Лірика Б. Пастернака
Химия

Лірика Б. Пастернака


Завантажити реферат: Лірика Б. Пастернака

Про назву книги Бориса Пастернака «Сестра моє – життя» Марина Цвєтаєва, наголошуючи на винятковості Пастернака, сказала, що так не говорять, так до життя не звертаються. Так звертався до життя – до брата сонця, сестер птахів, брата свого тіла – середньовічний монах Франциск Асизький. Пастернак знав про це.

І в наш час світовідчуття Пастернака має певні аналогії. Весь образ Пастернака – живе втілення поезії як удесятеренной сприйнятливості, розрядженої у почутті у відповідь (у віршах). «Милий Пастернак, — писала йому Цвєтаєва, — <…> Ви – явище природи. <…> Бог задумав Вас дубом, а зробив людиною, і у Вас вдаряють всі блискавки (є – такі дуби!)…» Художник, поет – живий орган, живий центр сприйняттів. Отже, першому місці – висока сприйнятливість, чуйність на моральні враження, а чи не перетворення життя життя поета. На переконання Пастернака, справжньому мистецтву слід завжди «бути в глядачах і дивитися всіх чистіше, сприйнятливіше і вірніше».

У розумінні Пастернака мистецтво – явище морального життя. Досягши найвищої художньої зрілості, Пастернак оголошує єдиним завданням мистецтва правду.

Багатостороння сприйнятливість Пастернака (оберігаючи його від естетства) загострила у ньому увагу фактам мистецтва. Музика, поезія, живопис були йому не вавилонським змішанням мов, не різними мовами, а єдиною мовою мистецтва, у якому всі слова одно йому доступні і зрозумілі.

Коли Пастернаку знадобилося дати «визначення поезії», він знайшов нічого іншого як єдиним поглядом, і слухом, і дотиком – невибірково, підряд – охопити навколишнє:

Це — свист, що круто налився,
Це – клацання здавлених крижинок,
Це – ніч, льодяча лист,
Це – двох солов’їв поєдинок.
Це – солодкий заглухлий горох,
Це – сльози всесвіту в лопатках,
Це – з пультів та флейт – Фігаро
Зневіряється градом на грядку.

(«Визначення поезії»)

Вже на самому початку своєї поетичної творчості, за всієї потягу до «оригінальності мимоволі», Пастернак, пишучи вірші, що склали книгу «Близнюк у хмарах», шукав у поезії насамперед змістовності. В автобіографії він у напівжартівливій, майже бешкетній формі сам висловив особливість своєї поетичної роботи на той час: «Я нічого не висловлював, не відображав, не відображав, не зображував».

Людина пізнає світ через особистість, пристрасть. Людина пізнає себе через нездатність загального ходу речей. Лікарська непридатність світу — скільки разів писав про неї Пастернак:

На світі немає туги такої,
Який сніг би не виліковував.

(«Січень 1919 року»)

Відкриття миру Пастернак завжди має відновлення єдності світу. У «Охоронній грамоті», згадуючи свої ранні роки, Пастернак докладно описав, як народжується поезія з перебоїв життєвих рядів, із взаємодії одних явищ та почуттів – тих, що забігають уперед, – з іншими, що відстають.

На самому початку поетичного шляху, в 1912 році, він знайшов для вираження своєї естетичної позиції дуже ємні слова:

І, як у нечувану віру,
Я цієї ночі переходжу,
Де тополя занепала-сірий
Завісив місячну межу,
Де ставок як явлена ​​таємниця,
Де шепоче яблуні прибій,
Де сад висить будівництвом пальою
І тримає небо перед собою.
(«Як бронзовою золою жаровень…»)

Поет у зрілі роки напише:

Я зрозумів життя ціль і шану
Ту ціль, як ціль, і ця мета –
Визнати, що мені несила
Миритися з тим, що є квітень,
Що дні – ковальські міхи
І що розтікся смугою
Від ялинки біля ялинки, від вільхи
До вільхи, залізний та косий,
І рідкий, і в снігу дорогий,
Як вугілля в пальці коваля,
З шипінням впився потік
Зорі без краю та кінця.
Що в берковець церковний гук,
Що взято дзвонар у ваговики,
Що від краплі, від сльози
І від посту болять віскі.

Ідея безумовного прийняття світу, що основує у Пастернака, — не абстрактно-умоглядної властивості. Багатство світу цілком предметне, «детально» і осягається крок за кроком. Є в «Сестрі» вірш «Уроки англійської», з тією самою внутрішньою композицією, відкритою навстіж – світові, природі. Використовуючи мотиви шекспірівських трагедій, Пастернак відобразив у ньому трагічний і урочистий момент, коли від людини йде суєтність бажань, включаючи вчора ще найважливіше — любов, коли душа відкривається цілого творіння і переймається вічністю.

Коли сталося Дездемоні, —
А жити так мало лишалося, —
Не за коханням, своєю зіркою, вона –
По вербі, верби розплакалася …
…Коли сталось співати Офелії –
А гіркота сліз набридла –
З якими канула трофеями?
З оберемком верб і чистотілу.
Давши пристрасті з плечей відлягти, як рубищу,
Входили, з серця завмиранням,
У басейн всесвіту, стан свій люблячий
Обдати і приголомшити світами.

Пастернак майже писав віршів, які можна і впевнено назвати пейзажними. У «Сетрі» основні «теми» — природа, любов, мистецтво, — як правило, він існують окремо, дається складне поєднання, сплав із цих «тем».

Природа служить наочним еталоном природності та повноти – такий момент у «Сетрі» присутній, але він не підкреслено; природа, по суті, — одне із образів, навіть синонімів життя; розгалужена, багатошарова метафора «життя – сад» бере участь і в структурної та філософсько-ліричної концепції книги. Сприйняття природи у Пастернака невиразне за точністю і проникненням, але природа, будучи найближчим і повним синонімом життя, не є в цьому відношенні чимось винятковим і єдиним. Відкрите ліричне почуття (любов) або світ речей (аж до інтер’єру) виконують ту саму роль. Життя ширше будь-якого з цих образно-тематичних рядів, і кожен з них, стаючи безпосереднім «предметом» вірша, як би прагне уявити і висловити все життя, тому вони практично взаємозамінні і тим більше повно виявляють життя у своїй сукупності, взаємопроникненні. І друге. Тема природи (усвідомлена саме як тема) майже невідворотно породжує у поетів натурфілософські питання: про саморозвиток природи, про початок і кінець людини в ній, про стихію та розум. Тим часом самосвідомість людини – «мислячої тростини» — почуття причетності природі і одночасно відокремленості від неї – не характерно для Пастернака, точніше – вона не дає цьому почуттю простору, волі так чи інакше трансформує його. Поетичне сприйняття Пастернаку дозволило «в усьому… дійти до самої суті», розкрити складні «вічні» теми.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *