Бінарна алгебраїчна операція
Химия

Правила та помилки щодо аргументів |


Правила та помилки щодо аргументів |

Завантажити реферат: Правила та помилки по відношенню до аргументів

Аргументація ідей, теорій, тез-це складна логічна операція, що має на меті переконання опонента. Аргументація як спосіб розумової та мовленнєвої діяльності, як логічне побудова має свої незаперечні закони.

Аргументация-это операція обгрунтована будь-яких суджень, практичних рішень чи оцінок, у якій поруч із логічними прийомами застосовуються у нелогічні методи і прийоми переконливого впливу.

Аргументація включає три взаємопов’язані елементи:

Теза.

Аргумент.

3. Демонстрація.

Теза- це висунуте пропонентом судження, яке він доводить у процесі аргументації. Теза є головним структурним елементом аргументації та відповідає на запитання: що обґрунтовують.

Аргументи, і аргументи, — це вихідні теоретичні чи фактичні становища, з допомогою яких доводять тезу. Вони виконують роль основи, чи логічного фундаменту аргументації, і відповідають питанням: чим, з допомогою чого ведеться, обгрунтування тези?

Демонстрація- це логічний зв’язок між аргументами та тезою.

Існують також кілька видів аргументації, це-дедуктивний спосіб- передбачає дотримання низки методологічних і логічних вимог, таких як точне визначення або опис у більшій посилці, що виконує роль доказу, вихідного теоретичного або емпіричного становища; точний та достовірний опис конкретної події, що дано у меншій посилці; дотримання структурних правил цієї форми виведення; індуктивний спосіб-застосовується, як правило, у тих випадках, коли як докази використовуються фактичні дані; та аргументація у формі аналогії-застосовується у разі вживання одиничних подій та явищ.

Види аргументів:

Як аргументи можуть виступати різні за своїм змістом судження:

1. Теоретичні узагальнення не тільки служать цілям пояснення відомих або передбачення нових явищ, але виконують також роль аргументів.

2. Роль аргументів виконують твердження факти. Фактами або фактичними даними називають поодинокі події чи явища, котрим характерні певний час, місце та конкретні умови їх виникнення та існування.

Аргументами може бути аксіоми, тобто. очевидні і тому що доводяться у цій галузі становища.

4. Роль аргументів може виконувати визначення основних понять конкретної галузі знань.

Правила та помилки щодо аргументів

Логічна заможність та доказове значення міркування багато в чому залежить від якості вихідного фактичного та теоретичного матеріалу – переконливої ​​сили аргументів.

Процес аргументації завжди передбачає попередній аналіз наявного фактичного та теоретичного матеріалу, статистичних узагальнень, свідчень очевидців, наукових даних тощо. Слабкі і сумнівні аргументи відкидаються, найвагоміші синтезуються в струнку і несуперечливу систему доказів.

Попередня робота проводиться при цьому з урахуванням особливої ​​стратегії та тактики аргументації. Під тактикою мається на увазі пошук та відбір таких аргументів, які виявляться найбільш переконливими для даної аудиторії з огляду на вікові, професійні, культурно-освітні та інші її особливості. Виступи на ту саму тему перед складом суду, дипломатами, школярами, працівниками театру або молодими вченими будуть відрізнятися не тільки стилем, глибиною змісту, психологічним підходом, але також типом і характером аргументації, зокрема особливим підбором найдієвіших, тобто. близьких, зрозумілих та переконливих аргументів.

Вирішення стратегічного завдання аргументації визначаються виконанням наступних вимог, або правил щодо доводів.

Достовірність аргументів.

Автономне від тези обґрунтування.

Несуперечливість.

Достатність.

1. Вимога достовірності, тобто. істинності та доведеності аргументів визначається тим, що вони виступають логічними підставами, спираючись на які виводять тезу. Якими б можливими не були аргументи, з них може йти лише правдоподібна, але не достовірна теза. Додавання ймовірностей у посилках призводить лише до збільшення ступеня ймовірності укладання, але не гарантує отримання достовірного результату.

Доводи виконують роль фундаменту, у якому будується аргументація. Якщо у фундамент міркування невимогливо кладуть неперевірені чи сумнівні факти, то цим ставиться під загрозу весь перебіг аргументації. Досвідченому критику досить поставити під сумнів один або кілька доводів, як руйнується вся система міркувань і теза виступаючого виглядає як довільна та декларативна. Про переконливість такого міркування не може бути й мови.

Порушення зазначеного логічного правила призводить до двох помилок. Одна з них – прийняття за істину хибного аргументу – називається «основною помилкою» (error fundamentalis).

Причини такої помилки — використання як аргумент неіснуючого факту, посилання на подію, яка насправді не мала місця, вказівка ​​на неіснуючих очевидців тощо. Така помилка називається основною тому, що підриває найголовніший принцип доказу — переконати в правильності такої тези лежать не на будь-якому, а лише на твердому фундаменті з істинних положень.

Особливо небезпечним є «основна помилка» у судово-слідчій діяльності, де помилкові свідчення зацікавлених осіб — свідків або обвинуваченого, — неправильне проведене впізнання особи, речей або трупа призводять в окремих випадках до судових помилок — покарання невинного або до виправдання дійсного злочинця.

Інша помилка – «передбачення основи» (petitio principii). Вона полягає в тому, що як аргументи використовуються недоведені, як правило, довільно взяті положення: посилаються на чутки, на ходячи думки або висловлені кимось припущення і видають їх за аргументи, що нібито обґрунтовують основну тезу. Насправді ж доброякісність таких аргументів лише передбачається, але з встановлюється з безсумнівністю.

2. Вимоги автономного обґрунтування аргументів означає, оскільки доводи повинні бути істинними, то, перш ніж обґрунтовувати тезу, слід перевірити самі аргументи. При цьому для аргументів шукають підстави, не звертаючись до тези. Інакше може статися, що недоведеною тезою обґрунтовуються недоведені аргументи. Ця помилка називається «коло в демонстрації» (circulus in demonstrando).

3. Вимоги несуперечності аргументів випливає з логічної ідеї, згідно з якою з суперечності формально випливає все, що завгодно — і теза пропонента, і антитеза опонента. Змістовно ж із суперечливих підстав із необхідністю не випливає жодне становище.

У судово-слідчій діяльності порушення цієї вимоги може виражатися в тому, що при некваліфікованому підході до обґрунтування рішення у цивільній справі або обвинувального вироку у кримінальній справі посилаються на фактичні обставини, що суперечать одна одній: суперечливі свідчення свідків та обвинувачених, які не збігаються з фактами висновку експерт і т.д.

Вимоги достатності аргументів пов’язано з логічним заходом — у своїй сукупності доводи повинні бути такими, щоб з них за правилами логіки в необхідності слідувала теза, що доводиться.

Правило достатності аргументів проявляється по-різному, залежно від використовуваних у процесі обґрунтування різних видів висновків. Так, недостатність аргументації при зверненні до аналогії проявляється в малому числі подібних для явищ, що порівнюються ознак. Уподібнення буде малообгрунтованим, якщо воно спирається на 2-3 ізольовані подібності. Непереконливим буде індуктивне узагальнення, якщо досліджені випадки не відображають особливостей зразка.

Відхилення від вимог достатності аргументів недоречні ні в той, ні в інший бік. Доказ неспроможний, коли окремими фактами намагаються обґрунтувати широку тезу — узагальнення в цьому випадку буде «занадто або поспішним». Причина появи таких непереконливих узагальнень пояснюється, як правило, недостатнім аналізом фактичного матеріалу з метою відбору з багатьох фактів лише достовірно встановлених, безперечних і найбільш переконливо підтверджуючих тезу.

Не завжди дає позитивні результати принцип «що більше аргументів, то краще». Важко визнати переконливим міркування, коли, прагнучи будь-що довести тезу, збільшують кількість аргументів, вважаючи, що цим надійніше підтверджують його. Діючи таким чином, легко робити логічну помилку «надмірного доказу», коли непомітно для себе беруть докази, що явно суперечать один одному. Аргументація в такому разі завжди буде нелогічною або надмірною, за принципом «хто багато доводить, той нічого не доводить».

При поспішному, який завжди продуманому аналізі фактичного матеріалу зустрічається використання й такого аргументу, який лише підтверджує, а навпаки, суперечить тезі виступаючого. У цьому випадку кажуть, що пропонент використав «самовбивчий аргумент».

Найкращим принципом переконливого міркування є правило: краще менше, та краще, тобто. всі факти і положення, що стосуються обговорюваної тези, повинні бути ретельно зважені і відібрані, щоб отримати надійну і переконливу систему аргументів.

Достатньо аргументів слід розцінювати не в сенсі їхньої кількості, а з урахуванням їхньої вагомості. При цьому окремі, ізольовані аргументи, як правило, мають малу вагу, бо допускають різне тлумачення. Інша річ, якщо використовується ряд аргументів, які взаємопов’язані та підкріплюють один одного. Вага такої системи аргументів виражатиметься не їхньою сумою, а твором складових. Не випадково кажуть, що ізольований факт важить, як пір’їнка, а кілька пов’язаних фактів тиснуть із вагою жорна.

Таким чином, ми показали важливість правильної аргументації, яка ґрунтується насамперед не на кількості фактів, а на їх переконливості, яскравості, вражаючій логіці.

Використовувана література:

  1. «Логіка» Ю.В.Івлєв Видавництво Московського Університету 1992.
  2. «Логіка» В.І.Кирилов, А.А.Старченко Москва «Юрист» 1995.
  3. «Практична логіка» В. А. Світлов Санкт-Петербург 1995.
  4. «Вправи з логіки» В.І.Кирило Москва «Юрист» 1993.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *