Бінарна алгебраїчна операція
Химия

Онкологія (рак щитовидної залози)


Онкологія (рак щитовидної залози)

Завантажити реферат: Онкологія (рак щитовидної залози)

Рак щитовидної залози (ток Лангханса).

Частота РЩЗ, за даними різних авторів, коливається в широких межах від 1 до 23% всіх захворювань цього органу. Найчастіше спостерігається жінок – 3,5:1 (9:1) у віці 40-60 років. Поліпшення діагностики, велике знайомство лікарів із клінікою захворювання призвело до значного збільшення кількості спостережень, що публікуються останніми роками.

Етіологія та патогенез не з’ясовані. Встановлено, що у 80-90% випадків рак розвивається на тлі вже існуючого зобу. В ендемічних по зобу місцевостях частота РЩЗ у 10 разів вища. Розвитку захворювання сприяють хр. запальні процеси в залозі, наявність вузлового та змішаного зоба, стимуляція ТТГ гіперпластичних процесів у залозі, рентгенівське опромінення області шиї та застосування лікувальної дози 131I у дитячому та молодому віці, а також порушення гормональної рівноваги в організмі (жінки – вагітність, лактація).

Раки щитовидної залози бувають первинними, коли пухлина має вихідним пунктом саму залозу і вторинними при проростанні пухлини в залозу з сусіднього органу.

Залежно від морфологічної структури раки щитовидної залози поділяються на диференційовані та недиференційовані.

До першої групи відносяться папілярний, альвеолярний, фолікулярний раки та різні їх поєднання. Ці пухлини мають відносно сприятливий перебіг. Вони зустрічаються в осіб порівняно молодого віку. Виникаючі метастази зазвичай розвиваються у шийних регіонарних лімфатичних вузлах.

Диференційовані пухлини (крім папілярних) піддаються лікуванню радіоактивним йодом. Функція залози часто буває підвищеною. Віддалені результати сприятливі для більшості хворих.

До недиференційованих раків відносяться солідні, плоскоклітинні, круглоклітинні пухлини та ін. Ці пухлини зустрічаються в 2 рази рідше, ніж диференційовані, мають бурхливу несприятливу течію. Рано виникають віддалені метастази в легкому, рідше – у кістках та печінці. Радіоактивний йод не має лікувального ефекту. Навіть при комбінованій терапії результати незадовільні.

Часто зустрічаються раки зі змішаною будовою, з переважанням тих чи інших клітинних елементів.

Стадії РЩЗ поділяються за системою TNM:

T1N0M0-пухлинний вузол розташований в одній частині щитовидної залози, не виходить за межі капсули, метастазів у регіонарні лімфатичні вузли немає.

До стадії T2N0-1M0 віднесені пухлини, що займають всю частку залози, що мають інфільтруючий ріст, що проростають капсулу і зазвичай дають регіонарні метастази. У стадії T3N2M0 пухлина поширюється на всю залозу, проростає капсулу і навколишні тканини, здавлює трахею і поворотні нерви. Вона нерухома, є метастази в регіонарні та паратрахеальні лімфатичні вузли.

У стадії T4N1-2M1 пухлина може бути невеликих розмірів, але давати віддалені метастази (легке, кістки, печінка). Найчастіше пухлина великої величини проростає найважливіші органи шиї: трахею, стравохід, судинно-нервовий пучок тощо.

Клінічна картина диференційованого та недиференційованого РЩЗ має відмінності. У хворих на диференційований рак майже постійною, а іноді і єдиною скаргою є вказівка ​​на наявність освіти на шиї. У більшості пацієнтів відзначається прогресуюче зростання раніше тривалого зобу. Іноді розвиваються ознаки здавлення органів шиї: утруднення ковтання, поява задишки у зв’язку з притисканням трахеї, напади задухи і болісний біль у потилицю, підборіддя, плече. Трахея може виявитися настільки стиснутою, що в один із таких нападів ядухи хворий гине. З проростанням пухлини в глибокі тканини виявляються зачепленими зворотний (повна втрата голосу) і симпатичний нерви (симптом Горнера-запад очі, опущення верхньої повіки і звуження зіниці). Також спостерігаються загальні симптоми: слабкість, схуднення, зниження апетиту. Для більшості хворих цієї групи характерний тривалий перебіг захворювання. Рак у них розвивається і натомість вузлового зоба. При об’єктивному обстеженні вдається виявити більшої чи меншої величини одиночні чи множинні вузли обох частках і тотальне зміна всієї залози. Характерні спаєння пухлини з навколишніми тканинами, обмеження її рухливості, щільна консистенція та горбиста поверхня. Поряд із дуже щільними ділянками нерідко можна виявити м’якоеластичні вузли. Наявність регіонарних метастазів-достовірна ознака раку. Нерідко у цих хворих визначається анемія, прискорена ШОЕ, підвищена чи нормальна функція залози.

При недиференційованому раку пухлина зазвичай займає всю залозу, консистенція дуже щільна, поверхня горбиста, рухливість залози різко обмежена. Рано виявляються віддалені метастази інших органах. Часто у цих хворих спостерігається анемія та прискорена РОЕ. Функція залози нормальна чи знижена.

У дітей рак щитовидної залози має відносно сприятливий повільний перебіг. У них часто зустрічаються високодиференційовані пухлини-папілярний рак. При цьому пухлинний процес широко залучаються регіонарні шийні лімфатичні вузли. Останні навіть можуть виступати першому плані, коли пухлина у залозі і невелика.

Відмінною рисою РЩЗ у хворих у молодому віці є схильність до метастазів по лімфатичних шляхах. У пацієнтів зрілого віку пухлини набувають здатності проростати навколишні органи шиї. Прогноз при РЩЗ у дітей відносно сприятливий.

У хворих похилого віку РЩЗ трапляється частіше, ніж у дітей. Характерна виразність загальних ознак, швидке прогресування захворювання. Часто зустрічаються високозлоякісні форми раку.

Діагноз РЩЗ встановлюється, головним чином, на підставі аналізу клінічного перебігу захворювання, даних мануального дослідження шиї, дослідження гістологічної будови пухлини або вторинних утворень, гамматопографічних даних, серед яких особливе значення має вивчення характеру розподілу I131 у залозі, а також рентгенологічного дослідження гортані та початкового трахеї.

Диференціальну діагностику слід проводити з ХР. тиреоїдитами, вузловим зобом. При раку пухлина розвивається в одній із часток. Рівномірного, дифузного збільшення залози, як за тиреоїдиту Хашимото, немає. Рак може проростати навколишні тканини та давати регіонарні метастази, що не спостерігається при аутоімунному тиреоїдиті. Застосування преднізолону при раку, на відміну аутоімунного тиреоїдиту, неефективне. На відміну від вузлового зоба, раковий вузол дуже щільний, горбистий, швидко росте або проростає навколишні тканини. Крім того, слід мати на увазі туберкульозне та сифілітичне ураження залози. Метастази РЩЗ у лімфатичні вузли слід диференціювати від ТВС шийних лімфатичних залоз та лімфогранулематозу.

Лікування РЩЗ має бути комплексним. Воно включає радикальну операцію як основний метод лікування, променеву, гормональну терапію та цитостатичні хіміопрепарати. Обсяг операції має бути індивідуальним. При РЩЗ 1-2 стадії, коли інфільтрація не поширюється за межі капсули та локалізується в одній частці, можна обмежитися видаленням останньої, перешийка та підозрілих ділянок іншої частки.

Розширення операції з видаленням м’язів шиї, висіченням яремної вени (якщо вона залучена до пухлинного процесу) та всіх регіонарних лімфатичних вузлів разом з жировою підшкірною клітковиною та тиреоїдектомія показано при РЩЗ 3-4 стадії.

Променева терапія — цінний додатковий метод лікування. Значного поширення набула рентгено-і телегамматерапія 60С. Доцільно рентгенотерапію (у сумарній дозі 2000-3000 рад на курс) проводити після операції, особливо у випадках, коли немає впевненості в абластичності втручання. Лікування радіоактивним йодом зазвичай піддається фолікулярному раку. Абсолютним показанням застосування радіоактивного йоду є наявність метастазів, здатних концентрувати I131, якщо видалена щитовидна залоза. Радіойодтерапія особливо показана при чутливості до I131 метастазів на шиї або паратрахеальному просторі, коли не вдалося зробити радикальну операцію. До відносних показань відносяться інкурабельні пухлини, рецидиви раку та випадки відмови від операції. I131 надається також з метою профілактики рецидиву пухлини після радикальних операцій.

Встановлено гальмування росту пухлини щитовидної залози під впливом тиреоїдину. Це пояснюється пригніченням секреції ТТГ, а також можливим впливом гормону на пухлину (до 2-3 г на добу).

Особливо доцільним є призначення гормонів після операції та подальшого проведення масивних доз рентгенотерапії. При призначенні препаратів важливо підтримати організм на межі розвитку ознак тиреотоксикозу.

У комплексному лікуванні РЩЗ при поширенні процесу та наявності віддалених метастазів доцільна хіміотерапія, причому більшу перевагу має регіонарна інфузія – у верхню щитовидну артерію.

Література:

1. І.І. Неймарк. Вибрані глави приватної хірургії. Атлас. Барнаул: Алтайська крайова асоціація «АНТІ-СНІД», 1992. — 368 с. Стор. 39-42.

2. А.Т. Лідський Симптоматична діагностика хірургічних захворювань. М: Медицина, 1973. — 228 с. стор.38.

3. Приватна хірургія (посібник для лікарів) під ред. проф. А.А. Вишневського та проф. В.С. Левіта. Том 1. М., 1962. — 782 с. Стор. 484-486.

4. Енциклопедія сімейного лікаря (у двох книгах). Книга 2. К.: Здоров’я, 1993. — 670 с. Стор. 115-117.

5. Роберт Хегглін Диференціальна діагностика внутрішніх хвороб. М.: Міклош, 1993. — 794 с. Стор. 478.

6. Велика медична енциклопедія. Том 27. М: Радянська енциклопедія, 1986. — 576 с. Стор. 527-529.

7. В.В. Потьомкін Ендокринологія. — М.: Медицина, 1987. — 432 с. стор 168-174.

8. Л.В. Іванова, А.І. Страшинін. Променева терапія неоперабельного раку щитовидної залози. — М: Медицина, 1977. — 28 с. Стор. 8-10.

9. Р.М. Пропп Клініка та лікування злоякісних пухлин щитовидної залози. — М.: Медицина, 1966. — 164 с. Стор. 100–124, 17–24.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *