Юрій Долгорукий - засновник Москви
Химия

Юрій Долгорукий — засновник Москви


Завантажити реферат: Юрій Долгорукий – засновник Москви

Зміст реферату

1. Введення

2. Образ князя Юрія у художній та історичній літературі.

3. Обставини освіти Москви.

4. Висновок.

5. Використовувана література.

1. Введення

Літописи та іноземні хроніки згадують понад 300 давньоруських міст та фортець. Серед них Лаврентіївським літописом під 1147 р. вперше названо Москва.

Москва виникла в пору розквіту Стародавньої Русі, коли Володимир Мономах направив свого сина Юрія намісником північно-східного краю, пов’язаного торговими шляхами зі Смоленськом, Новгородом, Полоцьком та із сусідньою мусульманською Булгарією. Москва як місто складалася серед раніше відомих місцевих центрів, таких, як Ростов, Суздаль, Ярославль, Володимир. Москву Юрій наказав зміцнити дерев’яною фортецею – Кремлем. Вона стала одним із важливих князівських центрів Володимиро-Суздальської Русі. Під час смут князів нова фортеця була і збірним пунктом їхніх військ та об’єктом їх взаємних суперечок.

Образ князя Юрія ми можемо уявити собі за нечисленними художніми та історичними творами: романами Д. Єрьоміна «Кремлівський пагорб», П. Загребельного «Смерть у Києві», з історичних праць Н. М. Карамзіна, О. О. Ішимової.

2. Образ князя Юрія у художній та історичній літературі.

Образ Юрія Долгорукого у Літературі має неоднозначну оцінку. Князь Юрій, перший правитель багатого краю та засновник Москви, явно виявив прагнення єдинодержавства на Русі, намагаючись поширити свою владу на головні міста півночі та півдня країни — Новгород і навіть Київ. За це він і отримав прізвисько Довгорукий.

Н. М. Карамзін у своїйІсторії держави російської» описує його так: «… Георгій (Юрій) владолюбний, але безтурботний, прозваний Долгоруким, знаменитий нашій Історії громадянським освітою східного краю древньої Росії, у якому він провів все квітучі роки свого життя. Поширивши там Віру Християнську, цей Князь будував церкви в Суздалі, Володимирі, на берегах Нерлі…, оживив дикі мертві пустелі знаменами людської діяльності; заснував нові селища та міста… Але Георгій у відсутності чеснот великого батька; не прославив себе в літописах жодним подвигом великодушності, жодною дією добросердя, властивого Мономахову племені.

Скромні літописці наші рідко говорять про злі якості государів, старанно хвалиться добрі; але Георгій без сумніву відрізнявся першими, коли, будучи сином Князя настільки коханого, не вмів заслужити на любов народної. Ми бачили, що він грав святістю клятв і хвилював виснажену внутрішніми незгодами Росію для вигод свого честолюбства. Одним словом, народ Київський настільки ненавидів Долгорукого, що дізнавшись про смерть його, пограбував палац і сільський будинок Княжий… Громадяни, не бажавши, здається, щоб і тіло Георгієве лежало разом з Мономаховим, поховали його поза містом, у Берестовській Обителі Спасу. ..»

Судячи з опису Карамзіна князь Юрій, незважаючи на низку корисних для держави справ: заснування Москви, господарське зміцнення Суздальського порубіжжя, будівництво церков та ін., був нічим не кращим за багатьох інших князів: був честолюбний, прагнув усіма правдами і неправдами отримати верховну владу в Києві , не мав любов народу.

Але ось зовсім інша думка. П. Загребельний у вступі до свого роману «Смерть у Києві» пише: «Князь Юрій Долгорукий відомий як засновник Москви. Вже за одне це він заслуговує на вічну подяку нащадків. Хоча, на жаль, літописці, а пізніше феодально-буржуазні історики…» не були справедливі щодо Юрія Долгорукого і зробили все для того, щоб знеславити його.

Факти ж свідчать про те, що Долгорукий був одним із виразників народного прагнення до єдності нашої землі, боровся за це до самої смерті.

Боярство та церковники всіляко заважали Долгорукому у його діяльності, виставляючи проти нього таких слухняних ним князів, як Ізяслав Київський. Вони не зупинялися перед найтяжчими злочинами, аби зганьбити Долгорукого, не допустити його до Києва…»

Позитивне ставлення автора до князя Юрія цілком очевидне. У такому ж ключі зображується Долгорукий та у романі. У Загребельного Юрій — мудрий правитель, проста, весела людина, він запанибрата поводиться зі своїми людьми і тому любимо і поважаємо їх. Юрій діяльний: він не сидить без діла в Суздалі, він постійно в поході десь у непролазній глушині, куди за висловом головного героя роману лікаря Дуліба може забратися «або дурень, або князь».

Також у позитивному світлі зображує Юрія Долгорукого Д. Єрьомін у романі «Кремлівський пагорб». Але необхідно зазначити, що Юрій із «Кремлівського пагорба» трохи відрізняється від Юрія із «Смерті у Києві». У романі Єрьоміна Долгорукий менш схожий на просту людину. Тут Юрій справді Князь. Він суворий, але справедливий. Дізнавшись, що збирач податків Федот всупереч княжому указу проганяв бродяг з поселення та ще й вимагав з них данину, він дуже розсердився — Федот був знятий з почесного місця і мало не поплатився життям.

Крім того Юрій був мудрим політиком. У романі розповідається про боротьбу Долгорукого з боярами. Розмірковуючи на цю тему, він каже, що в цій боротьбі переможе тільки той князь, який буде сильнішим за бояр в економічному, а не лише у військовому плані. «Не можна з боярами січ, — каже Князь, — і язик руки в’яже, і від промов голова летить!».

Юрій вважав, що той князь який тільки й знає, що сидіти в стольному місті та нарощувати дружину, незабаром або стане маріонеткою в руках бояр, або вижитиме ними. Довгорукого, як людину горду, така перспектива ніяк не влаштовувала. Тому Юрій усіляко намагався зміцнити свою долю: будував нові міста та фортеці, розвивав ремесла, заселяв глухі райони полоненими у походах мужиками. Долгорукий любив свій народ, тому що розумів, що саме від нього йде добробут і сила князя і держави. Саме завдяки «будівельній програмі» Юрія Долгорукого і було закладено Москва.

3. Обставини освіти Москви.

Обставини освіти Москви дуже докладно описуються у романі Єрьоміна «Кремлівський пагорб». Письменник описує події так.

Юрію давно сподобався пагорб біля злиття Москви-ріки та Неглинки.. Він вирішив, що це чудове місце для нового міста як у військовому, так і в економічному плані: по Москві-ріці купці возили зерно та інші товари. Але все ускладнювалося тим, що на місці майбутнього міста стояла садиба боярина Кучки, який на пропозицію Князя продати їх відповів категоричною відмовою. Юрій не став вживати жодних заходів щодо боярина, а наказав на межі його маєтків розпочинати заготівлю матеріалів та розпочинати будівництво міста.

І ось на межі маєтку Кучки почувся веселий стукіт сокир, став рости будівельний селище. Старий боярин чудово розумів, що нове місто скоро розростеться і вплив князя в цьому районі буде більшим за нього, боярина, навіть якщо він і не продасть князю своїх земель.

Другими ворогами князя на московській території були язичники. Незважаючи на те, що Русь офіційно прийняла християнство, влада волхвів була ще дуже сильною, особливо в глушині.

Ватажки волхвів Клич і Жом беззаперечно підкорялися боярину Кучке, оскільки Кучка всіляко підтримував їхній вплив на простий народ. Тепер цей вплив став у нагоді боярину для його зловісного плану.

І ось за научення Кучки Клич і Жом повели свою зголоднілу «паству» грабувати новозбудований селище, а боярин спокійнісінько вирушив до Суздаля.

Натовп голодних увірвався в селище, став убивати всіх його мешканців, не шкодуючи нікого, підпалювати будівлі, пограбувати запаси. Але не встигли вони закінчити свою чорну справу, як з’явилася дружина Юрія з ним на чолі. Князь їхав дізнатися, як іде будівництво. Половина мародерів розбіглася, а ватажків князь власноруч розрубав мечем на очах у другої половини. Один із ватажків перед смертю назвав ім’я Кучки як організатора по-грому. Князь у гніві послав свого сина Андрія привести боярина на князівську розправу.

4. Висновок.

Пам’ятник Юрій Долгорукому стоїть у самому центрі Москви. Гордо дивиться князь зі свого бронзового коня на результати своїх праць. Великий вплив Москви у Росії, а й у всьому світі. За свої 850 років багато бачила і трудових, і ратних подвигів. Ні монгольські, ні наполеонівські, ні гітлерівські війська не змогли підкорити її. Не найкращі часи переживає сьогодні Москва, як і вся Росія, але саме з неї почалося відродження країни: відновлюються храми, будуються нові житлові квартали, торгові центри. Бути москвичем сьогодні як почесно, звання москвича зобов’язує брати активну участь у відродженні Росії.

Використовувана література.

1. П. Загребельний «Смерть у Києві»;

2. Д. Єрьомін «Кремлівський пагорб»;

3. Н. М. Карамзін «Історія держави російського»;

4. «Москва. Ілюстрована історія» за ред. Пашуто Ст Т.;

5. А. О. Ішимова «Історія Росії в оповіданнях для дітей».

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *