Поетичне вираження краси української природи у творах Т. Шевченка «Зоре моєї вечірньої…» та «Над Дніпром сага…»

Тарас Григорович Шевченко — один із найкращих письменників світу, гармонійно поєднаний у його творчості талант поета-трибуна, поета-боротьби проти таланту тонкого поета-лірика. Чудова, неповторна, велична природа України присутня в багатій творчості поета. Поезія йоги нижча, лірична, навіть близька до загальноприйнятої народної творчості. Краса української природи, нев’януча, невміруща, навіки була з поетом і така сама, якщо далеко від вітчизни. Перебуваючи на чужині, в далекому засланні, загаду співає мати-Україну. І тане на очах могутній Дніпро-Славутич, тягнучи свої вітри до Чорного моря, і червона калина — цвіт нашої землі, широкі зелені лані та білі вишневі сади.

Перший крок — ступити в каземат Петропавлівської фортеці, похмуре небо Петербурга та жовті піски далекого Кос-Арала. Перед нею, будь-якою Україною, добродушна душа поета. І дивовижні безсмертні ряди височіють на папері.

Тут, у полоні, в далекому місці, написавши, він співає свій твір — отже, «Княжна» («Моя вечірня зоря…»), так, що веде Україну в миле серце України. На зорі доброго вечора він співає казки про могутній Дніпро, біля якого «весела вода лежить», вербу, що, зламавши воду, купається в її багатстві, по якій ходять русалки, як у долині вночі. сон-трава цвіте, а річкове село. .. Як там справи?

Село в нашій Україні —

с.Ненача писанка,

Зелений хаєм заріс.

Садове цвітіння; білі хатини,

А на горі стояти намети,

Не дивно. І все навколо

широколистяні тополі,

А там я ліс, я ліс, я поле,

Я горю синім над Дніпром.

Скільки любові, ніжності та цих чудесних поетичних рядів! Але, серце поета пронизує все більше й більше, бо серед цієї розкішної природи «на горі є палати». Панського. А обвинувачення – це страждання працьовитих людей.

А вісь – гарний вірш, який зачаровує нас своєю красою і поезією. Рядок вина, мова чарівна пісня.

А він співає, як дива з казок! Ось і кучерявий явір, що нагадує зажуреному козаку, яка частка пройшла: «без уділу, без вітчизни, без вірної дружини в самопливі землі», а калина з япіром – красуня. дівчата, які співають чудові пісні, і чарівна дніпровська повінь.

Над Дніпровською сагою

Стань явір між лозою.

Між лозою і бур’яном,

З червоною калиною.

Читаючи ці вірші, ми глибоко змінюємо свою думку, що Тарас Григорович Шевченко був тонким нижчим ліриком, який залишив нам дорогоцінні перлини ліричної поезії.