Катастрофи кінця XX ст.  Повені
Химия

Катастрофи кінця XX ст. Повені


Катастрофи кінця XX ст.  Повені

Завантажити реферат: Катастрофи кінця XX ст. Повені

Люди ще з найдавніших часів стикалися з повенями. Раніше ці стихійні лиха були надзвичайно рідкісними: так, до наших днів дійшли відомості про катастрофічні розливи Хуанхе в 2297 до н. е. та Нілу, приблизно 3 тис. років тому. Зате за останні століття, і особливо в наш час, завдані ними збитки стрімко зростають. До нашої ери повені в найбільш паводконебезпечній країні — Китаї — відбувалися раз на 50 років, а тепер протягом року тут нерідко трапляється кілька таких катастроф. У найбільш «врожайні» роки повені на земній кулі відбуваються з інтервалом у два-три дні, тому повідомлення про них по радіо та телебаченню можна чути постійно.

Опис етапів розвитку страшних стихійних лих за минулі роки в масштабі земної кулі донедавна не розкривалося в жодному джерелі. Як правило, дані про них досить фрагментарні та хаотичні [1].

Усі матеріали про повені з використанням офіційних урядових повідомлень, даних метеорологічних служб, теле- та радіоновостей, газет та журналів збираються та обробляються співробітниками Дартмутської обсерваторії при Ганноверському коледжі в США починаючи з 1996 р. Вони мають свій особистий сайт в Інтернеті, на якому і відображають отримані відомості [2].

Перше місце за кількістю повеней стабільно займає Азія, що йде із значним відривом з інших континентів. При цьому з країн лідирує Китай, в якому за чотири роки, що розглядаються, сталося 58 повеней, на другому місці — США (52). У Бангладеш, В’єтнамі, Індії, Індонезії, Кореї, Таїланді, Філіппінах, Мексиці, Бразилії, Австралії, Сомалі, Росії та Румунії сталося понад 10 повеней у кожній країні. Але з усіх країн світу найбільше страждає від повеней Бангладеш, де рівнинні території, затоплювані Гангом, Брахмапутрою, Мегхною та невеликими річками, становлять приблизно 2/3 усієї площі країни.

Загалом простежується тенденція значного зростання збитків від повеней, спричинена нераціональним господарюванням у долинах річок, посиленим освоєнням паводконебезпечних територій та потеплінням клімату.

Відзначається зв’язок підвищення температури із частотою та розмірами повеней. Так, збитки від них за 1998 р. — найтепліший рік минулого століття, коли середньорічна температура у Північній півкулі становила 16,6 °С, — суттєво перевищила сумарні збитки за 1997, 1999 та 2000 рр.

Від повені не застрахована жодна країна, жодна область земної кулі. Вони трапляються щороку. Найбільше повеней трапляється у квітні, травні та червні, під час танення снігу в Північній півкулі, найменше — у грудні, січні, лютому, коли більшість річок скута льодом. Переважна кількість повеней має тривалість трохи більше трьох днів, трохи менше — чотири – сім днів. За 1997 — 1999 р.р. 20 повеней тривало понад 30 днів.

Потрібно, втім, відзначити, що різнохарактерність матеріалу, отриманого за окремими країнами з різних джерел, і навіть неповнота даних неможливо вважати отриману картину цілком адекватної дійсності.

Не надійні дані про тимчасово евакуйовані та площі затоплення, які зазвичай характеризують лише орні угіддя, на яких загинув урожай [3].

До відомостей про підрахунок шкоди ми ставимося з обережністю, оскільки спосіб їх отримання різних країнах різний. Найчастіше вони визначаються витратами на відновлення господарства або поточною ринковою вартістю зруйнованих об’єктів — будівель та майна, що знаходиться в них, мостів, автомобільних та залізниць, ліній зв’язку та електропередачі, газо- та нафтопроводів тощо. [4].

Вартість втраченої продукції сільському господарстві зазвичай визначають сумою збитків, виплатою страхових сум, видачею одноразової допомоги, витратами відновлення родючості грунту, і навіть вартістю рятувальних заходів.

Збиток непрямого характеру, спровокований спадом виробництва, порушенням господарських зв’язків, торгових і банківських операцій та іншими обставинами, і який позначається протягом багатьох років після повені, взагалі не враховується. Тому цифри загальної шкоди, що наводяться, можна вважати швидше заниженими, ніж завищеними.

У створенні інженерно-технічних споруд, у господарюванні в паводкових зонах дуже важливо оперувати точними даними про масштаби збитків, щоб у разі стихійного лиха звести збитки до мінімуму [5].

У зонах можливого затоплення неприйнятно розміщення капіталомістких виробництв та цінних об’єктів. Якщо будівництво захисних споруд пов’язане з величезними витратами, а катастрофічні паводки є неминучими, можливе перетворення цих зон на заповідні.

Відновлення лісів або зведення їх на територіях, схильних до частих затоплень, повинно бути обмежене або повністю заборонене. У землеробстві обов’язкові такі агротехнічні прийоми обробки грунту, у яких стік з полів був у два – три рази менше, ніж зі стерні чи з покладу.

Найкращим та кращим встановленням землекористування на паводконебезпечних територіях може бути гнучка програма страхування (що поєднує обов’язковий та добровільний принципи), суть якої в тому, що при раціональному (з позицій захисту) використанні території виплачується набагато більша сума, ніж у разі ігнорування відповідних рекомендацій.

Відзначено, що кількість повеней і природного, і антропогенного характеру та їх руйнівна сила зросла у другій половині XX ст.

Проведені розрахунки показують, що площа територій, схильних до повеней, становить нині близько 3 млн. км2, у яких проживає до 1 млрд. людина.

Єдиної системи захисту від повеней паводконебезпечних територій поки немає ніде, тоді як за кількістю жертв і збитків, спричинених суспільству, повені займають перше місце серед стихійних лих. Її розробка має стати одним із пріоритетних завдань у нашій країні.

У травні – червні 2001 р. сталася трагедія у долині річки. Олени, де майже повністю було затоплено два великі міста — Ленськ та Якутськ. Протягом двох – трьох тижнів повністю було паралізоване життя населення великого регіону. Тисячі людей позбулися даху над головою, десятки тисяч будинків були зруйновані або сильно пошкоджені. До рятувальних робіт було залучено МНС, військові частини. Через війну попередній збиток оцінюється, з різних джерел, від 2 до 7,5 млрд. рублів.

Трагедія, що розгорнулася на Олені, ще раз підтвердила відому істину, що запобігання стихіям вимагає незрівнянно менших коштів, ніж ліквідація їх наслідків. Вони показали важливість ухвалення системи захисту від повеней.

бібліографічний список

  1. Стихійні лиха: вивчення та методи боротьби. За ред. С. Б. Лаврова, Л. Г. Никіфорова. М, 1978.
  2. Dartmouth Flood Observatory: http://www.dartmouth.edu/~floods/.
  3. Авакян А. Б., Полюшкін А. А. // Вод. ресурси. 1991. №4. (С. 114 — 125).
  4. Авакян А. Б., Істоміна М. Н. // Вод. ресурси. 2000. Т. 27. №5. (С. 517 — 523).
  5. Авакян А. Б. // Ізв. РАН. Сер. геогр. 2000. №5. (С. 40 — 46).

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *