентичності, вільної від зовнішніх факторів і тиску».

Ніні Турція збільшує флот і, зокрема, пояснюється це серйозними проблемами у Середземному (Кіпр) та Егейському морях. Приоритети політики Турції зрозумілі: збереження стійкої і значної переваги, у тому числі й воєнно-морської, над основним супротивником — Грецією. Зумовлюється це необхідністю захисту своїх інтересів у Егейському морі, де греки, всупереч міжнародним домовленостям, проводять ремілітаризацію прилеглих до турецького побережжя островів, а також недопущення силової ревізії кипрських реалій, що склалися після окупації турецькими військами північної частини острова.

Турція з метою захисту своїх інтересів планує у наступному столітті стати країною, що володіє авіаносцями. Державна міць, географія та історичні фактори змушують Турцію стати регіональною державою. Її ВМС вийдуть за межі берегової лінії. Турецькі війська брали участь у миротворчій діяльності ООН у Сомалі, Албанії, Боснії та Герцеговині. Це показує, що інтереси Туреччини не обмежуються лише прилеглими державами.

Турція має досить обґрунтовану альтернативу європейському вектору у вигляді своїх південних, ісламських та центральноазійських інтересів. Тургут Озал, архітектор нової Турції, почав використовувати тюркський символізм для проникнення турецького економічного та політичного впливу у Центрально-Азійський та Кавказький регіони. Починаючи з 1991 р., Т. Озал, а пізніше Сулейман Демірель зробили ряд візитів до нових держав та підписали чисельні угоди з політичного співробітництва, військової допомоги, культурних та економічних змін. Турція входить до Чорноморського консорціуму, Союзу Тюркських держав, Організації Економічного співробітництва — інституціоналізовані форми, що підвищують її регіональний статус.

Зрозуміло, що це викликає певне занепокоєння з боку Російської Федерації, яка переглядає власне сприйняття Турції у найширшому контексті і починає обмежувати пантюркістське просування Анкарі. Насамперед це спостерігалося на з’їзді тюрків, а потім при формуванні Конвенції курдських організацій СНД у Москві. Московська інтервенція у Чечні погіршила взаємосприйняття двох країн. Хоча Турція має значні ресурси та просуває свою геополітичну роль у республіках колишнього СРСР, вона не може виступати тут одноособово і стикається з конкуренцією інших держав, зокрема Ірану.

Турція намагається конкурувати з РФ, а в певному відношенні і з Іраном, за вплив на пострадянські тюркомовні країни Центральної Азії. Її козирі у цій грі полягають у: етнічній спорідненості з тюркомовними народами регіону – туркменами, узбеками, казахами, киргизами, кара-калпаками, уйгурами; конфесійній ідентичності (турки, як і всі корінні народи пострадянської Центральної Азії (ЦА) — сунніти найпоміркованішого ханіфітського толку, на відміну від іранців-шиїтів); своєму характері як економічно розвинутої та сильної у військово-політичному відношенні тюрксько-мусульманської країни, яка відтак має слугувати зразком і для тюрксько-мусульманських країн, які вибрали (на відміну від Ірану) світський шлях розвитку; орієнтації на розвинені західні країни, насамперед США (для яких Турція, якщо не говорити про Ізраїль, є найважливішим стратегічним партнером у Західній Азії), а відтак у відношенні можливого лобіювання Турцією інтересів відповідного кола країн перед Заходом.

Між тим посилення ісламістських настроїв у Турції, її спроби зближення з іншими ісламськими країнами здатні в найближчі роки призвести до деякої зміни її традиційно прозахідного курсу. До того ж РФ всіляко протидіє посиленню турецького впливу в Центральній Азії, так само як і на Кавказі та на Балканах.

Турція підвищує свою роль у регіоні на хвилі пантюркізму. Це певною мірою послаблює ісламське відновлення країн регіону, що значно секуляризовані. Для Турції нестабільність на Балканах та Кавказі є джерелом загрози її власній територіальній цілісності, оскільки виникає загроза міграцій до Туреччини. РФ прагне встановлення системи колективної безпеки в Азії, що протистоїть турецьким інтересам відродження пантюркізму. Водночас самі країни регіону схильні швидше розробляти власні економічні та політичні моделі, ніж просто адаптувати турецький погляд. Одночасно з апробацією пантюркістської ідеї країни ЦА розширювали і стосунки з іншими країнами, прагнучи диверсифікувати власну зовнішню політику, що взагалі характерно для всіх пострадянських держав. Внаслідок цього в середині 90-х пантюркістські впливи ослабли і увійшли до нормального русла.

Посилення позицій Турції в регіоні пов’язане з її власним досвідом модернізації, що реалізується через сучасні універсальні технології розвитку, коли наголошується на регіональних економічних інтересах, енергії приватного капіталу. Турецькі приватні фірми активно діють у регіоні. Головними напрямками є будівельні підряди — ринок, на якому Турція спромоглася посісти відчутне місце у світовому масштабі. Вони будують дешевше та відносно якісно. Крім того, турецькі фірми включилися у створення переробної, легкої та харчової промисловості. Турецький капітал також кооперується з провідними транснаціональними корпораціями, маючи функцію посередника. Проникнення турецького капіталу також фінансується за рахунок державної допомоги самої Турції.

Ідея пантюркізму має скоріше економічне підґрунтя: Турція енергійно підтримала незалежні країни, надавши торгові пільги та кредити. Тут також спрацював і антиросійський фактор, тобто пошуки в Турції певного протигання. У річищі ідей пантюркізму відбувається перехід центральноазійських країн на латинський алфавіт, нарощуються інтенсивні культурні контакти та між політичними елітами. З іншого боку, спрацював певний романтизм щодо цивілізованої Турції, а також — пошуки союзників, відповідної моделі модернізації.

Головним важелем пантюркістських впливів стали регулярні зустрічі керівників тюркомовних держав (Анкара, 1992, Стамбул, 1994). У серпні 1995р. на саміті у Бішкеку обговорювалися ідеї тіснішої кооперації у межах тюркомовного альянсу. На четвертій зустрічі керівників тюркомовних країн у Ташкенті (жовтень 1996 р.) було прийнято Декларацію про подальше співробітництво в галузі культури та інформації, у розбудові трас Великого шовкового шляху, покращення двосторонніх відносин тощо.

Розвиток відносин з Турцією є одним з головних пріоритетів України у південному напрямку. Договор про дружбу і співробітництво між обома державами строком на 10 років. Після отримання Україною незалежності між Київом та Анкарою не виникало спірних питань. У вирішенні проблем військової та екологічної безпеки в регіоні Чорного моря, його демілітаризації складається прямий і безпосередній інтерес обох країн. Але і в пошуках балансу сил у новій і складній геополітичній ситуації, що склалася в регіоні за останні роки, інтереси Туреччини та України багато в чому можуть збігатися. В Україні високо оцінюють розуміння Турцією проблем, пов’язаних із поверненням з місць депортації до Криму етнічно спорідненого туркам кримськотатарського народу.

Турція є ключовою державою для України, оскільки через неї йдуть найзручніші транспортні шляхи у Середземноморський та Близькосхідний регіони. Хоча в останній годині Туреччина проробляє шляхи диверсифікації власного зовнішньополітичного курсу, однак він у цілому залишається проамериканським. Турція має тривалий конфлікт із Грецією, і це робить проблематичним її входження до Європейської спільноти. Її стратегічне значення як південно-східного флангу НАТО втрачається зі зниженням порога конфронтації між Заходом та РФ. Мотиви для зближення України з Турцією виглядають досить обґрунтованими: необхідність забезпечення транспортування енергоносіїв через Україну, компліментарність економік, співпраця в межах ЧЕС тощо. Розвиток партнерських відносин з Туреччиною, на яку нині припадає близько половини всього обсягу торгівлі України з близькосхідними країнами, слід вести переважно в рамках двостороннього економічного співробітництва, або в межах системи ЧЕС, уникаючи їх перетворення на стратегічний військово-політичний альянс.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *