Історія протестантизму в Місі |  Kursak.net
История,  Математика

Історія протестантизму в Місі | Kursak.net


«Тільки живіть гідно євангелії Христової,

щоб я, чи прийду і побачу тебе, чи не прийду, почула про тебе,

щоб ви стояли в одному дусі, однодушно борючись за віру Євангелію…»

Филип’ян 1:27

Можна лише здогадуватися

Чесно кажучи, під час підготовки матеріалу довелося дуже попотіти (оскільки вся інформація уривчаста і не систематизована), перелопатити не лише гори літератури, а й знайти живих учасників тих далеких подій, їхніх дітей та онуків.

Коли нога першого євангельського християнина ступила на міасську землю невідома, про це можна лише здогадуватися. Так, наприклад, старший науковий співробітник Челябінського центру історико-культурної спадщини Володимир Бож у розмові з нами висловив дуже цікаве припущення про проникнення перших протестантів на Південний Урал.

-Кінець ХІХ – початок ХХ століть був пов’язаний із масовою міграцією, – розповідає В.Боже. – Величезна кількість людей із перенаселених центральних губерній, а також України поспішає до Сибіру в пошуках нових, більш родючих земель і кращого життя. У Челябінську в 1892-1896 роках був побудований один з найбільших в Росії центрів переселення, де щодня на відправку до Сибіру чекали до 20-30 тисяч людей. І багато прибульців залишилися тут, розійшлися по краю. Серед переселенців були сім’ї (найчастіше це сім’ї підприємців), які сповідують протестантську віру. Так до нас прийшли євангельські християни. І ніяких спеціальних місіонерських груп тут не було.

А як же німці?
І все ж, першу згадку про міасських протестантів ми знайшли в головному міському історичному документі – літописі Міаського заводу Петропавлівської церкви. Так, наприклад, відомо, що в 1859 році в Міасі вже проживало 8 лютеран (одна з найстаріших протестантських течій у християнстві).

Взагалі перші лютерани з’явилися на Південному Уралі приблизно в другій половині 18 століття, коли на шахти і фабрики прибули фахівці гірничої справи, переважно з німецьких земель. Перша євангельсько-лютеранська громада була офіційно створена в Златоусті в 1810 році і складалася з німців і латишів. Тому не виключено, що лютерани могли легко дістатися до Міаса з сусіднього міста.

А перші серйозні спроби створити в Міасі громаду серед спецпереселенців (Трудової армії) у 1952-1953 рр. зробив лютеранський проповідник Г. Кречмар. Молитовні збори проводилися в приватних квартирах, в них брали участь до 30 осіб. Серед керівників домашньої церкви були робітники І. Готман та А. Гартман (останній був засуджений за статтею 58 КК РРФСР за релігійну діяльність).

Тим часом лютеранські громади в Міасі продовжували існувати до початку 21 століття. Більшість із них були репресованими німцями, в тому числі переселеними за часів Сталіна на Урал з європейської частини Росії. Остання невелика лютеранська громада літніх людей припинила своє існування в 2002 році. Деякі члени церкви, в тому числі сім’я пастора Віктора Лаукерта, емігрували до Німеччини. Решта, в силу віку, покинули цей світ.

Від імперії до землі Рад
Чи не найвидатнішими представниками євангельського руху в Міасі були християни-баптисти (конфесія протестантського християнства, що походить від англійських пуритан). В одній зі статей семитомної енциклопедії Челябінської області автор М. Сляднєв розповідає, що перші міасські баптистські громади з’явилися наприкінці 19 – на початку 20 ст. куди? Спробуємо вгадати…

Відомо, що в 1916 році через брак необхідних приміщень на Златоустівському механічному заводі було вирішено перенести виробництво напилок до Міасу. Туди з Риги привезли спецтехніку, придбану царським урядом у англійської компанії Thomas Firth and Sons. Можливо, разом із цим обладнанням до Міаса прибули й латвійські спеціалісти, робітники, які сповідують Хрещення. До речі, це припущення підтверджують і розповіді старших членів громад, які згадують, що колись у громаді справді були латиші.

З часом стали розростатися євангельські церкви, членами яких були вже місцеві жителі, які зверталися до Бога. Спочатку радянська влада була досить лояльною до громад цієї релігії. Проте з приходом 1930-х років настав час серйозних випробувань для віруючих, втім, як і для всіх інших конфесій. Різні релігійні організації все частіше стали привертати увагу чиновників.

Науковий співробітник Міаського краєзнавчого музею Ніна Чухарєва у статті «Церква і радянська влада в Міасі» (http://www.kraeved74.ru/pages_print_65.html) пише: «…Духовні центри с. усі релігійні конфесії, розташовані в Міасі, були закриті. В архівних документах згадуються старообрядницька Покровська каплиця (голова ради Козіцин Є.Є.) і Свята Трійця, громада євангельських християн-баптистів. У 20-х роках минулого століття припинив своє існування і Нікольський жіночий старообрядницький монастир біля озера Кисикуль…»

З часом радянський гніт ставав все сильнішим. За словами очевидців, наприклад, щоб здійснити обряд водного хрещення, віруючі таємно збиралися на Ільменському озері. Проте були випадки, коли пильні кагебісти вже чекали християн у засідці. Нерідкі випадки, коли міністрів привозять до міліції, виконкому міськвиконкому, де їм «чистили мізки», намагаючись заборонити вірити.

«Збиралися переважно таємно», — згадувала відійшла у вічність літня парафіянка Марія Антонівна Хонякіна. «Одного дня вони прийшли додому з міліцією і забрали всіх, включаючи мене. Коли я сидів перед кабінетом, чекаючи своєї черги на допит, страху в моїй душі не було. У моєму серці прозвучали слова з Біблії: «Коли їх ведуть вас зрадити, не турбуйтесь наперед, що сказати, і не розмірковуйте, бо не ви будете говорити, а Святий Дух». Моя сила ще більше зміцнилася, коли я побачив брата у Христі, який виходив з кабінету КДБ з пачкою в руках. Далі все склалося добре, але декого з віруючих все-таки посадили».

Закритий через грип
Маразм справді посилився. Дійшло до того, що віруючі перед хрещенням (наприклад, юнак) були зобов’язані подати заяву до міськвиконкому, де й ухвалювали: дозволити чи заборонити. Останнє траплялося частіше. У роз’ясненні про порядок застосування законодавства «про культи» від 26 липня 1961 р. зазначалося, що церква не має права «засновувати взаємні каси та займатися благодійною діяльністю; організовувати релігійні ходи; проводити релігійні обряди та обряди просто неба, а також у квартирах і будинках віруючих; організовувати паломництва до святих місць.
Міаський краєзнавець Ніна Чухарева, посилаючись на архівні документи, наводить документальний приклад переслідування віруючих: «Місцева влада пильно стежила і буквально відстежувала всі зустрічі. 15 березня 1960 року настоятель Міаської православної церкви Зав’ялов Костянтин Павлович, не питаючи, влаштував у селі зібрання віруючих. Тургояк на вул. К. Маркса в будинку № 44. Сюди прийшло 70 дорослих і 20 дітей. Але на «місце події» прибули представники міськвиконкому та ради, які зупинили «неподобство». Більше того, у документі вказується причина «доброї дії» влади: «Скоробогатов і Зав’ялов могли сприяти поширенню серед населення інфекційної хвороби – грипу».

У роки війни та післявоєнного періоду невелика баптистська громада (до 50 осіб) продовжувала існувати, незважаючи на всі заборони та репресії проти служителів церкви. У квартирах віруючих продовжували проводитися молитовні зібрання. Одним із перших пасторів баптистської церкви був Василь Григорович Солодянкін. Як солдат царської армії Василь Григорович потрапив у Першу світову війну. Побратавшись з німцями, він отримав від них у подарунок Біблію і дізнався про істинного Спасителя людських душ. Після демобілізації проживав у Кіровській області. У 1932 р. разом із родиною переїхав до Міаса. Працюючи на Мелентьєвському руднику, він знайшов однодумців, з якими почав вивчати Біблію. Серед тих, хто також стояв біля витоків Хрещення в Міасі і пройшов крізь вогонь і воду, як кажуть, Федір Козловський, Герхард Пеннер, Абрам Левін, Петро Фрізен, родини Кондибіних, Царигінів, Обвінцевих, Борецьких, Гладкових та багато інших.

Міасс є духовним центром
Нарешті, чи не наймолодшим протестантським рухом у Міасі були християни євангельської (або п’ятидесятники — від назви біблійного свята «День П’ятидесятниці») — один із напрямків пізнього протестантизму. На Південному Уралі виникнення громад п’ятидесятників припадає на 1940-50 роки. Приблизно в цей же час до Міасса прийшли і п’ятидесятники. Їхні громади в основному складалися з колишніх переселенців із Західної України та трудової армії. Серйозним випробуванням для віруючих стали і радянські роки. Проте репресії та кримінальні переслідування не зламали їхнього духу.

З середини 90-х років Міасс разом з Челябінськом став духовним центром п’ятидесятників, де до сьогодні продовжують здійснювати місіонерську та позакультову діяльність кілька релігійних організацій.

Щодо Міасу, то в 1990-х роках сюди прибуло відразу кілька місіонерських сімей: сім’я Володимира Сиром’ятнікова, Віктора Марченкова та Олександра Миколаєва. Завдяки місіонерській діяльності останнього у травні 1998 року за рішенням церковних рад, шляхом об’єднання двох невеликих громад, з’явилася церква «Святої Трійці» християн віри євангельської.

Є й інші протестантські конфесії, які діяли на території міста, але, на жаль, інформації про них дуже мало.
На сьогоднішній день, за неофіційними даними, загальна кількість євангельських християн у Міасі становить близько 2000 осіб.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *