Лірика Сергія Єсеніна
Химия

Лірика Сергія Єсеніна


Завантажити реферат: Лірика Сергія Єсеніна

«Вся моя автобіографія — у віршах», — писав Єсенін. Чим більший художник, чим масштабніша його творчість, чим самобутніший талант, тим важче сучасникам повністю оцінити його внесок у духовне життя нації. У пізніших віршах Єсенін, ніби підбиваючи підсумки своєї творчої діяльності, писав: «Моє село лише тим і буде відоме, що тут колись баба народила російського скандального поету».

Єсенін прожив лише тридцять років, але слід, залишений ним у поезії, незабутній. Багата на таланти російська земля. Народився Єсенін у Костянтинові, де минули його дитячі роки, та був і роки юності, тут він написав свої перші вірші. До вершин поезії Сергій Єсенін піднявся із глибин народного життя. Світ народно-поетичних образів оточував його з дитинства. Вся краса рідного краю з роками відобразилася у віршах, сповнених любові до російської землі:

Русь — малинове поле,

І синь, що впала в річку,

Люблю до радості та болю

Твою озерну тугу.

Болі та негаразди селянської Русі, її радості та надії — все це відображено в поезії Сергія Єсеніна. «Моя лірика, — не без гордості говорив Єсенін, — жива однією великою любов’ю, любов’ю до Батьківщини. Почуття Батьківщини – основне у моїй творчості».

Край коханий! Серцю сняться

Скирди сонця у водах лонних,

Я хотів би загубитися

У зеленях твоїх дзвінких.

Такі рядки можуть народитись тільки в душі справжнього художника, для якого Батьківщина – це життя.

Дід Єсеніна, «яскрава особистість, широка натура», за словами поета, мав чудову пам’ять і знав напам’ять безліч народних пісень та припевок. Сам Єсенін знав досконало російський фольклор, який вивчав не за книжками. Мати Єсеніна знала багато пісень, які Єсенін згадував неодноразово. Єсенін знав пісні, як рідко хто їх знав, він любив їх — сумні та веселі, старовинні та сучасні. Пісні, сказання, приказки – на цьому виховувався Сергій Єсенін. У його зошитах було записано близько чотирьох тисяч мініатюрних шедеврів.

З часом талант Єсеніна набирав сили. Увійти в літературний світ Єсеніну допоміг Блок, перед яким він схилявся. Блок написав своєму другові С. Городецькому листа з проханням допомогти молодому таланту. У своєму щоденнику Блок писав: «Вірші свіжі, чисті, голосисті. Давно не відчував такої насолоди». Пізніше вірші Сергія Єсеніна почали друкувати столичні журнали:

Мрійник сільський – я в столиці

Став першокласний поет.

Один із рецензентів сказав про ранні вірші поета: «Стомлений, пересичений городянин, читаючи вірші Єсеніна, долучається до забутого аромату полів, чимось радісним віє від його поезії».

Почалася перша світова війна. Всім серцем, усією душею поет відданий Батьківщині та своєму народові в ці довгі роки горя та смутку:

Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна,

Лише до тебе я бережу любов.

Вірш «Русь» — чудовий і знаменитий твір, це художнє кредо поета. За настроєм «Русь» чимось перегукується з блоківськими скорботними роздумами про Батьківщину: Росія, злидня Росія, Мені хати сірі твої, Твої мені пісні вітрові, Як сльози перші кохання!

Час творчості Єсеніна — час крутих поворотів історія Росії. Він писав у автобіографії: «Революцію я прийняв, але із селянським ухилом». Інакше не могло бути. Єсенін не просто лірика, це поет великого розуму, глибоких філософських роздумів. Драматизм його світовідчуття, його напружені пошуки істини, помилки та слабкості — все це грані величезного таланту, але, вивчаючи його творчий шлях, можна сміливо сказати, що Єсенін завжди був вірний собі в головному — у прагненні осягнути складну долю свого народу.

Півтора року, проведені поетом за кордоном, були винятковим періодом у його житті: він не писав віршів, ніщо не надихало поета далеко від рідного краю. Саме там виник задум трагедійної поеми «Чорна людина». Це останній поетичний твір Єсеніна. Після повернення з-за кордону Єсенін відвідує рідні краї. Йому сумно, йому здається, що народ не пам’ятає про нього, що в селі відбулися величезні зміни, але в який бік він визначити не міг. Поет пише:

Оце так країна!

Якого ж я рожна,

Кричав, що я з народом дружний.

Моя поезія тут більше не потрібна,

І сам я тут жодної крапельки не потрібен.

З гори йде селянський комсомол,

Наярив під гармошку завзято,

Співають агітки Бідного Дем’яна,

Веселим криком оголошуючи дол.

Довгі роки у школі вивчали поезію Дем’яна Бідного, Лебедєва-Кумача, але молодь не знала Ходасевича, талановитого від Бога, до шкільних підручників не включали лірику Єсеніна, хибно звинувачуючи його у безідейності, найкращих поетів викреслювали з літератури. Але вони живі, їхні вірші читають, люблять, вірять. Єсенін «кров’ю почуттів» писав свої вірші. Розгублюючи себе, він рано згорів сам, його поезія — його доля. Ще раніше у вірші «Втомився я жити в рідному краю» він пророкує своє майбутнє:

Втомився я жити у рідному краю

У тузі за гречаними просторами,

Покину хижу мою,

Піду бродягою та злодієм…

А місяць пливтиме і пливтиме,

Ронячи весла по озерах…

І Русь так само житиме,

Танцювати та плакати біля паркану.

У поезії наступних років все частіше звучить мотив смутку, жалю про розтрачені сили, від його поезії віє якоюсь безвихіддю. У «Чорній людині» він пише трагічні рядки:

Друг мій, друже мій,

Я дуже і дуже хворий.

Сам не знаю, звідки узявся цей біль.

Чи то вітер свистить

Над порожнім і безлюдним полем,

То як гаю у вересень,

Обсипає мізки алкоголь.

Це не хвилинна слабкість поета, це ясне розуміння, що життя його добігає кінця. Нещодавно в нашій пресі промайнуло повідомлення про те, що Єсенін не покінчив життя самогубством, що його вбили, тому що він дуже впливав на уми російського народу. Питання спірне, але рядки «У цьому житті померти не нове, але й життя, звичайно, не нове» говорять про те, що він утомився боротися з навколишньою дійсністю.

Багато дум я в тиші продумав,

Багато пісень про себе склав,

І на цій на землі похмурий

Щасливим тим, що я дихав і жив.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *