Проблематика ранньої прози М. Горького
Химия

Проблематика ранньої прози М. Горького


Завантажити реферат: Проблематика ранньої прози М. Горького

Світоглядна позиція Максима Горького протягом усього життя письменника тяжіла до революційного романтизму, що передбачає необхідність та неминучість виправлення світового порядку шляхом зовнішнього впливу. Загальновідомо, що Горький був гуманістом, отже, як і в гуманістів епохи Відродження, місце Бога у його свідомості займала людина, але людина не звичайна, а варта вище оточуючих її людей, здатна повести за собою натовп, здатний на вищу самопожертву, — Людина з великої літери.

Мені здається, що розмірковувати над питанням, що є людина, Горький почав уже в першому своєму оповіданні «Макар Чудра», де показав людину «красиву» і вільну, абсолютно не схожу на інших. Потім, через два роки, герої його розповіді «Стара Ізергіль» вже будуть задаватися питанням, навіщо жити: для свободи від людей або для того, щоб здійснити подвиг в ім’я людей? У п’єсі «На дні» автор порушує питання, як жити людині. І нарешті, у повісті «Мати!» Горький вже не тільки не ставить жодних питань, а й створює образ, що є ніби відповіддю на всі ці питання, — людину настільки неординарну, «красиву», що створюється відчуття, ніби Павло і є новий Месія. Особливе місце у дожовтневій творчості Горького займають так звані «босяцькі» оповідання. Наприклад, «Челкаш», «Коновалов», «Подружжя Орлов». У цих «босяцьких» оповіданнях романтизм набуває реалістичного забарвлення. Проте, здається, не можна звинуватити Горького у цьому, що він відійшов від романтичного погляду свого героя: просто герої цих оповідань зображені у гущавині життя. Щоб переконатися в цьому, звернемося до оповідання «Челкаш», написаного 1895 року. Цей твір можна умовно поділити на три частини: зустріч героїв, словесна дуель та зіткнення.

Горький починає свою розповідь у традиційній для нього манері — він малює пейзаж, в якому поєднуються риси як романтичного («потемніле від пилу блакитне південне небо — каламутне; жарке сонце дивиться в зелене море»), так і реалістичного пейзажу («закуті в граніт хвилі» моря придушені величезними тягарями, що ковзають по їх хребтах, б’ються об борти суден, об береги, б’ються і ремствують, спінені, забруднені різним мотлохом»). Чудово дано Горьким і опис порту, який ніби «суперечить» морю — «вільної стихії». На тлі цього монстра люди – маленькі, метушливі, їхні голоси навіть не чути. Дивовижне та звукове інструментування пейзажу. Тільки прислухайтеся: «…дзвін якорних ланцюгів, гуркіт зчеплення вагонів, <...> металевий крик залізних листів, <...> глухий стукіт дерева, брязкіт візків, свистки пароплавів, <...> крики вантажників, матросів і митних солдатів». Усі деталі створюють відчуття, що праця тут не задоволення, а рабська каторга. Пейзаж у оповіданні як фон, а й значний елемент, що розкриває авторський задум. Пейзажне обрамлення характерне для ранніх оповідань Горького. Це ж ми бачимо і в «Челкаші». З’являється опис Гаврила. У його портреті немає динаміки, і представляє його автор сидячим, тоді як Гришка «повільно крокує». «Кроках за шість від нього, біля тротуару, на бруківці, притулившись спиною до тумбочки, сидів молодий хлопець, <...> хлопець був широкоплеч, коренаст, русявий, з засмаглим і обвітреним обличчям і з великими блакитними очима, що дивилися на Челкаша довірливо і добродушно» — такий портрет Гаврила. Якщо порівняти його образ із образом Челкаша, то одразу ж розумієш: це образи – антиподи. Здається, що в першу мить читацькі симпатії знаходяться на стороні Гаврила.

У промові Челкаша Горький навмисне використовує слова гострі, грубі, неприємні. Гаврило ж, навпаки, говорить м’яко, ввічливо. І все ж таки щось у Гаврилі насторожує… Вже після розмови Гришки з вантажником, сторожем, а потім і Гаврилою можна відзначити, що Челкаш — людина вільна, вільна, у нього немає жодних уподобань, а якщо згадати, що саме така людина прославляється Горьким у оповіданні «Макар Чудра», то письменник явно йому симпатизує. Там же, в оповіданні «Макар Чудра», звучить відгук про селянина, що виражає, на мою думку, ставлення Горького і до Гаврила: «Смішні вони, ті твої люди. Збилися в купу і тиснуть один одного, а місця на землі геть скільки… І все працюють… Навіщо? Кому? він не бачить свого поля і вмирає, як народився, – дурнем”. Гаврило хотів бути вільним, але не міг бути вільним. Це явно випливає з розмови Челкаша та Гаврила. У результаті діалогу підкреслюється протилежність устремлінь героїв. — А що тобі — свобода? Ти хіба свободу любиш? — Та як же? Сам собі господар, пішов — куди хочеш, роби — що хочеш… Ще б пак! каміння немає, — перше діло! Ось яке ставлення Гаврила до свободи. Крім того, він хоче «людиною стати». На перший погляд, начебто все вірно, але це уявлення про свободу примітивної, відсталої свідомості, яка відкидається Гришком. Що таке свобода для Челкаша? Ясного уявлення в нього немає, але Гришку властиві людську гідність, гордість і здатність бути «вище» оточуючих його людей. Челкаш, ще не зрозумівши Гаврила, дивиться на нього і зі співчуттям, і з презирством.

Але це викликано тим, мабуть, що він — Гаврило — має щось, чого ніколи не було у Челкаша: рідний дім та почуття любові до свободи, яка йому не потрібна. Стає ясно, що Челкаш і Гаврило — «двоє людей, що живуть по-різному і для різного». Отже, неминуче драматичне зіткнення між ними, яке й відбувається у третій, заключній частині оповідання. На щастя, до вбивства справа не доходить. Коли з’являються гроші, Гаврило спочатку принижено кидається Челкашу в ноги, а потім несподівано вистачає камінь і кидає їм у Челкаша. Горда, і є та людина, яка приваблює Горького. Але шукає його письменник тепер не в казці, як раніше, а в гущавині життя. Таким чином, «босяцькі оповідання» Горького, у тому числі «Челкаш», можна вважати переходом до горьківського «романтичного реалізму», який стане творчим методом письменника і з усією повнотою виявиться у повісті «Мати».

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *