"Проблема творчості М. Бердяєва"
Химия

«Проблема творчості М. Бердяєва»


Завантажити реферат: «Проблема творчості Н. Бердяєва»

Аналіз глави VIII “Світ творчості. “Сенс творчості” та переживання творчого екстазу” філософського автобіографічного твору Н.А. Бердяєва “Самосвідомість”.
Бердяєв писав, що тема про творчість, творче покликання людини є основною темою її науки. Причому, постановка цієї теми була результатом філософських роздумів, це був внутрішній досвід, “осяяння”. Бердяєв, як людина глибоко релігійний слідуючи духовному шляху, пережив гострий період свідомості пригніченості гріхом, але замкнувся у собі від цього, а подолав його, відчувши сильний творчий підйом. То що він відчув? Що таке “творчість” за Бердяєвим? З одного боку творчість — це вимога Бога до людини, це «відповідь людини на творчий акт Бога». Бердяєв писав, що зухвало було припускати потреба Бога у людині, але ті щонайменше “Любячий (Бог) неспроможна існувати без коханого (людини)”. Творчість Бердяєв визначив як “політ у нескінченність”, прорив у інше буття. Він писав, що кінцеві продукти творчої діяльності є лише «символічним творчістю», а «реальна творчість» — це прагнення до перетворення світу, що веде за собою виникнення «нового неба та нової землі». За Бердяєвим творчий акт — акт есхатологічний, звернений до кінця світу.
Проблему творчості він тісно переплітав із проблемою свободи. Свобода безосновна, вона не втягнута у причини відносин, яким підпорядковане буття. Бердяєв наголошував, що свобода є обов’язковою умовою у творчості. Але з іншого боку великий творчий акт потребує матерії, оскільки він відбувається над порожнечі. Але творчість людини не може визначатися лише матеріалом, у ньому є щось, що не підпорядковується світовим законам. Це є елемент свободи.
Бердяєв ставить питання: «Чи можна перейти від творчості досконалих творів, до творчості досконалого життя?» Творчість сучасного життя тут слід розуміти як реальну зміну світу. Бердяєв не зраджував своєї віри у творче покликання людини, але надія на швидке настання творчої епохи розбивається катастрофічними подіями у світі (війни, революції, загроза світового рабства тощо)”. «Мені завжди здавалося малозначними і не дуже важливими власними силами події на поверхні історії, я бачу в них лише знаки іншого… Мені здавалося, що справжнє життя за всім цим.»
Бердяєв заперечує таке поняття, як “еволюція творчості”. Йому далека ідея прямого, суцільного, безперервного розвитку. У світовому та історичному процесі немає необхідності закономірного розвитку, програми. Можливо періоди реакції і пітьми так само можливі і творчі прориви, відкриття “нових світів”.
Цікавою є проблема відношення споглядання та творчості в понятті Бердяєва. Здавалося б, ці поняття протилежні, оскільки творчість — діяльність, яка потребує активності духу, а споглядання є пасивним сприйняттям дійсності… Але Бердяєв доводить протилежне. Він каже, що споглядання краси навколишнього світу передбачає активне прагнення інший світ. “У спогляданні, найвищого прекрасного, гармонійного, споглядаючий переживає момент творчого екстазу… Але самі моменти споглядання не знають боротьби, конфлікту, болісного спротиву і складнощі, ці статки долаються. Цим споглядання відрізняється з інших форм активності духу. І людина має періодично приходити до моментів споглядання, відчувати благодатний відпочинок споглядання. Винятковий динамізм, безперервний активізм або розривають людину, або перетворюють її на механізм. У цьому страх нашої ери.”
Бердяєв усвідомлював і з гіркотою зазначав, що сучасники його не розуміють. Не розуміють його думок, ідей, які “були у глибокому конфлікті з часом і були звернені до далекого майбутнього”. «Я намагався проповідувати людяність у саму нелюдську епоху», — писав Н.А. Бердяєв. І це було суттю його творчості.

Біографічна довідка.

Російський релігійний філософ. На рубежі 1900 р. і перебував під впливом ідей марксизму та неокантіанства, надалі звернувся до релігійної філософії; зазнав впливу Достоєвського, В. Соловйова, пізніше — Бьоме. Брав участь у збірниках «Проблеми ідеалізму» (1902), «Віхи» (1909), «З глибини» (1918), у діяльності релігійно-філософського товариства імені В. Соловйова, був ініціатором створення Вільної академії духовної культури (1918 — 1922). 1922 року виїхав із СРСР. З 1924 жив у Франції, видавав релігійно-філософський журнал «Шлях» (Париж, 1925 — 1940). Відмовляючись моністично будувати свою філософію, виводити її з одного принципу, Бердяєв розгортає її як сукупність кількох незалежних ідейних комплексів, кожен з яких виростає з певної первинної інтуїції: ідея свободи, що визначає всю антологію Бердяєва, ідея творчості та об’єктивації, ідея особистості , соціальної філософії та етики, ідея “метаісторичного” есхатологічного сенсу історії Загальна основа цих ідей — дуалістична картина реальності, в якій взаємно протиставляються два ряди початків. Свобода, дух (Бог), ноумен, суб’єкт (особистість, “Я”) – з одного боку, необхідність, мир, феномен, об’єкт – з іншого. Обидва ряди характеризують два різних роду реальності, що взаємодіють між собою. Це картина, за Бердяєвим, близька метафізиці Канта, проте основні поняття останньої тут переосмислюються: ноуменом або «речею в собі», виявляється у Бердяєва суб’єкт — «істоти та їх існування», тільки в суб’єкті, в особистості укладена, за Бердяєвим, Незбагненна внутрішня глибина, що корениться у свободі.
Особистість у концепції Бердяєва не збігається з імперічною індивідуальністю; вона мислиться як осередок усіх духовних та душевних сил людини. Поняття “об’єктивації” у Бердяєва — не розкриття духу (порівн. з поняттям Гегеля), яке шукання, “закриття”. Світ об’єктів позбавлений духовності та свободи, його закон — страждання, рабство, зло, що корениться в об’єктивації; їй протистоїть у світі творчість, подовжує відчуження і внеположность об’єктів людині: творчий суб’єкт включає світ у собі, у своє внутрішнє життя, відкриту свободи, і там перетворює його. Сенс історії — у позбавленні об’єктивації. Конфлікт між особистістю та об’єктивацією — головний зміст вчення Бердяєва про людину та суспільство. Сприйнявши марксистську критику буржуазного суспільства Бердяєв у той час виступав як ідейний противник марксизму і ідеолог антикомунізму; закликаючи до «персоналістичної революції», він відкидав соціальну революцію як самоціль і називав себе прихильником «персоналістичного соціалізму». Ідеї ​​Бердяєва справили значний вплив в розвитку французького екзистенціалізм і персоналізму, а як і соціально соціально філософські концепції “нових лівих” течій мови у Франції 1960 — 1970 гг.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *