Реферат - ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ЯПОНІЇ
Химия

Реферат — ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ЯПОНІЇ


Завантажити реферат: ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ЯПОНІЇ

У повоєнний період чітко вирізняються 2 моделі державного регулювання галузей інфраструктури: переважно пряма участь держави у розвитку інфра структури (50-70-і роки) та переважно непрямий вплив (80-ті роки).

У 50-70-х роках діяла досить жорстка система державного адміністративного регулювання. Регулювання підприємств інфраструктури мало галузевий характер, т. е. обмежувалося рамками окремих галузей. Відповідно до прийнятих та 50-60-х років законів кожна галузь інфраструктури контролювалася конкретною центральною урядовою установою.

У сфері державного адміністративного регулювання входили такі найважливіші боку діяльності підприємств інфраструктури: початок функціонування, обумовлене обов’язковим отриманням ліцензії; обсяг та структура виробництва; встановлення меж зміни цін послуги; масштаби та структура основного капіталу та характер його використання, стандарти техніки безпеки; випуск акцій та інших цінних паперів тощо.

Державні органи мали право накладати заборону на прийняті компаніями рішення з цих аспектів діяльності, якщо вони суперечили розпорядженням державних органів.

Окрім «наказних» методів велику роль в адміністративному регулюванні інфраструктури грали також такі засоби, як «неофіційні рекомендації» урядових установ за напрямами розвитку виробництва, структурою інвестицій та іншими аспектами діяльності приватних компаній.

Ці засоби адміністративного керівництва ніяк не були закріплені в галузевих законах, але діяли досить ефективно. Як показала практика, приватні компанії здебільшого дотримувалися цих рекомендацій.

Справа в тому, що у разі «неслухання» компанія могла позбутися вигідних державних замовлень, пільгових кредитів тощо.

Заходи адміністративного регулювання галузях інфра структури розроблялися, зазвичай, спільно державним апаратом і приватними фірмами. Для цього при всіх міністерствах та державних управліннях, їх департаментах та відділах було створено мережу консультативних рад. До їх складу входили представники адміністративного апарату, підприємницьких організацій, профспілок та вчені.

Зазвичай їх очолювали представники великого бізнесу.

Головними цілями адміністративного регулювання у 50 70-ті роки були: підтримка дрібного бізнесу, захист японських фірм від іноземних конкурентів, підтримка компаній пріоритетних галузей (морського та повітряного транспорту, інформаційного обслуговування і т. д.), а з середини 70-х років- та стимулювання зниження енергоємності виробництва та рівня забруднення навколишнього середовища (у галузях транспорту, електро-, газопостачання ).

Велике увага до дрібного бізнесу в галузях інфра структури пояснювалося, по-перше, тим, що сектор дрібного підприємництва є найбільш масовим шаром виробників у галузях інфраструктури Японії, «настрій» якого в силу великої кількості зайнятих у ньому багато в чому визначає соціальну стабільність у суспільстві, рівень
зайнятості та безробіття.

Найважливішими засобами підтримки дрібного бізнесу в 50-60-ті роки служили антимонопольне законодавство та 15 спеціальних законів, що передбачали вплив держави на конкурентну боротьбу в галузях інфраструктури. З цією ж метою держава регламентувала обсяги виробництва та продажів, нижні межі цін, стимулювала процес створення асоціацій дрібних підприємців та їх кооперативів. Особливо інтенсивно зазначені заходи застосовувалися на транспорті, в оптовій торгівлі та сфері ділових послуг. Держава істотно обмежувала допуск іноземного капіталу (у галузі автомобільного та повітряного транспорту, зв’язку, електро-, газопостачання, інформаційного обслуговування), надавала допомогу в отриманні новітньої науково-технічної інформації, в організації обміну досвідом між підприємцями тощо.

У 70-ті роки держава також надала велику підтримку «структурно-хворим» галузям, стимулювавши згортання їх потужностей (закони та програми допомоги морському та залізничному транспорту).

Але у 80-ті роки система адміністративного регулювання інфраструктури зазнала істотних змін. В умовах прискорення НТП, необхідності швидкої розробки та впровадження нової техніки збереження привілейованого становища від ділових компаній та обмеження конкуренції перетворилося на фактори, що стримують розвиток інфраструктури та зростання міжнародної конкурентоспроможності японських компаній. У цій ситуації держава перейшла від політики стримування до політики максимального стимулювання конкуренції у всіх галузях інфраструктури, максимально скорочуючи «сфери державної опіки». Було скасовано обмеження створення нових компаній у галузях зв’язку, інформаційного обслуговування, повітряного транспорту, значно спростилася процедура ліцензування приватних компаній у автомобільному транспорті та сфері ділових послуг.

Іншим напрямом розбудови адміністративного регулювання з метою стимулювання конкуренції та розширення свободи підприємницької діяльності у галузях інфра структури стало послаблення державної регламентації цінової політики приватних фірм.

У 1983-1985 роках було послаблено регулювання тарифів автомобільного транспорту; запроваджено підтоварну тарифну систему в області всередині регіональних перевезень та систему тарифів залежно від регіону. В результаті НТП та диверсифікації виробництва відбувається стирання галузевих кордонів, швидко зростає кількість компаній, що функціонують одночасно у кількох галузях. З’являються нові форми монополізації (з допомогою інформаційних мереж, міжгалузевих об’єднань тощо. буд.), які підпадають під колишню систему антимонопольного регулювання, обмеженого рамками окремих галузей. Усе це зажадало відходу від галузевого принципу регулювання та початку регулювання не галузей, а підприємств.

Для забезпечення відповідності структури адміністративного апарату новим умовам розвитку, у тому числі для зменшення витрат на його утримання, було ліквідовано його малоефективні ланки, а також ланки, що стали непотрібними внаслідок звуження масштабів адміністративного регулювання. Були скорочені чисельність зайнятих і кількість департаментів та відділів всіх міністерств та управлінь, що займаються адміністративним регулюванням підприємств інфра структури. За 1980-1987 р.р. загальна кількість чиновників, що працюють в міністерствах і управліннях, що займаються інфраструктурою, зменшилася на 2, 1 тис. осіб.

Інтернаціоналізація галузей інфраструктури Японії і вихід її компаній на ринки інших країн призвели до того, що колишні методи адміністративного регулювання не можуть охопити всі сторони діяльності інфраструктурних фірм.

Для вирішення цієї проблеми було взято курс на «інтернаціоналізацію» системи адміністративного регулювання, приведення її у відповідність до нових умов. Було створено механізм узгодження державного регулювання галузей різних країн на міжурядовому рівні.

Японія бере участь у спеціалізованих міжнародних комісіях з питань розвитку окремих галузей інфраструктури, з’явилися двосторонні комісії з урегулювання конфліктів у торгівлі послугами низки галузей інфраструктури та спільного вирішення інших питань.

У міру формування міжнародного механізму регулювання інфраструктури основна увага поступово зміщується з усунення зовнішньоторговельних протиріч на координацію спільних зусиль для вирішення довгострокових проблем розвитку галузей інфраструктури (розробка принципово нових засобів та споруд, створення всесвітньої комплексної цифрової мережі зв’язку тощо).

Результатом послаблення державної регламентації стало посилення конкуренції та підвищення ефективності функціонування компаній дерегульованих галузей, особливо у зв’язку, на повітряному та автомобільному транспорті тощо. буд. Наприклад, реформи в галузі зв’язку зробили внесок у прискорення НТП в інформаційному обслуговуванні та виробництві засобів зв’язку та електронної техніки.

Таким чином, найважливішою відмінністю нового механізму державного регулювання інфраструктури, формування якого почалося в 80-ті роки під впливом змін умов громадського виробництва, є перехід від переважно прямих на переважно непрямі методи. Державна політика щодо розкріпачення господарської ініціативи та стимулювання конкуренції у всіх галузях викликала до життя такі форми взаємодії держави з приватним сектором, які означають своєрідну повну або часткову «приватизацію» певних господарських функцій державних органів. Держава дедалі більше звільняє себе від безпосередньої господарську діяльність, якщо може здійснюватися досить ефективно приватними компаніями під егідою і контролем держави.

Держава, як і раніше, за допомогою адміністративного, а також кредитного та податкового регулювання здатна визначати найважливіші напрями розвитку інфраструктури, хоча відбувається це вже за допомогою непрямих методів впливу. Можна сказати, що відбувається перехід від моделі господарського механізму, де провідну роль відігравало державне регулювання, до моделі, де провідну роль відіграє система конкурентно-ринкового регулювання, причому відбувається це на тлі посилення інтернаціалізації інфраструктури Японії.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. В. В. Власов «ЯПОНІЯ» Виробнича інфраструктура -М. : «Наука», 1991

2. І. Макміллан «Японська промислова система»

3. «Японія: зміна моделі економічного зростання» Під. ред. І. П. Лебедєвої, А. І. Кравцевича

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *