Форма державного устрою
Химия

Форма державного устрою


Завантажити реферат: Форма державного устрою

План реферату

1. Введення

2. Унітарна держава

3. Федірація:

а) територіальна

б) національна

4. Конфедація

1. Введення

При розгляді цього питання насамперед необхідно усвідомити, що форма державного устрою є складовою такого складного суспільного явища як Форма держави.

Форма державного устрою — це адміністративно-територіальна та національна будова держави, яка розкриває характер взаємовідносин між її складовими частинами, між центральними та місцевими органами державної влади.

Форма державного устрою найбільш повного розкриває та показує внутрішню структуру держави. З усіх відомих форм державного устрою виділяють:

— Унітарні держави;

— федерації;

— Конфедерації.

Хоча конфедерацію не можна віднести однозначно до форм державного устрою, оскільки конфедерація — є союз кількох держав, суверенних, які об’єдналися тимчасово на вирішення якоїсь загальної проблеми. Я вважаю, що питання з конфедерацією спірне, тому перейдемо до розгляду унітарної держави, а конфедерацію опишемо нижче.

2. Унітарна держава

Унітарна держава- це єдина цільна державна освіта, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які підпорядковуються центральним органам влади та ознаками державного суверенітету не мають.

Унітарна держава має низку ознак, які її характеризують з різних аспектів.

На території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство. У ньому функціонує єдина грошова система, проводиться обов’язкова всім адміністративно- територіальних одиниць загальна податкова і кредитна політика.

Унітарна держава передбачає єдині, спільні для всієї країни представницькі, виконавчі та судові органи, які здійснюють верховне керівництво відповідними органами місцевого самоврядування чи органами управління на місцях. Наприклад, у Франції найвищим і єдиним законодавчим органом є двопалатний парламент, що складається з Національних зборів та Сенату. Вища судова влада у цій країні належить Касаційному суду, а найвища виконавча влада здійснюється президентом.

Крім того, складові унітарної держави не володіють державним суверенітетом. Вони не мають своїх самостійних військових формувань, законодавчих органів та інших атрибутів державності. Проте, місцеві органи влади мають досить значну самостійність. За рівнем залежності місцевих органів влади від центральних унітарний державний устрій поділяють на централізоване та децентралізоване. Держава вважається централізованою, якщо на чолі місцевих органів влади стає призначені з центру чиновники, яким підпорядковані органи. (наприклад Фінляндія). У децентралізованих унітарних державах місцеві органи державної влади обираються населенням. Але також є змішані системи (Японія), де глав адміністрацій частково призначають і частково обирають. В унітарних державах можуть організовуватися національні та законодавчі автономії. Це з проживанням біля цієї держави невеликих за чисельністю національностей. Усі міждержавні питання вирішує центральний орган, який офіційно представляє країну на міжнародній арені.

Ще однією ознакою унітарної держави є наявність єдиної фінансової та відповідно фінансово-економічної системи, і навіть наявність єдиної державної мови спілкування.

Держава має єдині збройні сили та службу безпеки. Слід зазначити, що у унітарному державі найчастіше єдина і культура, тобто культурні та суспільні цінності.

На цьому закінчимо розгляд унітарної держави та перейдемо до федерації.

3. Федірація:

Федірація: — це добровільне об’єднання кількох раніше самостійних державних утворень в одну союзну державу.

Федеративний державний устрій унікальний. По-перше, воно неоднорідне. По-друге, різноманітно. Це визначається різницею у населенні, точніше національно-етнічному складі цього населення, історичними процесами та, врешті-решт, географічним розташуванням. Однак, не дивлячись на це можна виділити ряд ознак, які притаманні більшості федерацій.

1. Верховна законодавча, виконавча та судова влада належить федеральним органам державної влади.

2. Конституція розмежовує повноваження суб’єктів та самої федерації.

3.Територія федерації складається з:

а) суб’єктів, які по-різному називаються.

б) Відповідно суб’єкти з адміністративно-територіальних одиниць.

4. Суб’єкти федерації можуть приймати свої конституції, закони, ухвали та інші нормативно-правові акти. Вони мають свої вищі органи представницької, виконавчої та судової влади, які діють лише на території суб’єкта цієї федерації.

5. Найчастіше є подвійне громадянство, тобто суб’єкт федерації наділяє громадянина, що проживає на його території, своїм громадянством, а громадянство федерації ця людина вже має. Тому виходить у громадянина два громадянства: громадянство суб’єкта та громадянство федерації.

6. Зазвичай від суб’єктів федерації виділяються представники, що є членами представницької влади; ці представники у своїй сукупності утворюють законодавчий орган федерації, а точніше одну його частину (палату). Друга частина (палати) завжди обирається народом.

7. Зовнішньополітичну державну діяльність здійснюють федеральні органи, вони виступають міжнародної арені від імені федерації.

Федерації будуються за територіальним та національним ознаками.

а) територіальна федерація

Така федерація характеризується значним обмеженням державного суверенітету суб’єкта федерації.

Державні освіти, що становлять територіальну федерацію, є державами, оскільки внутрішні та зовнішні відносини даного суб’єкта регулюються загальнофедеральними органами влади. Юридичне та фактичне розмежування компетенції між суб’єктом та федерацією визначається конституційними нормами. Зазвичай у конституції встановлюється перелік питань, які підвідомчі лише вищим федеральним органам влади. А всі інші, необумовлені у конституції, питання регулюються виключно суб’єктом. Але у конституції іноді складається і перелік питань спільного ведення суб’єкта та федерації. Такі питання зазвичай суб’єкт із федерацією вирішує за погодженням.

Суб’єкти федерації позбавлені права прямого представництва у відносинах.

Законодавство у територіальних федераціях не передбачає, а деяких країнах і забороняє вихід зі складу федерації без згоди решти суб’єктів.

Збройні сили у територіальній федерації єдині. Управління ними здійснюється союзними державами. Глава федерації є ще головнокомандувачем. У суб’єктів федерації у час не повинно бути своїх збройних сил. (Приклад територіальної федерації – Німеччина).

б) національна федерація

Національні федерації найскладніші освіти. Їм притаманні всі ознаки федерації, але крім них є багато особливостей. У такого роду федерацій можна виділити ряд рис:

1) Суб’єктами такої федерації є національні держави та національно-державні освіти, які відрізняються одна від одної національним складом населення, культурою, побутом, традиціями та звичаями, релігією та віруваннями.

2) Такі федерація будується на принципі добровільного об’єднання складових її суб’єктів.

3) Вищі державні органи національної федерації формуються із представників суб’єктів федерації, тобто центральна влада створюється на вирішення проблем кожної нації та народності, що проживає біля федерації.

4) Національна федерація забезпечує державний суверенітет великих і мінімальних націй, тобто їх свобода і самостійний розвиток.

5) У національній федерації особливістю є правове становище її суб’єктів. У федерації є поняття — “ Право націй на самовизначення”. Тобто право національного суб’єкта на власний розсуд вийти зі складу федерації, якщо він більше не бажає перебуває в союзі з іншими суб’єктами федерації. Причому згоду суб’єктів федерації цього зазвичай не требуется.

Відмінності територіальної та національної федерації.

Ці федерації передусім відрізняються ступенем суверенності їх суб’єктів. Центральна влада в територіальних федераціях має верховенство по відношенню до вищих державних органів членів федерації. Національна держава обмежується суверенітетом національних державних утворень. Якщо територіальної федерації суб’єкти що неспроможні встановлювати дипломатичних відносин коїться з іншими державами, то суб’єкт національної федерації запросто може влаштувати.

4. Конфедерація

4. Конфедерація – це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення спільних інтересів.

Ознаки:

a) Конфедерація не має своїх загальних законодавчих, виконавчих та судових органів влади. Спільні конфедеративні органи створюються на вирішення економічних, соціальних, оборонних питань, але з управління конфедерацією.

б) Конфедерація не витрачає громадянства тих держав, що у тимчасовому союзі.

в) Такі об’єднання суверенних країн немає єдиної армії, єдиного бюджету, єдиної системи податків. Ці питання можуть вирішуватись єдиними конфедеральними органами влади.

г) Конфедерація може домовитися про єдину грошову систему, єдині митні правила, а також єдину міждержавну кредитну політику на період існування.

д) Зазвичай у конфедераціях створюється «прозорі» межі, для перетину якої не потрібні спеціальні документи.

е) Але конфедерації недовговічні. Вони розпадаються після досягнення спільних цілей або перетворюються на федерації.

ВИСНОВОК: при конфедеративному устрої держави-члени конфедерації зберігають свої суверенні права як у внутрішніх, і у зовнішніх справах.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *