Химия

Реферат — А. І. Купрін


Завантажити реферат: А. І. Купрін

У літературі взагалі, а російській літературі особливо, проблема взаємовідносини людини з навколишнім світом займає дуже важливе місце. Особистість і середовище, індивід і суспільство — про це розмірковували багато російських письменників XIX століття. Плоди цих роздумів відбилися у багатьох стійких формулах, наприклад, у відомій фразі «середовище заїла». Помітно загострився інтерес до цієї теми наприкінці XIX — на початку XX століття, в епоху, переломну для Росії. У дусі гуманістичних традицій, успадкованих від минулого, розглядають це питання такі письменники-реалісти, як І. Бунін, О. Купрін, В. Короленко, використовуючи при цьому всі мистецькі засоби, які стали здобутком рубежу століть.

Проблема людини і навколишнього світу може бути розглянута на прикладі творів А. Купріна. Творчість цього письменника тривалий час ніби в тіні, його затуляли яскраві представники сучасної прози. Сьогодні твори О. Купріна викликають велику цікавість. Вони приваблюють читача своєю простотою, людяністю, демократичністю у найблагороднішому значенні цього слова. Світ героїв А. Купріна строкатий і багатолюдний. Він сам прожив яскраве, сповнене різноманітних вражень життя — побував і військовим, і конторником, і землеміром, і актором бродячої циркової трупи. А.Купрії багато разів говорив, що не розуміє письменників, які не знаходять у природі та людях нічого цікавішого за себе. Письменнику дуже цікаві людські долі, при цьому герої його творів – найчастіше не щасливі, успішні, задоволені собою та життям люди, а, швидше, навпаки. Але А.Купрін належить до своїх зовні непоказних і невдачливих героїв з тією теплотою людяності, яка завжди відрізняла російських письменників. У персонажах розповівши «Білий пудель», «Тапер», «Гамбрінус», а також багатьох інших, вгадуються риси «маленької людини», проте письменник не просто відтворює цей тип, але заново переосмислює його. Розглянемо це з прикладу дуже відомого розповіді Купріна » Гранатовий браслет » .

Оповідання було написано 1911 року. В основі його сюжету – реальне

подія – любов телеграфного чиновника Жовтого П.П. до дружини

важливого чиновника, члена Державної ради Любімова. Про цю

історії згадує син Любимової, автор відомих спогадів

Лев Любимов. У житті все закінчилося інакше, ніж у розповіді

А.Купріна — чиновник прийняв браслет і перестав писати листи, більше про нього нічого не відомо. У сім’ї Любимових цей випадок згадувався як дивний та курйозний. Під пером письменника він постає як сумна і трагічна історія життя маленької людини, яку підняла і занапастила любов. Це передається через композицію твору. У ньому буде велика, некваплива експозиція, яка вводить нас в експозицію будинку Шеїних. Сама історія незвичайного кохання, історія гранатового браслета розповідається таким чином, що ми бачимо її очима різних людей: князя Василя, який розповідає її як анекдотичний випадок, брата Миколи, для якого все в цій історії бачиться образливим та підозрілим, самої Віри Миколаївни і нарешті , генерала Аносова, першим припустив, що тут, можливо, криється справжнє кохання, » про яку мріють жінки і яку більше не здатні чоловіки » . Коло, якого належить Віра Миколаївна, неспроможна припустити, що це справжнє почуття, й не так через дивності поведінки Желткова, стільки через забобонів, які володіють ними. Купрін же, бажаючи переконати нас, читачів, у справжності кохання Желткова, вдається до найнеспростовнішого аргументу — самогубства героя. Таким чином затверджується право маленької людини на щастя, але і виникає мотив його моральної переваги над людьми, що настільки жорстоко образили його, не зуміли зрозуміти силу почуття, яке становило весь сенс його життя. Розповідь Купріна одночасно сумна і світла. Його пронизує музичний початок — як епіграф вказується музичний твір, — і завершується розповідь сценою, коли героїня слухає музику в трагічний для неї момент морального прозріння. У текст твору входить тема невідворотності загибелі головного героя — вона передана через символіку світла: у момент отримання браслета Віра Миколаївна бачить червоне каміння в ньому і з тривогою думає, що вони схожі на кров. Нарешті, в оповіданні виникає тема зіткнення різних культурних традицій: тема сходу – монгольська кров отця Віри та Анни, татарського князя, вводить у розповідь тему кохання – пристрасті, безрозсудності; згадка у тому, що мати сестер — англійка, вводить тему розсудливості, безпристрасності у сфері почуттів, влади розуму серцем. У фінальній частині оповідання з’являється третя лінія: невипадково, що квартирна господиня виявляється католичкою. Цим у твір вводиться тема любові-поклоніння, яким у католицтві оточена Божа Матір, любові-самопожертвування. Герой А.Купріна, маленька людина, стикається з навколишнім світом нерозуміння, світом людей, для яких любов — це рід божевілля, і, зіткнувшись з ним, гине. Подібний йому багато в чому й інший купрінський герой — герой повісті «Поєдинок» поручик Ромашов.

Повість » Поєдинок » сприйняли сучасниками насамперед як твір, соціально спрямоване, у ньому розглянули — вони з інтересом, інші з обуренням — антиармійську тему. Так, одна із статей того часу називалася «Літературна вилазка проти військових». Повість пов’язували з поразкою російської армії у війні з Японією. Сучасників вразило те, наскільки правдиво і нещадно показав письменник деградацію офіцерства, побут і звичаї армійських служак. Проте сьогодні у творі привертає увагу переважно його моральна проблематика. Сама назва «Двобій» багатозначна: це і дуель у фіналі повісті, і зіткнення поручика Ромашова з укладом офіцерського життя, що отупляє душу, і внутрішній поєдинок Ромашова з самим собою.

На відміну від Желткова, який змальований пунктирно, головний герой «Поєдинку» розкритий психологічно докладно та переконливо. Про те, хто такий поручик Ромашов, можна сперечатися — цей образ неоднозначний. У ньому вгадуються риси маленької людини — він непоказний зовні, часом навіть смішний: «Ромашов раптом з разючою ясністю уявив себе, свої калоші, шинель, бліде обличчя, короткозорість, свою звичайну розгубленість і незручність». На початку повісті він живе мрією, але сама мрія його в чомусь убога — він бачить себе «вченим офіцером генерального штабу, що подає величезні надії», уявляє себе то блискучим військовим, вдало пригнічуючим бунт робітників, то військовим шпигуном у Німеччині, то героєм , що захоплює за собою ціле військо (тут вгадуються пародійно переосмислені сторінки мрій князя Андрія Болконського з «Війни та миру» — мрії про «свого Тулону»). Однак життя вносить свої корективи в його мрії: помилка під час огляду зробила їх нездійсненними, але ж вона зіграла величезну і благотворну роль: відбувається моральне очищення героя стражданням, його внутрішнім прозрінням. Він стає здатним співчувати ближньому, відчувати чуже горе, як своє. Зустрівши нещасного, забитого солдата Хлєбнікова, він звертається до нього з біблійними словами: «Брате мій». У Ромашові все виразніше промальовуються риси зайвої людини, її моральне почуття приходить у суперечність із життям. Особливо яскраво це проявляється у сфері особистих почуттів, його любові до Шурочки Ніколаєвої. Любов Ромашова, чиста і зворушлива, зіштовхує його з жорстокістю та нелюдяністю всього світу. Образ Шурочки Миколаєвої-жінки, яка байдуже прирікає на смерть чоловіка, що любить її заради кар’єри чоловіка-цей образ можна назвати в чомусь відкриттям А.Купріна, в чомусь його пророцтвом. Ромашов погоджується на поєдинок, результат якого для нього майже ясний, не тільки через здатність до любові-схиляння, любові самовідданої та жертовної, як і у Желткова, а й від свідомості власної непотрібності, від безвиході. Відбувається аварія мрії, і не тільки від свідомості її нездійсненності, а й від розуміння її дріб’язковості та суєтності. Повість закінчується смертю головного героя, смертю, близькою до самогубства. Але авторському погляді життя немає безвиході — сама можливість висоти людського духу, прозріння, морального очищення залишає у душі читача почуття просвітленості. Психологічна достовірність образу Ромашова, всієї картини російського життя початку століття роблять твір співзвучним сучасному читачеві. Повертаючись до поставленого на початку питання — «людина і навколишній світ» — відзначимо, що в російській прозі початку століття представлений широкий спектр відповідей на нього. Ми розглянули лише один з варіантів — трагічне зіткнення особистості з навколишнім світом, його прозріння і загибелі, але загибелі не безглуздою, а містить елемент очищення і високого сенсу.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *