Реферат - Особисте порятунок - скачати безкоштовно
Химия

Реферат — Особисте порятунок — скачати безкоштовно


Реферат - Особисте порятунок - скачати безкоштовно

Завантажити реферат: Особисте порятунок

У масі глибоких, життєвих думок найбільшу цінність становлять ті, які проголошують істину про життя не одним холодним розумом, а й теплим серцем. Такою благодатною зігрітістю, між іншим, вирізняється церковно-літургійне вчення про особисте спасіння.

Поняття — «особисте спасіння» — саме собою містить у собі дві ідеї: 1. — про Бога Спасителя і 2. — про спасаемую людину у разі шукання їм спасіння у Бога.

Звідси особисте спасіння віруючих у Христа складається з взаємодії людського прагнення спастися і явної, найближчої допомоги Христа Спасителя, з благовоління Бога Отця, у Св. Дусі.

Той, хто шукає свого порятунку, має все земне життя своє безперервно відкривати себе перед Богом насамперед неусипною покаянною молитвою. Молитися слід про дарування благодаті покаяння та досконалого звернення від гріховного життя. Одночасно з цим людині необхідно повністю спрямовувати свою волю до виконання Божих заповідей і придушення в собі гордості смиренністю, користолюбства – справами милосердя, блудної пожадливості – помірністю та чревоугоддя – постом.

Дія таїнства покаяння і причастя, а також дія частої молитви Христос Спаситель виливає на віруючого спасительну силу. Ця сила очищає грішну душу від гріхів, пристрастей, пом’якшує, розчулює, збуджує в ній безперервну скруху про гріхи і глибокий страх Божий.

У міру напружень у молитві та боротьби зі пристрастями у ревнителя порятунку помітно для нього самого посилюється любов до Бога та людей. Його душа починає легко і охоче прямувати до єднання з Богом покликанням Божого імені і взаємно буває зігрівається і просвічується благодаттю Св. Духа.

Така коротко схема моментів особистого порятунку за змістом церковних молитов і піснеспівів.

Процес спасіння кожного християнина тим і характерний, що в ньому явно приходить спасаюча сила Божа в людську напругу слухатися Бога і тікати від гріха. Бажаючого врятуватися безперервно відвідує Сам усюдисущий Христос Спаситель і воскресає з гробу гріховності [1].

Тому Церква вчить своїх чад часто схиляти перед Господом коліна та серце і молитися про охолодження пристрасного горіння та благодатне зміцнення у послуху заповідям Господнім. [2].

«Господи! — повторює молитовно грішник за церковною службою в храмі, — удостої мене звернутися на покаяння від щирого серця і з теплою вірою» [3]. «Спаситель! Я — в безодні гріхів і жахливо занурююсь (в гріх) моїми прагненнями. Як Петру, дай мені Свою руку і врятуй мене» [4]. «Воздвигни мою думку до покаяння і покажи мене майстерним творцем Твого винограду» [5].

Можливо, часте закликання Бога на допомогу робить безуспішними диявольські підступи проти віруючого. З іншого боку, молитва зосереджує його на спілкуванні з Богом. Вона налаштовує віруючу душу не прив’язуватися ні до чого земного, але чекати на інший світ, бігати темряви пристрастей, противитися дрімоті зневіри і невтомно здійснювати світлі справи благочестя і самовідданості [6].

Часта і незмінно смиренна молитва про дарування благодаті спасіння є першою ланкою в ланцюзі християнських моральних подвигів.

Господь Спаситель чує тих, хто кличе Його смиренно, з болем і скорботою серця. Промислово Він просвічує їхню благодаттю, піднімає з душевних надр їхні піднесені та сильні тяжіння до святості. Живучи тілесно в суєтному світі, що ревнує про спасіння сердечно ніби виходять із нього і розумом, почуттям та волею перебувають у Богу [7].

Хто з них терпляче і завжди смиренно молиться Богові, той нехай не сумнівається у своєму спасінні, хоча б згрішив премного і поставив себе далеко від прощення. Господь незмірно людинолюбний і має добро, що перевершує людські заходи. Він приймає, дає їм прохання, розчулює їхні серця і дає їм силу долати пристрасті і піднестися до справжнього добра. [8]. Покаяння, на кшталт митарева, зводить на тих, що каються, помилування згори особливо тому, що ті, що каються, ненавидять горду вдачу фарисея і переймаються смиренністю і сокрушенням серця.

Смиренна молитва, особливо злагоджена сльозами обурення гріхів, незмірно висока перед Богом. Біблія свідчить, що подібна молитва колись вивела з брами смерті юдейського царя Єзекію, позбавляла багаторічних грішень євангельських блудниць і припливного митаря виправдала більш фарисея [9].

Будемо ж стогнати і плакати про свої гріхи. Молитовно простягаємо до Бога руки з теплими сльозами, б’ючи себе в груди, схиляючи коліна і падаючи ниць обличчям, з глибокими зітханнями. Як не плакати про недбайливе життя, чекаючи завжди близької смерті і свідомості, що ми сластолюбством та іншими пристрастями беремо струни душ своїх. Живе передчуття суду Божого не може не виводити з безпочуття, безстрашності та лінощів. Необхідне невідкладне слізне покаяння та пролиття хмари сліз для отримання прощення незліченних гріхів [10].

Колись гірко, але рятівно плакав перед Богом перший грішник на землі Адам після вигнання з раю. Диявол спокусив Адама їжею, оголив від сяйва благодаті і віддав його душу та тіло на смерть.

Залучення боготканного одягу світла і вигнання з раю призвело грішного праотця в невтішний плач. Сидячи прямо проти Едема, він з невгамовними стогнаннями оплакував розлучення з Богом і свою наготу, повторюючи: «Вже не побачу я Господа Бога мого і Творця… Милостивий! помилуй мене занепалого» … замість світлозорого одягу як оплачу свою смерть » .

Спаситель не відкинув покаяння прабатька. За словами церковних піснеспівів, Він закликав до нього: «Я не хочу, щоб загинуло моє творіння, але бажаю йому спасіння і пізнання істини. Прийдешнього до Мене не виганяю… від образу життя» [11].

На втіху Господь дав Адамові обіцянку про пришестя на землю Спасителя світу. Дві тисячі років тому відбулася обіцяна прабатькам таємниця втілення Сина Божого. Він приніс спокутну хресну жертву для спасіння світу.

З цього часу не тільки праотець Адам, але й грішники всіх періодів буття людства за покаяння і віру в Христа отримують прощення гріхів і світозарну рятівну благодать, щоб уникнути пристрастей. Спаситель посилає віруючим і каючим дар благодатних сліз до обмивання гріхів і розчуленням стверджує в них серце смиренне, просте, лагідне і непідступне. Покаяння ж веде людей до страху Божого, гидоти лукавими справами і просвічує благодатно
[12].

Як бджола переробляє квітковий пилок в мед, так душа, що смиренно кається, і не повторює сповідані гріхи, непомітно для себе, розігрівається любов’ю до Бога. Своїм почуттям і хотінням вона прив’язується до законів вишнього життя, стверджує у собі святе волевиявлення і входить у живе єднання з Богом. У вогні людської любові до Бога гасне вогонь пристрастей, і скорботи заради Бога стають тоді зручними. [13].

Благодать любові робить християнина ніби небокованим мечем, який легко посікає демонські полки, і свічкою Христової, що світить земної Церкви. За допомогою Богоданного кохання св. мученики безстрашно зневажали гординю своїх мучителів і мужньо зазнавали жахливих мук, аж до розтину тіла. Дух любові, невіддільний від їхніх сердець, надихав їх, спонукав недбати про тимчасове життя. Під впливом його мученики забували єство, зневажали смерть, страждали як у чужих тілах. Ніщо не могло відлучити їх від віри в Бога: ні рани, ні лють звірів, ні вогонь, ні скорбота, ні біда, ні меч. [14].

Настрій благодатної любові у смиренно грішників, що каються, до певної міри подібно до духовного стану св. мучеників. Старанні труди в молитвах і самовідданні виробляють у тих, що каються, навичка творити волю Божу, зневажати пристрасті світу цього, міцно, гаряче і найбільше любити Господа. А любов до Бога робить їх характер непохитним до гріха і сильним до перенесення усіляких поневірянь, що приймаються задля утиску пристрастей. Вони одного бажають: можливо краще та повніше виконувати Закон Божий. Тілесні потреби, порівняно із запитами духу, у них якось відсуваються на задній план [15].

Єднання любові з Христом Спасителем у Дусі Отчим благодатно просвічує кожного істинного християнина, підносить над спокусами цього світу і робить коханим Божим, як другом Творцю. Віруючий Боголюбець відкидає тимчасові насолоди та втіхи життя, намагаючись узгоджуватися з Господніми стражданнями. Він не бажає короткочасної плотської розбещеністю втратити радість вічного найближчого предстояння Христа. Цим пояснюється його відмова від плотяності та несення подвигів порятунку, які очищають його дух чистіше за золото, розплавлене вогнем. [16].

Говорячи узагальнено, поєднання подвигу покаяння з невсипущою, смиренною молитвою до Бога піднімає того, хто кається з моральної нікчемності, духовно облагороджує, засвоює Христу і робить носієм благодатної любові, на кшталт усіх небожителів [17].

На закінчення, на підставі всього сказаного вище, відзначимо роздільно щаблі піднесення грішника до Бога від гріха шляхом спасіння.

Спочатку грішник приходить у страх Божий і починає бачити ясно безліч особистих гріхів через падіння променя благодаті на його серці. Він болісно гірко плаче про гріхи і починає смиренно звертатися до Бога з молитвою про прощення своїх беззаконь.

Покаяння протягом усього життя людини землі лежить в основі християнського подвигу. Припинення віруючим покаяння після сповіді та причастя роз’єднують його з Церквою, оскільки він щодня багато грішить.

Пристрасні навички вимагають від нього безперервного самозречення та самопримусу до добра. З’єднання таких подвигів зі смиренною молитвою до Бога розчулює його серце. Від розчулення в подвижнику народжується благодатна любов до Бога, розвитку якої немає кінця.

Спаситель щоденно прощає християнину його гріхи за покаяння і не перестає відновлювати його від падінь гріховних до самої смерті.

Смерть, що застигає віруючих у подвигах покаяння і молитви, служить мостом, яким вони переходять у вічно блаженне Царство Христове.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *