Реферати

Ергономічна підтримка робочого місця контролера радіоапаратури


Ергономічна підтримка робочого місця контролера радіоапаратуриЕргономічна підтримка робочого місця контролера радіоапаратури11. Ергономічний аналіз.

11.1. Вступ

Ергономічність — наукова дисципліна, що всебічно вивчає людину (групу людей) в конкретних умовах її (їх) діяльності, пов’язаної з використанням машин (технічних засобів).

Людина, машина, середовище розглядаються в ергономіці як складне функціональне ціле, в якому провідна роль належить людині. Ергономіка — це і наукова, і дизайнерська дисципліна. її завданням є розробка методів урахування людського фактору при модернізації існуючого обладнання та створенні нової техніки та технології, а також відповідних умов (видів діяльності) праці.

Предметом ергономіки є специфічна діяльність людини (групи людей) з використанням машин (технічних засобів), а об’єктом дослідження є система «людина (група людей) – машина (технічний засіб) – середовище».

Ергономіка вважає технічний і людський аспекти нерозривно пов’язаними. Прагнення розкрити закономірності цього синтезу характеризує ергономіку як науку особливого типу. Загальна мета ергономіки формулюється як єдність двох аспектів дослідження і проектування: підвищення ефективності діяльності і, відповідно, функціонування людино-машинних систем і охорони здоров’я людей, які беруть участь у процесі праці.

Методологічною основою ергономіки є системний підхід. На його основі можливе використання в ергономічних дослідженнях методів різних наук, на стику яких виникають і вирішуються якісно нові проблеми вивчення систем «людина-машина». При цьому відбувається певна трансформація використовуваних методів, що призводить до створення нових методологічних прийомів дослідження. Ергономіка використовує методи дослідження, які склалися в соціології, фізіології та гігієні праці, у функціональній анатомії, кібернетиці, системотехніці тощо.

Впровадження систем дистанційного моніторингу та керування призвело до того, що засоби відображення інформації стали використовуватись як єдине джерело інформації про керований об’єкт, робочий процес та стан самої системи «людина-машина». Оператори таких систем діють не з реальними об’єктами, а з їх замінниками або зразками, що їх імітують, тобто з інформаційними моделями реальних об’єктів. Останні, будучи засобом трудової діяльності операторів, часто стають і її предметом.

Інформаційна модель — це організована відповідно до певної системи правил набір інформації про стан і функціонування об’єкта управління та зовнішнього середовища. Це своєрідний тренажер для оператора, який відображає все, що необхідно для управління, тобто джерело інформації, на основі якого він формує образ реальної ситуації, аналізує й оцінює поточну ситуацію, приймає рішення, забезпечує правильну роботу системи та виконання покладених на неї завдань, а також спостерігає та оцінює їх виконання.

У роботі над створенням інформаційних моделей перед вибором технічних засобів для її реалізації, тобто засобів відображення інформації, необхідно керуватися такими ергономічними вимогами:

зміст: інформаційні моделі повинні адекватно відображати об’єкти управління, робочі процеси, середовище та стан самої системи управління;

за кількістю інформації: інформаційні моделі повинні забезпечувати оптимальний інформаційний баланс і не призводити до таких небажаних явищ, як нестача або надлишок інформації;

за формою і складом: інформаційні моделі повинні відповідати завданням трудового процесу та можливостям людини щодо отримання, аналізу, оцінки інформації контрольних дій.

Всебічне врахування цих вимог у процесі проектування забезпечує необхідну ефективність і точність трудової діяльності людини і, зокрема, ефективне виконання функцій системи «людина-машина».

Досвід розробки та експлуатації інформаційних моделей, а також спеціальний аналіз діяльності операторів з ними дозволяє сформулювати ряд важливих характеристик інформаційних моделей.

1. В інформаційній моделі представлені лише ті властивості, зв’язки, зв’язки керованих об’єктів, які є істотними, мають функціональне значення, тобто «беруть участь у грі».

2. Модель повинна бути наочною, тобто оператор повинен вміти сприймати інформацію швидко і без копіткого аналізу. Тільки за цих умов йому не знадобиться багато часу на інформаційну підготовку рішення, включаючи етапи формування ОКМ і формування, при необхідності, моделі проблемної ситуації.

3. Одним з найважливіших засобів досягнення легкої сприйнятливості, або «читаності» інформаційної моделі, є правильна організація її структури. Це означає, що в інформаційній моделі повинна бути представлена ​​не сукупність чи набір інформації, так чи інакше впорядкованої, а вони мають перебувати у певній і очевидній взаємодії.

4. Сприйняття ситуації як проблемної полегшується, якщо інформаційна модель передбачає:

— відображення конкретних змін властивостей елементів ситуації, що відбуваються під час їх взаємодії. У цих випадках зміни властивостей окремих елементів сприймаються не ізольовано, а в контексті ситуації в цілому. Причому зміна властивостей одного елемента сприймається як симптом зміни ситуації в цілому, що провокує пошук і розпізнавання оператором того чи іншого симптому несправності комплексу;

— відображення динамічних зв’язків керованих об’єктів. При цьому зв’язки та взаємодії інформаційної моделі мають відображатися в розробці. Допустимо й корисно навіть перебільшувати чи посилювати відображення тенденцій розвитку елементів ситуації, їх зв’язків чи ситуації в цілому;

— відображення конфліктних відносин, в які вступають елементи ситуації.

5. Інформація про об’єкти управління подається оператору не в натуральному, а в кодованому вигляді. У цьому випадку особливої ​​актуальності набуває проблема створення особливої ​​мови, яка є зрозумілою людині і водночас може використовуватися машиною.

6. Обсяг інформації того чи іншого роду, який може добре засвоїти оператор, не може бути наданий йому довільно. Його необхідно визначити для заданих умов роботи або вже на основі наявних кількісних оцінок роботи оператора, або за допомогою спеціального експерименту.

11.2. Планування робочого місця.

На рис. 27 наведено розмах рук у горизонтальній площині відповідно до описаних вище принципів, де

а ”- зона максимального охоплення;

б ”- зона досяжності пальців з витягнутою рукою;

в »- зона легкого досяжності долоні;

g »- оптимальний простір для грубої ручної роботи;

d” – оптимальний простір для тонкої ручної роботи.

Зона, в якій оператор бачить інструменти, не повертаючи голови, називається центральною зоною зору. Він обмежений кутом =60. Ця зона містить найважливіші та часто використовувані ОС і SDI.

При облаштуванні робочого місця регулювальника враховувалися такі фактори (рис. 27):

оскільки під час регулювання виконується тонка ручна робота, регулювальний блок розташований в зоні «е»;

— контрольно-вимірювальні блоки розташовуються так, щоб їх НП знаходилися між межами зон «б» і «в»;

— найважливішими і часто використовуваними приладами є прилади 6 і 4, тому вони розташовані в центральній зоні зору;

— з метою зменшення габаритів по ширині робочого місця прилади 1,2,3 розташовані один під одним зліва, а прилад 5 – справа, оскільки пристрій 6 має меншу ширину порівняно з приладом 4. .

На рис. 27. показано розташування зон діяльності та найкращу видимість.

рис. 27.

На рис. 28. Пропоноване розміщення приладів на робочому столі відповідно до принципів найкращої видимості та охоплення.

рис. 28. Розміщення інструментів на робочому столі відповідно до принципів найкращої видимості та охоплення.

Конструкція робочого місця повинна забезпечувати виконання трудових операцій у межах досяжності рук регулювальника. Більше того, найбільш важливі та часто використовувані елементи керування повинні бути розташовані в зоні E; часто використовувані елементи керування повинні розташовуватися в зонах D і C; рідко використовувані елементи керування повинні розташовуватися в зонах А і В. Розташування оператора показано на рис. 27.

Висота робочого місця повинна бути тим менше, чим більше навантаження на очі. Визначається положенням тіла під час роботи, розміром органів керування, якими керує регулювальник, і висотою регулювальника.

Ергономічний аналіз працездатності та фізіологічний аналіз робочих рухів регулювальника показують, що найбільш прийнятними є наступні параметри робочого місця:

— ширина столу не менше 700 мм;

— висота робочої поверхні столу над підлогою 700750 мм;

Висота робочої поверхні робочої поверхні столу залежить від зросту людини та висоти стільця. Рекомендована відстань між висотою поверхні столу та крісла регулювача становить 300370 мм. Під робочою поверхнею має бути передбачена підставка для ніг: висота не менше 60 мм; ширина не менше 500 мм; глибина не менше 400 мм.

Висота сидіння від підлоги повинна регулюватися від 370 до 460 мм, оптимальна висота – 400 мм. Сидіння може бути прямокутним або трапецієподібним, шириною 480 мм і глибиною 370400 мм. Верхній край спинки повинен знаходитися на відстані 310330 мм від площини сидіння. Спинка повинна мати радіус вигину 110130 мм і невеликий нахил назад 710. Сидіння по можливості повинно мати підлокітники, висота яких від площини сидіння 230 мм, довжина 250280 мм, ширина 5070 мм.

11.3. висновки

В рамках виконаної роботи було спроектовано безпечне робоче місце для настроювача радіоапаратури. Особлива увага приділялася правильному оформленню столу, оптимальному розташуванню приладів, створенню сприятливих умов праці на робочому місці.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *