Основні принципи філософської думки Стародавньої Індії
Химия

Основні принципи філософської думки Стародавньої Індії


Основні принципи філософської думки Стародавньої Індії.

Релігійні системи Індії — якщо порівняти їх з близькосхідно-середземноморськими монотеїстичними — у ряді факторів, особливо у зв’язку з проблемами онтогенезу, початкової єдності макро- та мікросвіту, природи та людини тощо, видаються більш глибокими та філософськи насиченими.
Важлива особливість індійських релігій – їх интровертивность, тобто. виразна зверненість усередину, акцент на індивідуальний пошук, прагнення і можливість особистості знайти свій шлях до мети, порятунок і звільнення собі. Нехай кожна людина – лише піщинка, що загубилася серед багатьох світів. Однак ця піщинка, її внутрішнє “я”, її духовна субстанція (очищена від вульгарної тілесної оболонки) така ж вічна, як і весь світ. І не тільки вічна, а й здатна до трансформації: потенційно вона має шанси стати поряд із наймогутнішими силами світобудови, богами та буддами. Звідси акцент на тому, що кожен – коваль свого щастя.
Основи релігійних систем Індії були результатом синтезу примітивних вірувань протоіндійців. Центр тяжкості їхньої релігійної активності посідає ритуали жертвоприношень на честь богів і пов’язані з цим культові відправлення. Складна і з часом практика жертовного ритуалу, що все ускладнювалася, була тим імпульсом, який викликав до життя священні тексти аріїв, оформлені в канонічній формі у вигляді вед. Згодом релігія вед замінюється брахманізмом. Брахманізм як система релігійно-філософських поглядів та ритуально-культової практики – прямий спадкоємець ведичної релігії. У брахманах-коментарах робився акцент на існування прямого зв’язку між довголіттям та безмертям, з одного боку, і кількістю та якістю жертв – з іншого: жертовна їжа – це і є їжа безмертя. Було розроблено обряд дикші, мета якого — розділити індивіда на матеріальну оболонку та духовну, безмертну субстанцію. Вважалося, що той, хто здійснив цей обряд, цим отримував право на друге народження. У коментарях-брахманах поряд із описами обрядів та магічних символів чимало місця займали умоглядні абстракції, елементи філософського аналізу. Ще більше такого роду абстракцій містилося в араньяках (лісових книгах), що примикали до брахманів, текстах для пустельників-аскетів.
Араньяки були тим джерелом, з якого почалася література упанішад — філософських текстів Стародавньої Індії. Про які ж проблеми йшлося в упанішадах? Насамперед, про проблему життя і смерть, про світобудову та космогонію, про тісні взаємозв’язки людини та космосу, людей і богів. Що таке носій життя? Вода, без вічного кругообігу якої немає і не може бути живою? Їжа, без якої живе не може існувати. Вогонь, тепло, що є умовою життя? Або, нарешті, дихання, прана — адже без нього не можна обійтися жодної хвилини? В упанішадах серйозна увага приділялася проблемі сну, причому стан глибокого сну розглядався як щось на зразок межі між життям і смертю. На цій межі життєвий початок людини (джива) і «досягає самої себе» і «звільняється від втоми», а духовна субстанція людини, її душа ніби відокремлюється від нього. А що ж по той бік життя, там, де душа остаточно залишає тлінні останки людини, яка колись живе? Що таке смерть?
Ідея вічного кругообігу життя, життєвого початку підштовхнула, мабуть, давньоіндійських філософів до думки про закономірний кругообіг життя і смерті взагалі і людини зокрема. Суть цієї концепції у цьому, що смерть — це кінець і більше досягнення блаженства чи заспокоєння. Це просто якийсь розрив безперервності, елемент нескінченного круговороту, за яким рано чи пізно слідує нове життя.
Релігійна філософія упанішад в середині I тисячоліття до н. хіба що визначила основні параметри світосприйняття всієї системи цінностей, духовної орієнтації у межах традиційної індійської цивілізації. Широке масове сприйняття ідей упанішад згодом породило той індуїзм, який став поширеною релігією в Середньовічній Індії. Проте до виникнення індуїзму індійська релігійно-філософська думка пройшла через перехідні етапи, що характеризувалися існуванням різних систем. Йдеться про шість систем — даршан. Три з них (ньяя – логіка; вайшешика – космологія; міманса – ритуал) другорядні. Інші три вплинули на розвиток релігійно-культурних традицій Індії.
Санкхья – одна з цих трьох. У центрі системи — два безпочаткові активно взаємодіючі початку: пракрити (первинний матеріальний субстракт, матерія, енергія) та пуруша (духовний початок). Пуруша складається з міріадів індивідуальних душ, це свідомий, але інертний початок. Пуруша впливає на пракрити, позбавлену свідомості матерію, надає їй форми та духовної субстанції. Це взаємодія згідно з системою санкхья, і є першопричиною виникнення та існування всього феноменального світу. Мета, основний сенс філософії санкхьи зводиться до того, щоб допомогти пуруші звільнитися з полону матерії, позбутися стану сансари (земного життя і перероджень), залишити тіла, в яких він укладений, і отримати стан блаженства та звільнення.
До методів і способів, які дозволяють досягти цієї мети, належать і ті, що згодом отримали розробку в рамках іншої системи — йога. Основна мета та сама, що й у системі санкхья: відокремити пурушу від пракрити і цим домогтися звільнення. Тому і весь характер йоги — на відміну від санкх’ї — спрямований не так у область спекулятивних абстракцій, туманних міркувань про злиття та реалізацію, скільки в область практичної реалізації поставленої мети. Головне в системі йоги — практика, методи, вправи, кінцевий зміст яких у тому, щоб індивід навчився придушувати і контролювати свою повсякденну свідомість, свої почуття, відчуття, свою фізичну та взагалі життєву активність і таким чином підготувати себе до зустрічі з Пурушею.
Третьою системою є веданта, що належить до найбільш філософськи насичених і ємних. Сенс системи коротко зводиться до наступного.
Джерело всього сущого, феноменального та ілюзорного світу — Асолютна Реальність, Брахман, що є вищою духовною єдністю, і Той — «невимовне, найвище блаженство». Це джерело — поза якостями і атрибутами, воно єдине і неподільне. А якщо так, то і духовне «Я» кожного індивіда, його Атман, тотожно йому. Водночас це духовне “Я” у веданті не протистоїть тілу, бо на відміну від санкх’ї веданта заперечує дуальність світу, не бачить відмінностей між пурушею та пракрити. Тут все одно, все – Брахман. Тіло ж навіть думка, як і весь матеріальний феноменальний світ, уявні, ілюзорні.
Отже, Брахман – єдина реальність. Матеріальна реальність уявна, вона є результатом дії майї, еманації Брахмана. Для реалізації кінцевого ототожнення з Брахманом той, хто прагне цього, повинен морально і матеріально очищатися, відмовлятися від бажань та пристрастей і бути готовим відкинути все в ім’я великої мети. Пізнавши свій Атман, людина досягала спокою; його внутрішнє “Я” ототожнювалося із Брахманом.
Система веданта зіграла дуже важливу роль історії індійської релігійно-філософської думки. Її побудови були сприйняті в національній традиції Індії, вплинули на зовнішність індуїзму і навіть були однією з духовних основ у період відродження стародавніх традицій, в епоху критичного переосмислення основ індійської цивілізації.

Література:

  1. Васильєв Л.С. «Історія релігії Сходу» 86.3я73, В19.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *