Які діти?  (за співом М. Вороного «Євшан-зілла»)
Реферати

Які діти? (за співом М. Вороного «Євшан-зілла»)


Все на світі можна вибрати, блакитне,

Не можна вибрати тільки Батьківщину.

Василь Симоненко

Хто ми? зірки? Які діти? Наші предки століттями щебетали над їжею. Так уже склалося, що тернистий шлях українського народу пройшов до пізнання своєї національної самосвідомості. Досі не всі сторони могутньої історії вміють брехати. Ще не всі ми звернули серце до рідних національних поворотів, не всі ще впізнали символічний запах Євшан-Зілля, ніби пробуджуючи історичну пам’ять, здогадуючись, що ми за дитина.

Ця проблема Вініл не сучасні. Я здобув ведучого для українського спільства ще в ту годину, коли Микола Вороній написав свій вірш «Євшан-зілла». Легенду старих літописів вони недарма називають «пророком», начебто «жити нації», даруючи віру в ідеали:

Я співаю віру в ідеали

Тім, який вже є своєю землею

Вони зіпсувалися, вони зіпсувалися…

Так відбувається в нашому житті, що традиції, пам’ять про родину передаються від батька до сина. Ель співає, повертаючись до старої легенди, розповідаючи про щось інше. Так сталося, що між половецьким ханом і його улюбленим сином обірвався зв’язок поколінь. Заточена розкішшю, бавовна поступово почала забувати рідний степ, а чужину й чужі звуки шанувати рідні. Та сила батьківської любові безсвітна. Не жив хан без коханої дитини:

Розгублено, збентежено…

Там не день, а середина ночі

Плачучий, пильний, що зітхає,

Сон не знаю йога очі.

Такими красномовними словами автор оспівує змалову не просто стражденного батька, а по-людськи, ніби витрачаєш своє майбутнє, ніби нема кому передати силу життя мудрості, традиціям і звукам родині . Відчува хан, який у полоні замкнув струни серця Його Сіна, забувши дорогу до рідного дому.

І це правильно. Адже Ґудзь, послання до синього, не вразиш юнака палкою піснею вільного народу про походи лиця, або материнською колісковою молитвою.

Ані спів цієї нижньої, любов,

Ані перша, сильна, дуга,

Не вразивши молоде серце —

Він сит німій, байдужий.

Подумайте, автор дає характеристику жорстоку тому, хто, забувши батьківську землю: «німій», «байдужий». Але все одно ханський гінець сподівається дізнатися частинку в серці хлопця, де живе пам’ять про родину. Виявилося, що це диво. Ті, що з’явилися з незрозумілими багатими й войовничими словами пісні, були виточені маленьким бадилином чарівного Євшан-Зілля:

Воля, воленка кохана!

Дорогі намети, дорогі люди…

Все відразу занепало

У нього стиснуло горло, стиснули груди.

Запах рідного степу, пізнання дітей, перевертає молоду Батьківщину, створює враження, що чужина не може стати рідною.

До виступу чужина не стала рідною для самого Миколи Вороного. Поема «Євшан-зілла» розкрита як пророк для міца. Аджа Поєтов теж мав пісенну годину жити за кордоном, біля Польщі. Я хочу там дружити, побачивши збірку поезій, займаючись віккладацькою творчістю, але звертаючись до України. Батьківщина, на жаль, не виявилася прихильною для її талановитого сина. Життя Миколи Вороного обірвалося трагічно. Сталінські репресії йшли по п’ятах, потім їх розстріляли. Раз у раз відкривалася правда про решту днів. Нібі про нового сам у вірші «Євшан — зілля» написав ці слова:

Краще в рідному краю рідна

Лягти щітками, вбити,

Внизу в землі чужої ворожки

На славу і на славу постарайся…

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *