Патріотичний пафос вірша П. Тічіні «Я стверджую себе»
Реферати

Патріотичний пафос вірша П. Тічіні «Я стверджую себе»


Патріотизм — одна з найблагородніших людських чуттів, і до цього поезія П. Тічіні «Я стверджую» завжди звертала повагу до себе, завжди була і будь українським читачем.

Верш «Я стверджується» співає, написавши в 1943 році році. Це булі скелі, якщо фашисти зайшли надто далеко в глиб нашої країни. Вісь-вісь війни прийде до перелому, а тому потрібне інше слово – віра, так буде.

«Стверджуюсь» — це сама поезія, в якій може і сильно звучати ненависть до ворога і віра в силу народу, армії, у перемогу:

фашистський провідник,

Три! Я обертаюся!

Я кладу тобі труну.

Я твердо стою, твердо стою

Бо я живу!

Поезія написана у формі першого індивіда, до того авторського «я» — це я співає, я його люди. Ліричний герой творіння ранить долю його народу, фашисти жорсток над ним:

Тевтонський! Ти мене з’їв

Як висіли мої дочки, сині

І було, як сонце, той хліб украв вугіл…

О, який твій дух демонічний!

Відображаючи досвід і внутрішнє життя ліричного героя на частку свого народу, П. Тичин твердо й свавільно говорить, що народу не можна збідніти — бо мій народ сильний і чоловік:

Я народ, який є справжньою силою

Ще ніким не завойований…

Патріотичний пафос вірша в тому, що співає утверджує право свого народу на основу, на незалежність. На те, мабуть, слова з вірша стали афоризмом:

Жити — ніким не харчуюсь,

ридати жити — розірву всі кайдани…

Він співає, щоб вірити, що наш народ переможе, що ми зцілимо ворога і піднімемо країну:

Від ран — нове життя вжалити,

Чим у новому світі здивуєш!

Вершиною здобутку поета під час Великої війни жертв, вірш-клятвою про безсмертя українського народу по праву називають поезію П. Тічіні «Я стверджую». Слова «Я — народ», як тричі, повторюються вгорі, щоб сказати нам про єдність ліричного «Я» з народом, але «Я» — це наша шкіра, і сморід сьогодення. звучить так актуально.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *