Передача настрою людини за допомогою поетичного мовлення, дня людини того характеру (на вірші П. Тічіні «Хор лісових красунь», «Дощ»).

Відомий український співає Павло Григорович Тичина вже люблячи рідну природу. У багатих творіннях йоги можна знайти зображення полів, лісів, річок. Ель у поезії Тічіні природа — це не лише фон, на якому людина виглядає. Він співає, щоб пограбувати природу як рівноправний учасник, а якщо не головний герой своєї чудодійної лірики. Важливо, що Павло Тичина вміє показати, чого сьогодні може досягти людина і природа, не поважаючи одного.

На куплет «Приспів лисиць-близнюків» ми співаємо лисячими шпагатами, ніби прославляючи прихід нового дня. Цей день буде красивим і гладким для шкіри. Так само кличуть вартові вранішної зорі. Близнюки-лисиці з такою ж радістю оглядаються на сонці на тому лісі, чому все ж варто показати саму суть природи – ласкаву й доброзичливу воду.

Нелегко відчути звук мерехтіння лисиці. Для кого потрібно по-справжньому бачити свою єдність з природою, Всемогутній. Співає, щоб пограбувати це з легкістю правильного ліричного майстра.

Верш «Тире» досить складний. Новий Тичин використовує засоби поетичної мови для передачі настрою людини. Вірш починає, немов мріє:

І на воді в твоїх руках

Гадюки б’ють…

Ліричний герой бачить, як природа нагадує його — гнила, жива, багатоока. За допомогою цього настою можна рясно розширити свій розум і слух. Ті самі нерозумні голоси й звуки оспівують своє справжнє значення: одухотворені частини живої природи єднаються в правильний хор життя:

— Галочка! — прошепотів до берега.

«Ляжи…» настала тиша.

Більший характер у куплетах «Приспів лисиць-твінків» і «Тире» стають власними особливостями людського розуму. Павло Тичина надихає їх, показуючи людям їхнє велике місце в природі – місце шанобного постеригача. За Тічіно використання удачі прийде само собою, якщо люди і природа розбухнуть у щасті сплячого фундаменту.