Ідея всеєдності філософського вчення Вл.  Соловйова”
Химия

Ідея всеєдності філософського вчення Вл. Соловйова”


Завантажити реферат: “Ідея всеєдності філософського вчення Вл. Соловйова”

Найяскравішою постаттю у російській філософії другої половини ХІХ століття був Володимир Сергійович Соловйов.
Він із самого початку своєї філософської творчості був надзвичайно самостійним. Соловйов мав рідкісну здатність швидко освоїти, вивчити значну кількість джерел, зокрема і древніх авторів, а потім дуже критично і докладно їх проаналізувати. Величезне впливом геть думку Соловйова справили праці Платона. Відомо, що він навіть спробував перекласти всі діалоги Платона російською мовою і лише смерть завадила йому довести цю справу до кінця.
Володимир Соловйов високо цінував ідеалізм Платона, його ідеальний світогляд, але вважав, що одними ідеями перетворити життя неможливо. А тому ідея має бути втілена матеріально, не втративши свого сенсу. Соловйов вважав, що стати дійсним надлюдиною лише силою розуму та геніальності неможливо.
Соловйов, створюючи свою філософську систему, звертався до праці та інших європейських філософів. Зокрема до Шеллінга, Канта, Гегеля. Так само як і ці німецькі філософи, він високо цінував людський розум, але з ряду важливих питань розходився з ними. Головна важлива відмінність полягала вже в тому, що Володимир Соловйов з початку і до кінця орієнтувався на християнське богослов’я, тоді як німецькі філософи тією чи іншою мірою відходили від християнства.
За своїм світоглядом він був всебічним вченим, тобто у своїх теоретичних працях він виступав не тільки як філософ, а й намагався уявити цілісне, синтетичне знання.
Соловйов глибоко знав як теологію, а й добре знав художню літературу. Він вважається видатним публіцистом та художнім критиком.
Таким чином, філософ Володимир Соловйов постає як багатосторонній дослідник. Важливе місце у його філософській творчості займає вчення про Софію та про Боголюдство. Його твори “Читання про Боголюдство” дозволяють усвідомити уявлення Соловйова про сенс життя і сенс історичного процесу.
Центральна ідея філософії Соловйова — ідея всеєдності. Основний принцип всеєдності: «Все єдино в Бозі». Бог у Соловйова — абсолютна особистість: любляча, милостива, вольова, яка забезпечує матеріальну та духовну єдність світу. Філософ характеризує Бога як «космічний розум», «істота надособисте», «особливу організуючу силу, що діє у світі».
Соловйов був прихильником діалектичного підходу до дійсності. На його думку, дійсність не можна розглядати у застиглих формах. Найзагальніша ознака всього, що живе, полягає в послідовності змін. Безпосереднім суб’єктом всіх змін у світі виступає у Соловйова світова душа, що має особливу енергію, яка одухотворює все існуюче. Проте діяльність світової душі потребує божественного імпульсу. Цей імпульс проявляється у тому, що Бог дає світової душі ідею всеєдність як визначальну форму всієї своєї діяльності. Ця вічна божественна ідея у системі Соловйова отримала назву Софії — мудрості. Основою і істотою світу є «душа світу» — Софія, яку слід розглядати як зв’язуючу ланку між творцем і творінням, що надає спільності Богу, миру та людству.
Механізм зближення Бога, світу та людства розкривається у філософському вченні Соловйова через концепцію боголюдства. реальним і досконалим втіленням боголюдства, за Соловйовим, виступає Ісус Христос, який є, згідно з християнським догматом, і повним богом, і повною людиною. Його образ служить як ідеалом, якого має прагнути кожен індивідуум, а й вищою метою розвитку всього історичного процесу.
На цій меті базується солов’ївська історіософія. Метою та змістом всього історичного процесу є одухотворення людства, поєднання людини з Богом, втілення боголюдства. Недостатньо, вважає Соловйов, щоб збіг божественного з людським відбувся лише в особі Ісуса Христа. Необхідно, щоб з’єднання відбулося реально — практично й притому, не в окремих людях (у “святих”), а в масштабах людства. Первинним умовою шляху до боголюдства є прийняття віровчення християнства. Христос відкрив людині загальні моральні цінності, створив умови для її морального вдосконалення. Долучаючись до вчення Христа, людина йде шляхом свого одухотворення. Цей процес займає весь період життя людства. Людство прийде до торжества миру і справедливості, правди та чесноти, коли його об’єднуючим початком стане втілений у людині Бог, який перемістився з центру вічності до центру історичного процесу. Суспільний устрій передбачає, з погляду Соловйова, єдність “всесвітньої церкви” і монархічного панування, злиття яких має призвести до утворення “вільної теократії”. У гносеологічному аспекті принцип всеєдності реалізується через концепцію цілісного знання, що є нерозривним взаємозв’язком трьох різновидів цього знання: імперічного (наукового), раціонального (філософського) і містичного (споглядально-релігійного). Як передумова, основоположного принципу цілісне знання передбачає віру в існування абсолютного початку Бога.
У твердженні Соловйова про справжнє знання як синтез імперічного, раціонального та містичного пізнання є підставою для висновку про необхідність єдності науки, філософії та релігії. Подібна єдність, яку він називає “вільною теософією” дозволяє розглядати світ як завершену систему, зумовлену всеєдністю чи Богом.

Список використаної літератури:

1. Радудін А.А. «Філософія», курс лекцій, видавництво «Центр» 1996

2. Немирівська Л.З. «Філософія», 1996р.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *