Реферат - Солженіцин - скачати безкоштовно
Химия

Реферат — Солженіцин — скачати безкоштовно


Завантажити реферат: Солженіцин

ПРИСВЯЧАЮ
усім, кому не вистачило життя
Про це розповісти.
І нехай вибачать вони мені,
що я не все згадав,
не про все здогадався.

І. Солженіцин

А. І. Солженіцин багато випробував своєму життєвому шляху, багато пережив і вистраждав. Незважаючи на те, що йому, здавалося, написано було на роду перетворитися на правовірного марксиста — адже родом він із селян, до церкви не ходив, вступив до комсомолу і став старостою класу — Солженіцин уже до початку війни вступив на шлях подолання комсомольської утопії. Цей шлях, що веде до брами Істини, був повний тернів і перешкод. У лютому 1945 року засуджений по ВЗГ до восьми років таборів, а по закінченні терміну у березні 1953 року засланий надовго, до Казахстану. У 1956 році посилання з нього було знято. Після 1965 року Солженіцина вже СРСР не друкували, піддавався різким нападкам влади й газет, 1974 року, після появи 1-го тома “Архіпелагу ГУЛАГу”, звинувачений у зраді батьківщині і висланий зарубіжних країн. З 1976 року живе у штаті Вермонт, США.

Узагальнюючу роботу про Архіпелаг ГУЛАГ автор задумав і став писати навесні 1958 року. Обсяг її представлявся меншим, ніж зараз, але вже був прийнятий принцип послідовних розділів про тюремну систему, слідство, суди, етапи, табори ВТЛ, каторжні, заслання і душевні зміни за арештантські роки. Деякі глави були тоді ж написані, проте робота перервалася, тому що матеріалу — подій, випадків, осіб — на основі лише особистого досвіду автора та його друзів явно не вистачало.

1962 року був надрукований “Один день Івана Денисовича”. Герой оповідання – Іван Денисович Шухов – незвичайна людина. Все вміючий, міцний правилами і чіпкий розумом, Шухов виживає в огидному таборному побуті завдяки своїй надзвичайній працелюбності та довготерпінню. Іван Денисович – селянин, його мрія – проста і мирна, улюблена чи селянська праця. Якщо у таборі разом із усіма тамтешніми труднощами всіх “добиває робота і самотність”, то Шухову, навпаки, вдається врятуватися саме роботою, будь-якою роботою, яку Шухов виконує з гідністю і властивим йому селянським довготерпінням. У світі зла і насильства, безправ’я і поневолення, у суспільстві дурнів і шакалів, “шісток та блатарів”, які сповідують табірний закон “здохни ти сьогодні, а я – завтра”, нелегко зберегти душу та людське тепло. У таких умовах люди втрачають усіляку повагу до оточуючих і себе теж. Вони перестають бачити різницю між добром і злом, між підлістю та відданістю, і взагалі перестають бути людьми. Але в Івана Денисовича був свій вірний засіб повернути людські думки і добрий настрій — робота.

А працювали зеки на недобудованій ТЕЦ. «Вона стоїть на бугрі, а за нею зона закінчується». Звідки це радісне, зачароване будівництво ТЕЦ? Чи в тому, що робота тут перетворюється на внутрішнє, хоча б тимчасове, звільнення — “за нею зона закінчується…”, чи в тому, що героєві розповіді доведеться пережити ілюзію звільнення (зона закінчується за нею!). І коли зеки входили в азарт роботи, у Шухова «як вимело все з голови» так, що він «ні про що не згадував, не дбав, а тільки думав» як добре діло закінчити. Натхненно і відчужено працює муляр, і коли “мастерком захоплює Шухов розчин, що димиться, і на те місце кидає і запам’ятовує, де пройшов нижній шов…”, здається, що будує він стіну свою, за якою зберігатиметься непідвладна табору святиня його душі. Країна з тоталітарним режимом все робила через революційне насильство, щоб поневолити свій народ за допомогою колючого дроту. У хід пускалися і витонченіші й надійніші методи, наприклад, з допомогою групового взаємного поневолення людей змушували ненавидіти одне одного, шпигувати: “на те придумана бригада… такий пристрій, щоб не начальство зеків понукало, а зеки один одного”. Але людський дух вистояв і там, за колючим дротом, незважаючи на всі методи та способи, придумані, щоб зломити його, викорінити зовсім і перетворити людину на безпристрасний та слухняний “гвинтик”. Але Іван Денисович зумів скоротити свою живу душу і побачив за бугром світло надії на воскресіння. Таке почуття залишається після прочитання оповідання “Один день Івана Денисовича”.

Тяжке і жорстоке було життя радянських зеків, але, повертаючись до табірної теми в «Архіпелазі ГУЛАГу», А. І. Солженіцин не має на меті відтворити побут і порядки сталінських таборів, його мета — докладна картина механізму самоперетворення революційної влади у владою перемоги – у внутрішню поразку.

Після надрукування “Одного дня Івана Денисовича” автора було захлеснуто листами колишніх ув’язнених із пропозиціями зустрітися, розповісти. Протягом 1963 і 1964 років, і через ці листи, і шляхом багатьох зустрічей, було почерпнуто багатий матеріал 227 свідків. Їхні свідчення автор мав за своїм колишнім, тепер розширеним і помноженим планом. Восени 1964 року було складено остаточний план твору — у 7-ми частинах і нові поповнюючі матеріали лягали у цю конструкцію. Торішнього серпня 1973 року за трагічних обставин неосновний, неостаточний варіант “Архіпелагу” потрапив до рук держбезпеки — і це підштовхнуло негайну публікацію книжки у країнах, а невдовзі автор було вислано з СРСР.

“Свої одинадцять років, проведені там, засвоївши не як ганьбу, не як проклятий сон, але, майже полюбивши той потворний світ, а тепер ще, по щасливому обороту, ставши довіреним багатьох пізніх оповідань і листів, — можливо, зможу я донести що- ні з кісточок та м’яса? — ще, втім, живого м’яса, ще втім, живого тритону”.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *