Бінарна алгебраїчна операція
Химия

Інфекції, викликані збудниками роду PROTEUS


Інфекції, викликані збудниками роду PROTEUS

Завантажити реферат: Інфекції, викликані збудниками роду PROTEUS

План реферату

Вступ

1. Етіологія

2. Патогенез та клініка

3. Діагностика

4. Бактеріологічний метод

5. Лікування

Вступ

Останніми роками увагу інфекціоністів привертають » нові » інфекції, зумовлені нетрадиційними мікроорганізмами. Особливе місце займає протейна інфекція. Її кишкова форма (P. vulgaris та ін.) протікає особливо важко у дітей раннього віку, також небезпечними є гнійно-запальні захворювання (передусім сечовивідної системи), що викликаються P. mirabilis, P. rettgeri та P. morganii.

1. Етіологія

Протеї є Гр+, поліморфними, дрібними, ниткоподібними паличками, що відрізняються дуже активною рухливістю. Розміри клітин становлять 0,3 – 3 мкм. P. morganii, а також P. rettgeri набагато менш поліморфні, вони нерухомі або малорухливі.

Протеї мають токсичні (виробляють ендотоксин) і гемолітичні властивості, а також різний рівень біохімічної активності. У штамів P. vulgaris виявлено лецитиназна активність, тоді як у P. mirabilis цей фактор патогенності був відсутній. Крім того, протеї мають здатність до адгезії. Органелами, що визначають адгезію мікробної клітини протею, є вії. Адгезивну активність протеїв можна визначити за допомогою D-маннозо-резистентної РГА з еритроцитами курчати або морської свинки. Виявлено пряму залежність між адгезивною здатністю уропатогенних протеїв та їх резистентністю до антибіотиків. Так, в дослідах з високоадгезивними ізолятами (P. rettgeri) показано, що на одну уроепітеліальну клітину фіксується до 60-65 бактеріальних клітин, а в дослідах з низькоадгезивними ізолятами (P. mirabilis) — не більше 18 -19 бактерій. Крім цього, штами протеїв, резистентні до препаратів хінолінового ряду, частіше мали високу адгезивність (індекс адгезивності 55,1(15,0 ), тоді як серед чутливих до антибіотиків ізолятів цей показник був більш ніж у 2 рази нижче (20,2( 15,0).

Протеї порівняно стійкі у зовнішньому середовищі і навіть здатні зберігати життєдіяльність у слабких розчинах фенолу та інших дизенфектантів. Виявлено також резистентність до багатьох антибіотиків. У природі бактерії роду Proteus широко поширені: у воді відкритих водойм, стічних водах, у землі, на овочах, в органічних речовин, що розкладаються. Ці м/о — сапрофіти, нерідко вони живуть на шкірі та слизових оболонках, а також у кишечнику людини та тварин.

2. Патогенез та клініка

На гостру кишкову протейну інфекцію найчастіше хворіють діти раннього віку зі зниженою імунологічною реактивністю, з несприятливим преморбідним фоном, а також після безконтрольного призначення антибіотиків. Поразка ШКТ найчастіше протікає як гастроентериту, гастриту і коліентериту. Дуже часто гострі кишкові протейні інфекції супроводжуються симптомами токсикозу – підвищенням температури, блюванням, порушенням апетиту, короткочасними судомами, спостерігається також зміна характеру випорожнення та його почастішання.

Дані про ускладнення при протейній інфекції нечисленні. Є, зокрема, спостереження, що ускладнення, викликані гострою кишковою інфекцією протейно-клебсиеллезной етіології, як анемії та розвитку синдрому внутрішньосудинного згортання виникли в 20% хворих. Описано випадок ускладнення після тяжкої кишкової протейної інфекції у вигляді гемолітико-уремічного синдрому (Гассер) з клінічними симптомами гострої гемолітичної анемії, тромбопенією та гострою нирковою недостатністю.

Що стосується внутрішньолікарняної інфекції, то за даними 1983 найбільш часто (33,5%) протеї виявляються в гное з післяопераційних ран урологічних хворих і хворих з трофічними виразками (33,5%). Клінічні прояви такої форми протейної інфекції дуже різноманітні. Найбільш часті ураження МПС, отити, холецистити, нагноєння ран та септичні стани. Особливо небезпечні зараження новонароджених — попадання протеїв у пупкову ранку може призвести до бактеріємії або розвитку менінгіту.

Обстеження медперсоналу травматологічного та урологічного відділень лікарень та аналіз представлених матеріалів дозволили укласти, що у травматологічному відділенні при ранових гнійно-септичних інфекціях не виключено роль медперсоналу як джерела інфекції. Заноси протейної інфекції сечовивідних шляхів зустрічаються статистично частіше, ніж внутрішньолікарняні зараження, що дозволяє припустити, що при гнійно-септичних інфекціях, спричинених протеями, можлива ендогенна інфекція. Основним джерелом при внутрішньолікарняних зараженнях є хворі на протейні гнійно-септичні інфекції сечовивідних шляхів (61%).

Дані захворювання можуть передаватися контактно-побутовим (занесення з катетером, іншими урологічними інструментами), а також повітряно-краплинними шляхами.

3. Діагностика.

Бактеріоскопічний метод дозволяє зробити попередній висновок за наявності в мазках досліджуваного матеріалу (гній, ранове відділення, ділянки опікової тканини, випорожнення і т. д.), грамнегативних паличок.

Бактеріологічний спосіб.

Для виділення протеїв найчастіше використовують середовища Ендо, Плоскірєва, Левіна та ін. На агаровому середовищі спостерігається «повзучий» ріст (рояться Н-форми), а штами нездатні до роїння утворюють великі з рівними краями колонії (О-форми). З рідких середовищ використовують живильний бульйон, триптоказеїновий бульйон та пептонну воду. При зростанні в таких середовищах протеї утворюють поверхневу плівку у вигляді вуалеподібного нальоту з придонним зростанням і дуже неприємним запахом. Оптимальний ріст P. mirabilis і P. vulgaris відзначений на 1% агарі при температурі 20-25(С. Для культивування застосовують збагачені поживні середовища — селенітове середовище, середовище Дрегальського з додаванням жовчних солей. Найкраще зростання протеїв відзначається на кров’яному і трептофан. діагностика включає визначення роду і виду збудника і серотипування штамів по О- і Н-антигенам за допомогою реакції аглютинації на склі. здатність інгібувати активність антибіотиків Для встановлення діагнозу необхідно уточнити ступінь лецитиназної, а також гемолітичної та лейкоцитарної активності Для виявлення АГ та АТ до P. mirabilis використовується високочутливий твердофазний ІФА.

4. Лікування.

Більшість штамів P. mirabilis чутливі до пеніциліну у високих концентраціях, ампіциліну, тетрацикліну, гентаміцину, а також до цефалоспоринових антибіотиків. Бактеріурія, викликана P. mirabilis, може бути швидко ліквідована за допомогою будь-якого з цих антибіотиків. Для лікування захворювань, спричинених P. vulgaris використовуються левоміцетин, мономіцин та стрептоміцин.

Профілактика включає проведення загальносанітарних заходів, дотримання санітарного режиму у дитячих закладах та стаціонарах.

Використана література:

1. Гуйда О. Г., Чайка Н. А. Протейна кишкова інфекція

2. Яфаєв Р. Х., Зуєва Л. П. Епідеміологія внутрішньолікарняної інфекції

3. Внутрішні хвороби (під ред. Т. Р. Харісон), т. 3.

4. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія (під ред. Борисова Л. Б. та Смирнової А. М.)

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *