Історичні типи суспільства: формаційна концепція.  Основа і надбудова.
История,  Математика

Історичні типи суспільства: формаційна концепція. Основа і надбудова.


Можна виділити три історичні типи суспільства: 1) доіндустріальне, 2) індустріальне, 3) постіндустріальне. 1. Доіндустріальне суспільство — це суспільство, в якому економіка і культура ґрунтуються на ручній праці та ручній техніці. Основним об’єктом виробничої діяльності людей є природа, а, відповідно, провідними галузями економіки є видобувні галузі (землеробство, скотарство, мисливство, рибальство, видобуток корисних копалин). У цьому історичному типі суспільства виділяють два підтипи: 1) примітивні первісні суспільства та 2) пізніші «варварські» та «цивілізовані» суспільства. У первісних суспільствах формуються характерні риси «первинної цивілізації», що виникли на основі неолітичної революції (XI тисячоліття до н.е.), під час якої стародавні люди оволоділи способами шліфування, свердління та розпилювання каменю, винайшли кам’яну сокиру та мотика з ручкою, лук і стріли, гончарний круг, віз на колесах. Розвивається сільське господарство, постає ремесло як особлива сфера праці. Люди ведуть общинно-племінний спосіб життя, який при широкому розмаїтті місцевих особливостей вирізняється однаковими основними принципами суспільної організації. У суспільствах другого, пізнішого підтипу, виникає державність, але й при ній часто зберігається общинно-племінний спосіб життя. Влада і власність в таких суспільствах нероздільні, і влада первинна, а власність вторинна. Домінуюче місце в культурі посідає релігія (на ранніх етапах — міфологія). Стародавня доіндустріальна культура неписьменна. А після створення писемності більшість населення в доіндустріальних суспільствах залишається неписьменною або напівписьменною. Доіндустріальне суспільство — це аграрне суспільство. Основна частина його населення зайнята в сільському господарстві. І економіка, і культура розвиваються повільно. У Європі суспільства такого типу існували до сучасності, а в Азії, Африці та Океанії вони зустрічаються і сьогодні. 2. Впровадження машинної технології у виробництво призвело до 18 ст. до промислового перевороту, результатом якого стало перетворення аграрної економіки в індустріальну. Розвивається обробна промисловість, основним об’єктом виробничої діяльності людини стає вже не сама природа, а продукція видобувних галузей — сировина, матеріали, що піддаються подальшій переробці. Індустріальне суспільство характеризується прискоренням зростання промислового виробництва, збільшенням міського населення, формуванням і розвитком національних культур. Суспільства цього типу динамічні, спосіб життя людей у ​​них швидко змінюється і набуває великої різноманітності. У них висока міграція населення: люди часто залишають свої домівки в пошуках роботи та навчання. Зростає роль і престиж інтелектуальної праці, а тому освіта має велике значення. Релігія втрачає панівне становище в культурі, наука і мистецтво виходять з-під її контролю. Індустріальна культура – ​​культура інноваційна. Культурне середовище в такій цивілізації поступово все більше і більше наповнюється складними технічними структурами і конструкціями. Технологія охоплює сферу повсякденного життя: у повсякденне життя входять пароплави, залізниця, телеграф, швейні машини, електроосвітлення, автомобілі, радіотехніка. З часом науково-технічний прогрес трансформує всі сфери суспільного життя. Індустріальний тип суспільства спочатку з’являється в Західній Європі, потім поширюється на інші регіони Землі. 3. У другій половині ХХ ст. настає час науково-технічної революції, в якій на основі новітніх досягнень науки розгортається перехід від механізації до широкої автоматизації праці в усіх галузях економіки. Постіндустріальне суспільство1 є продуктом цієї революції 20-го століття. У цьому суспільстві виникають нові види виробництва: атомна енергетика, мікроелектроніка, робототехніка. Відкриття в галузі генетики та хімії, а також удосконалення техніки і технологій рослинництва та тваринництва призводять до «зеленої революції», яка різко (у кілька разів) підвищує продуктивність сільського господарства. Продуктивність праці зростає настільки, що постіндустріальне суспільство стає «суспільством достатку», здатним повністю викорінити голод і бідність з життя людей. Високопродуктивна й автоматизована технологія виробництва матеріалів майже повністю замінює ручну працю. Трудові ресурси значною мірою переносяться зі сфери матеріального виробництва в сферу господарювання та обслуговування, у індустрію дозвілля, в охорону здоров’я, науку, освіту. Основним об’єктом діяльності людей у ​​постіндустріальному суспільстві є інформація (її отримання, обробка, передача, поширення, управління інформаційними потоками). Комп’ютери та інше електронне обладнання стають невід’ємними атрибутами не тільки матеріального, а й духовного виробництва. Навіть художня творчість не залишається осторонь техніки.

Формуючий підхід. Проблема визначення основних етапів світової історії або якісних етапів розвитку суспільства виникла досить давно. Найперша версія визначення деяких етапів була заснована на Біблії, де розгляд історії почався зі створення світу, а етапи виділялися на основі тих чи інших подій, які описані в Біблії. Тоді, наприклад, почали говорити про періодизацію, засновану на існуванні «чотирьох великих імперій»: ассіро-вавилонської, мідно-перської, греко-македонської та римської. Пізніше історичний процес поділився на етапи залежно від «моральної досконалості» суспільства або залежно від ступеня зрілості розуму людського роду. Однак неважко помітити, що визначені етапи залежно від моральної автономії особистості чи від зрілості розуму якось не дуже вписуються в реальний історичний процес. Насправді ці спроби були неісторичними, спекулятивними. Але сама постановка питання про те, що історичні етапи розвитку суспільства можуть відрізнятися не тільки хронологічно, а й по суті, виявилася плідною. Саме в прагненні знайти об’єктивну основу для розмежування якісних етапів в історії суспільства полягала одна з передумов виникнення теорії формації, розробленої К. Марксом.

Визначення критеріїв періодизації історії було здійснено Марксом у різних працях, присвячених матеріалістичному осмисленню історії. Формулюючи матеріалістичне розуміння історії, Маркс приходить до висновку, що спосіб виробництва матеріальних благ визначає історичний процес і його спрямованість. Коли змінюється спосіб виробництва, змінюється і суспільство. Тому історія — це, перш за все, історія зміни способів виробництва. Таким чином, суспільство, засноване на певному способі виробництва, що характеризується за змістом якісно визначеними економічними та соціально-політичними відносинами, конкретними законами, буде являти собою певний етап або якісний етап розвитку суспільства. Такі великі історичні етапи або періоди розвитку суспільства, або, інакше кажучи, суспільства на певному етапі розвитку, Маркс називав соціально-економічною формацією. Маркс ввів у соціологію поняття «суспільно-економічної формації», яке якраз виражало якісну визначеність різних фаз суспільного розвитку. Коротше кажучи, соціально-економічна формація — це історично зумовлений стан розвитку суспільства, тобто суспільство з самобутнім, неповторним характером і засноване на певному способі виробництва.

Розглядаючи суспільно-економічну формацію як цілісну суспільно-історичну систему, що являє собою історично визначений етап розвитку суспільства, необхідно мати на увазі, що тут мова йде про суспільство взагалі, про людство. Суспільно-економічна формація — це історично визначений етап розвитку не окремої країни чи регіону, а всесвітньої історії. Тому категорія суспільно-економічної формації не охоплює своїм змістом усього різноманіття явищ і подій у розвитку конкретного суспільства. Він позначає лише істотні характеристики такого суспільства, його історичний тип, тобто приналежність до тієї чи іншої стадії всесвітнього історичного процесу.

Відповідно до формаційної концепції в історії розвитку суспільства виділяють п’ять етапів або п’ять соціально-економічних формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну та комуністичну.

Первісне суспільство було першою суспільно-економічною формацією, що спостерігалася в історії людства. Він виник, коли людство відокремилося від тваринного світу і набуло власних специфічних якостей. Певним відносинам між людьми відповідав і низький рівень розвитку продуктивних сил. Ці відносини ґрунтувалися на суспільній власності на засоби виробництва.

Рабовласницька суспільно-економічна формація ґрунтується на власності не лише на засоби виробництва, а й на власне робітника: раба. Є антагоністичні класи. Для захисту приватної власності та можливості експлуатації формуються держава і право з різними правоохоронними органами: армією, судом, бюрократією тощо. При цьому існує поділ на розумову і фізичну працю.

В основі феодальної суспільно-економічної формації лежить власність сеньйорів на засоби виробництва (насамперед землю) і часткова власність трудящих: кріпака. Тим часом у феодальному суспільстві існувала також особиста власність селян і ремісників.

Капіталістична суспільно-економічна формація заснована на приватній власності на засоби виробництва та експлуатації праці вільних найманих робітників, які змушені продавати свою робочу силу.

Комуністична суспільно-економічна формація (за Марксом, це майбутнє людства) має базуватися на суспільній власності на засоби виробництва. Кінцевою метою є створення сприятливих умов для розвитку кожної окремої людини та суспільства в цілому, де вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх.

ОСНОВА І НАДСТРУКТУРА — основні елементи (підсистеми) суспільно-економічної формації. Основою є сукупність панівних і панівних економічних відносин у суспільстві. Вона виражає економічну структуру, економічну структуру суспільства. Як сукупність економічних відносин вона співвідноситься не з продуктивними силами, а лише з тими соціальними, політичними, правовими та ідеологічними явищами, які перебувають за межами матеріального виробництва. Він виражає суспільну функцію виробничих відносин. Як економічний базис він відрізняється від інших подібних понять: основа суспільства, основа виробництва, основа капіталізму, технічна база і т. д. Економічна основа є основою надбудови. Остання зумовлена ​​нею і водночас служить необхідною формою її існування та розвитку. Змістом надбудови є три елементи: 1) політичні, правові, моральні, художні, релігійні, філософські погляди, що панують у суспільстві; 2) установи та відповідні їм установи; 3) ідеологічні суспільні відносини, що виходять з них. Надбудова створюється для того, щоб служити основі, сприяти її зміцненню та розвитку. Зв’язок між основою і надбудовою включає не тільки їх єдність, а й суперечності, іноді істотні. Категорії базису і надбудови є істотними в соціальному пізнанні. Вони необхідні для правильного розуміння багатьох суспільних явищ: суспільних утворень, держави, права, форм суспільної свідомості, деяких сторін культури та ін. Зловживання цими поняттями, спроба поширити їх на всі соціальні явища призводить до істотних помилок. Так було, наприклад, з визначенням мови як надструктурного явища (Н.Я. Марр), з надструктурно-класовими характеристиками всієї культури і науки (А.А. Богданов), з тлумаченням як надструктурного міжнародного права, зі спробами безпосередньо виводити філософські та інші ідеологічні погляди з основи.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *