Концепція культури карла юнга
Химия

Концепція культури карла юнга


Завантажити реферат: Концепція культури карла юнга

План реферату

1. Особистість Карла Юнга

2. Погляди Карла Юнга на культуру загалом

3. Концепція культури Карла Юнга

4. Критика ідей Карла Юнга

Бібліографія

I. Особа Карла Юнга

Карл Густав Юнг народився 26 червня 1875 року у швейцарському містечку Кесвіль у сім’ї лютеранського пастора.

Ще підлітком, розмірковуючи над своїм внутрішнім світом, Юнг дійшов висновку, що у ньому живе дві абсолютно різні особливості. Перша – син своїх батьків, невпевнений у собі школяр. Друга — дорослий, навіть літній чоловік, скептичний, недовірливий, дуже близький за своєю суттю та характером до природи.

При виборі своєї майбутньої професії, Юнг довго не міг зробити вибір між двома цікавими для нього напрямками. З одного боку, його цікавили природничі науки – зоологія, антропологія, палеонтологія, а з іншого – гуманітарні, особливо релігієзнавство, теологія та археологія. Після болісних роздумів, він зупинив свій вибір на останній, але через відсутність коштів міг собі вчитися лише у Базелі, а Базельському університеті археологію не викладали. Коливання було вирішено на користь природознавства, саме — медицини.

Ще в університеті Юнг починає розуміти, що його справжнє покликання — психіатрія. У ній йому вдається знайти найкращий додаток для своїх прагнень, в психіатрії Юнг зумів поєднати як свої медичні та природничі знання, так і багато постулатів гуманітарних наук.

В 1890 Юнг починає працювати асистентом в психіатричній клініці в Цюріху. Тут він знайомиться з працями З. Фрейда та стає його відкритим послідовником та пропагандистом фрейдівської теорії. У той час для фахівця-початківця це було небезпечно: більшість авторитетів наукового світу прийняла ідеї Фрейда в багнети.

В 1906 він послав Фрейду свою першу роботу, між ними зав’язалося листування, а пізніше — дружба.

Не можна сказати, що відносини між Фрейдом та Юнгом були завжди дружні. Визнаючи авторитет Фрейда і навіть називаючи його своїм учителем, Юнг багато в чому не погоджувався з ним, а в 1912 дружні стосунки між вченими припинилися. Юнг тяжко переживав розрив, писав про це у своїх мемуарах, у листах до друзів.

Помер Карл Юнг у 1961 році.

ІІ. Погляди К. Юнга на питання культури загалом

Все своє життя Карл Юнг приділяв значну увагу питанням культури.

Якщо спробувати коротко охарактеризувати його підхід до сутності культури, його можна назвати психологічним. Як психіатру йому чимало доводилося займатися проблемами особистості та її розвитку. Вивчаючи ці питання, Юнг зробив висновок, що душевний розвиток особистості та її хвороби значною мірою мають коріння у соціально-культурних процесах.

Як і Фрейд, Юнг намагався методи психіатрії перенести за аналогією на культуру, побачити в останній лише одну з численних сфер діяльності людини як індивіда та соціуму загалом. При цьому він геть-чисто заперечував особливу конструктивну функцію культури.

Вивчаючи поведінкову мотивацію вчинків як індивідів і груп (причому, різних рівнях — від малих груп до національних спільнот включно), Юнг висунув ідею архетипу, якогось глибинного, підсвідомого чинника поведінки.

Культура Юнга — предмет психологічного аналізу. Соціально-політична криза західно-європейської культури та суспільства загалом він пояснював вторгненням у життя суспільства архетипів. Наслідком цього вторгнення він вважав расизм фашистів та комуністичний догмат про загальну рівність. Смолоскипні ходи, масовий психоз, полум’яні промови вождів, символіка (свастика в Німеччині та червона зірка в СРСР) — все це свідчило, на думку Юнга, про вторгнення в культурне життя таких сил, які набагато перевершують людський розум, а за своєю природою підсвідомі.

Розглядаючи це пояснення Юнга, не можна забувати про час, у якому він жив і писав свої роботи. Бачачи ситуацію в сусідній Німеччині, де фашизм у геометричній прогресії опановував думки людей, підпорядковував собі мільйони, Юнг шукав розумне пояснення цих процесів.

Чималу увагу Юнг приділяв і СРСР. На його думку, тотальну зміну характерів, поведінки, ідеалів та прагнень десятків мільйонів людей можна було пояснити лише за допомогою психіатрії. Юнг писав, що радянське суспільство — найяскравіший приклад буйства архетипів, свідомо чи ні випущених із в’язниці підсвідомості.

На думку Юнга, колективне божевілля сучасного йому світу було закономірним наслідком розвитку європейської культури, особливо її технократичної спрямованості. Історія Європи – це історія занепаду символічного знання. Урочистість технічної цивілізації куплено дорогою ціною — ціною відмовитися від єднання з «душею» природи, від символу як образу несвідомої енергії. Символи, як вважав Юнг, відкривають людині священне у природі і водночас оберігають його від безпосереднього згубного зіткнення з колосальною психічною енергією архетипів.

ІІІ. Концепція культури Карла Юнга

У центрі юнгівської концепції культури лежить «колективне несвідоме». Воно, за словами Юнга, «ідентично у всіх людей і утворює цим загальне підґрунтя душевного життя кожного, будучи за природою надособистим.» У цьому передумові юнговской теорії ми можемо легко простежити певну аналогію з фрейдівської концепцією «суперего».

На думку Юнга, «колективне несвідоме» передається у спадок і є базою, на якій зростає людська психіка. Під впливом вроджених програм, універсальних зразків поведінки, з’являються не тільки елементарні «тварини» поведінкові реакції, на кшталт безумовних рефлексів таких як лібідо, але також і сприйняття, мислення, уява тощо. Змістом «колективного несвідомого» є наприклад, образ матері-землі, мудрого старця, демона тощо). Архетипи виражаються як і міфах, і у магії, алхімії тощо.

Юнг надавав величезного значення архетиповим образам. Він вважав, що саме вони є джерелом міфології, мистецтва, релігії, філософії.

Хоча вперше про архетипи заговорив саме Юнг, він сам стверджував, що сам феномен архетипу знайомий людству вже давно, практично з появи цивілізації, хоча б несвідомо. Мовою християнства, архетип — гріхопадіння. Як доказ тотожності понять гріхопадіння і архетипу, можна вважати те, що як архетип відповідає людству з його зародження, так і гріхопадіння, відповідно до Старого Завіту, відбулося ще тоді, коли все людство було представлене лише двома персонами – Адамом та Євою.

Однак, якщо за догматичними принципами християнства спокута первородного гріха можлива лише через страждання (катарсис), то Юнг не приймав такого шляху, та й іншого не пропонував, вважаючи, що архетип є невід’ємною особливістю людської особистості.

За Юнгом, людина підсвідомо усвідомлює своє віддалення від природи, зростаючу прірву між її природним та нинішнім станом. Він шукає вихід у магії, заклинання, але чим сильніше він розвивається, тим менше починають його влаштовувати ці субститути і підсвідомий процес сублімації заходить у глухий кут. Сублімація перестає діяти, зростає психічне напруження, внутрішній дисбаланс як особи і суспільства загалом. У цьому несвідоме прагне компенсувати однобічність і нерозсудливість свідомості. Вторгнення «колективного несвідомого» веде як до індивідуальним, до масових психозів, появі лжепророків (в історії ХХ століття це яскраво проявляється у появі таких одіозних постатей як Гітлер, Сталін, Муссоліні), а результаті до масовим заворушенням, насильству, войнам, тоталітаризму.

Тут не можна втриматись і не навести ще одну паралель із біблією, яка знову доводить очевидний вплив християнської ідеології на Юнга. По біблії, у міру зростання «гріховності» людей, як покарання та випробування на моральну стійкість, Диявол посилатиме на Землю саме лжепророків.

У 1927 Юнг писав: «Наші грізні боги змінили імена: нині вони закінчуються на «-изм». Чи вистачить у когось сумнівної сміливості стверджувати, що світова війна чи більшовизм — чиїсь свідомі вигадки?… Зрештою, лише дуже незначний прошарок людства, який живе головним чином на тому густонаселеному півострові, що видається в Атлантичний океан, і називає себе «культурною», настільки втратила контакти з природою, що дійшла думки, ніби релігія — це лише особливий вид розумового розладу без скільки-небудь ясно вираженого сенсу. Дивлячись на це з безпечної відстані, скажімо з Центральної Африки або з Тибету, ми, безсумнівно, змогли б переконатися, що цей прошарок просто спроектував власні несвідомі психічні розлади на нації, якими все ще володіють цілком здорові інстинкти ».

IV. Критика ідей Карла Юнга

Багато сучасників К. Юнга сприйняли його ідеї в багнети. Тепер, через кілька десятиліть, можна сказати, що певний відбір серед ідей Юнга завершений. Багато постулатів визнано, деякі відкинуто.

Певною помилкою, точніше, спрощеним поглядом на речі, вважатимуться те, що культура Юнга — лише предмет психоаналізу. Він не враховував факт комплексності та неоднорідності явища культури, що призвело до певної однобокості теорії.

І все ж таки, інтерес до ідей автора теорії «архетипів» зберігається і донині. Перші кроки культура робила як під впливом свідомості, тоді ще слабкого і неоформившегося, а й під вплив сильних поштовхів підсвідомості, яке переважало у мотивації і поведінці первісного суспільства. Цей вплив залишив слід у міфах, релігії, символіці та багато іншого. Тому було б несправедливо та необачно бачити у працях Карла Юнга лише абсолютацію містичного та ірраціонального у свідомості особистості. Потрібно віддати належне тій стрункій, переконливій та багато в чому справедливій теорії, яку створив Карл Густав Юнг.

Бібліографія

1. До. Р. Юнг «Архетип і знак», М., 1991
2. «Вступ до культурології» за редакцією Е. У. Попова, М.: ВЛАДОС, 1995
3. Гердер І. ​​Р. «Ідеї до філософії історії людства», М., 1977
4. Л. І. Бондаренко «Моє життя — історія реалізації несвідомого», «Людина» № 2, 1995
5. К. Г. Юнг «Епілог», «Людина» № 2, 1995

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *