Обрядова пісня як показ життя давніх предків
Реферати

Обрядова пісня як показ життя давніх предків


Довгий час, ще в первинному стані, наші предки намагалися пояснити різноманітні прояви світу. Люди поважали, що дерево, морока, вітер, сонце та інші сили природи є живими сутностями, завдяки яким вони кладуть життя і роблять добро. Смерди співали різні пісні, переможні на час співу, святі. Найважливішими серед них були колядки, щедрівка, веснянка, обжинкові пісні.

Під годину зимових свят люди співали колядки та щедрування, в яких прославляли спадкоємність правителів, співали благословення на щастя і здоров’я:

Заспівай колядку моєму цему ґаздові,

До цього ґаздові й єго столі. …

Бажаємо щастя, здоров’я,

Успіхів, здорових і святих

Різдвом.

І за цим словом будьте здорові!

Як прийшла весна, весело пригріло сонечко, пора тепла, люди в цей час кам’яними скелями обсипали:

— Ой, весна, весна — вдень красна!

Що ти принесла нам, весно?

— Я приніс тобі листівку,

Ще одна бешиха,

Ще одне більш зелене життя…

Ще більше урочисто людей віщувало завершення стерні. І в полі, і по дорозі додому, і за святим столом співали різні пісні з жнив. Їхні односельці славили добрий урожай, щедру ниву, урожай зернових, славили свою радість, що кінець життя:

Наше село веселе

Ми возимо вино.

Не із золота — з яриці,

З озимої пшениці!

Завдяки обрядовій пісні сучасна людина може не лише дізнатися про життя своїх предків, а й ближче побачити реальний світ природи. Ая, важливо пам’ятати, мені здаються зірки, і що вони дають нам голими в нашому житті.

«Ой, співанько-коломійко, як не знати!» (для українських коломийок)

З давніх-давен пісня виражала людям мир, натхнення, негаразди, радість. Однією з її жанрових варіацій є коломийка, найбільш поширена на Гуцульщині. У цих невеличких піснях заколисували не тільки тяжке життя селян, їх страждання, а й образи народного розпачу:

О, p_demo, pan_brate, pan_v break,

Або повісимо, або будемо панувати.

На початку ХІХ – на початку ХХ століття чимало багатистів із Закарпаття висіло на чужині в пошуках кращого життя. Ця драматична сторона історії нашого народу знала свій образ у коломийках:

Ой, Канадо, чужина, ти знаєш, де ми діти?

Для мене, в собі, я не можу жити самостійно.

Найбільший споконвічний рис коломійок є їхнім патріотизмом. Настали героїчні години, і в коломийках співали про Велику Вітчизняну війну. У коломийських жінок у воєнний час образи орла, грому символізують нетлінність і свавілля українського народу. Фашистська маса пробудила старі думки про турецьких завойовників і про народних месників:

Не терен ранити тіло злими шипами,

То невільникові фашисти краю з канчуками.

Це не турки-яникарі встали з могили,

Ось фашистські люди оточили село.

Не рідко у коломийок з’являються картини природи. Слух ніби б’ють сині гори, темні полонини, смерекові лисиці, цвірінькання солов’їв, перегук зозул, дзюрчання гірських струмків. Це не випадково, бо сама природа – найбільше багатство Карпат. Гуцули стоять перед нею з великим трепетом, майже зворушливо.

Найбільші й найширші й найколоритніші й глибоко поетичні коломийки про кохання. Коломийки виділяють найприємніші ознаки людських почуттів — від простого співчуття до незнайомої кохани. Створені, щоб закінчити давно, коломийки про кохання і сьогодні приймаються так, ніби поезія жива і здорова.

Є багато коломійок, які мають різні людські ваді, а також негативні явища життя.

По всіх куточках України люблять і сплять гуцульські коломійки. Народна творчість, що прийшла до нас із глибини століть, не старіє, а, навпаки, оновлюється новим світлом, щоб середина нових поколінь українців прожила довге життя.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *