Краса української природи

Над жарким степом високе небо — те пусте літнє сонце. Розкішні путівки горять золотим вогнем. Поруч сад, а в саду яблука, сливи, груші. А квитків у саду забагато. Микола Вінграновський оспівує саму пам’ять дитинства.

Ведуть поета з Дніпра-Славутича, з малих і великих річок, із квітників. Є корінь Миколи Вінграновського. Може, до тієї шкіри його вірш — велична пісня рідного краю, така багата й гарна.

І мовчки годував: чого ти шумиш

Скрасимо сад, зморщившись у Чорнобривцях?

Той тихо годує: земля, ти спиш?

ти вже спиш? Дозволь мені вигнати тебе з неба!

Микола Вінграновський часто звертається до найчистішого стрижня народнопісенної творчості. Зірка в «дитячих» витворах поета місяць і сонце, річка і поле, ластівка і лелека. Сморід може підвладні волі поета:

Грім живий у темряві і горить

Він бачів, хто хоче:

Ллє гроза похмура ярі,

Промивши очі озер.

Похмурий, як природне явище, в одному з віршів – добрий дядько, який без сторонньої допомоги природі: випивши ярі, груші та сливи, роздавлені, щоб деревам стало легше. У творчості Миколи Вінграновського природа постає як натовп буття. Він співає з повагою до себе як частина Всесвіту. Він більш чутливий до змін у навколишній середині. Ці люди є більш оригінальними метафорами-пейзажами:

Над білим полем небо було біле,

Сиди в гнізді сорок снігів.

Микола Вінграновський – один із мудрих поетів, яких глибоко вражає чарівна краса природи.

Ще краще вам бачити, що бачать прекрасні українські землі — це вияв зводу і гармонійного Всесвіту.