Доповідь - Вчення К.Маркса та Ф.Енгельса про історичну місію та диктатуру пролетаріату.
Химия

Доповідь — Вчення К.Маркса та Ф.Енгельса про історичну місію та диктатуру пролетаріату.


Завантажити доповідь: Вчення К.Маркса та Ф.Енгельса про історичну місію та диктатуру пролетаріату.

Ідея диктатури пролетаріату — одна з найважливіших частин політичної теорії марксизму. Висунуте та обґрунтоване у теоретичних дослідженнях положення про диктатуру робітничого класу К.Маркс включав у програмні документи революційного пролетарського руху. У “Маніфесті Комуністичної партії” як перший крок робочої революції проголошено перетворення пролетаріату на панівний клас, завоювання демократії.

На думку Маркса та Енгельса, будь-яка класова боротьба є політична боротьба, боротьба за державну владу. Соціалістична революція пролетаріату — найвища форма його класової боротьби увінчується його диктатурою. Так само як і буржуазія внаслідок революції, скинувши панування феодалів, встановила свою диктатуру, і пролетарська революція, відкидаючи панування буржуазії, має призвести до диктатурі робітничого класу.
К.Маркс послідовно проводить думку, що з скоєння революції необхідні матеріальні причини. Говорячи про визначальний характер матеріальної сили, він також високо оцінює роль революційної теорії.

“Зброя критики не може, звичайно, замінити критики зброєю, матеріальна сила має бути перекинута матеріальною силою; а й теорія стає матеріальної силою, щойно вона опановує масами.”

Класом, здатним здійснити людську емансипацію, Маркс вважає пролетарит. Пролетарська революція може відбутися, лише якщо пролетаріат візьме на своє озброєння передову філософію.

«Кожен, що прагне панування клас, навіть якщо його панування обумовлює, як це має місце у пролетаріату, знищення всієї старої суспільної форми і панування взагалі — повинен перш за все завоювати собі політичну владу.»

«Робітник повинен згодом захопити в свої руки політичну владу, щоб встановити нову організацію праці, він повинен буде скинути стару політику, яка підтримує застарілі інститути, якщо не хоче втратити своє царство на землі.»

До важливих теоретичних узагальнень належить думка про корінну різницю між буржуазними революціями і революціями пролетарськими. Пролетарські відрізняються від буржуазних грандіозністю своїх завдань — вони припускають значно глибшу ламку існуючого ладу, його корінне перетворення. Буржуазні революції скороминущі, вони швидко досягають свого апогею. Пролетарські ж відрізняються своєю обґрунтованістю, вони постійно критикують самих себе, їм властива постійна незадоволеність досягнутим, нестримна потяг до руху вперед.

“Робітники знають, що знищення буржуазних відносин власності може бути здійснено у вигляді збереження феодальних відносин власності. Вони знають, що революційний рух революції проти феодальних станів та абсолютної монархії може лише прискорити розвиток їхнього власного революційного руху. Вони знають, що їхня власна боротьба з буржуазією може початися лише в той день, коли буржуазія сама виявиться переможницею… якщо пролетаріат і скине політичне панування буржуазії, його перемога буде лише короткочасною, буде лише допоміжним моментом буржуазної революції доти, доки в ході історії в її «руху» не створилися ще матеріальні умови, які роблять необхідним знищення буржуазного способу виробництва, а, отже, також і остаточне повалення політичного панування буржуазії.

Диктатура робітничого класу є насамперед антиподом диктатури буржуазії, антиподом у всьому: з економічних, соціальних і політичних причин, що породжують.

Маркс писав: “Що стосується мене, то мені не належить ні та заслуга, що я відкрив існування класів у суспільстві, ні та, що відкрив їх боротьбу між собою. Буржуазні історики задовго до мене виклали історичний розвиток цієї боротьби класів, а буржуазні економісти економічну анатомію класів. Те, що я зробив нового полягало в доказі наступного: 1) що існування класів пов’язане лише з певними історичними фазами розвитку виробництва, 2) що класова боротьба необхідно веде до диктатури пролетаріату, 3) що ця диктатура сама становить лише перехід до знищення будь-яких класів та до суспільства без класів.

Так як диктатура пролетаріату може бути встановлена ​​лише в результаті перемоги пролетарської революції, Маркс і Енгельс величезну увагу у своїх працях приділяють вченню про пролетарську революцію, збагачуючи та розвиваючи його на основі узагальнення досвіду революційної боротьби робітничого класу. Вони підкреслювали значення пролетарської партії та союзу пролетаріату із селянством як необхідної передумови для перемоги пролетарської революції.
Зрештою, комуністична революція призведе до усунення будь-яких політичних інститутів, тільки в практичному русі та “ніяким іншим способом неможливо скинути панівні класи”.

Розробка Марксом та Енгельсом типології революцій, співвідношення реформ та революцій в історичному процесі.

1. Типологія революцій.

Революція — конфлікт між новими продуктивними силами та старими виробничими відносинами.
Маркс і Енгельс виділяють такі характеристики революцій, як: 1) рушійні сили, 2) цілі та завдання, 3) реальні результати.
Одна і та ж революція може бути за своїми рушійними силами демократичною, за цілями та завданнями – буржуазно-демократичною, а за результатами – суто буржуазною.

1) Буржуазні революції.

Маркс та Енгельс сформулювали положення про різні типи буржуазних революцій. Вони хоч і тотожні загалом за своїми історичними завданнями, але оскільки протікають у різних соціально-економічних умовах, мають суттєві відмінності, що стосуються характеру рушійних сил революції, до стратегії та тактики різних класів у ході революції.

а) Ранні революції. (Англійська 1648, ВФБР 1789 та ін)

Буржуазія виступала як революційний клас, який став на чолі антифеодального руху. Буржуазія – новий клас, нова продуктивна сила суспільства. У ході цих революцій перемога буржуазії означає нового суспільного устрою, перемогу буржуазної власності над феодальною.
Ранні буржуазні революції розвивалися, зазвичай, по висхідній лінії. У влади ставали, змінюючи одне одного дедалі більше революційні партії.

б) Безперервні буржуазні революції 19в. (1848-50 рр.)

У цих революціях буржуазія поступово зраджувала інтереси трудящого народу, оскільки сама вже належала до старому суспільству. Ці революції мали вже буржуазно-демократичний характер. У цей час гостро виявляються класові антагонізми. Французька буржуазна революція 1848-1849гг. рухалася по низхідній лінії.

Перехід цих революцій у контрреволюції мав такі причини:

— Погоджувальна тактика буржуазії,

— недостатня активність та організованість виступів народних мас.

Буржуазні революції не зустрічаються у чистому вигляді, соціально-республіканські революції — їх різновид.

2. Теорія безперервних революцій.

Справді революційний пролетарський соціалізм є здійснення безперервної революції, класової диктатури пролетаріату як необхідної перехідної щаблі до знищення класових відмінностей взагалі, до знищення всіх виробничих, а отже, і суспільних відносин, на яких лежать ці відмінності.

Два періоди безперервної революції: демократичний, власне комуністичний (соціалістичний).

Маркс і Енгельс розкрили закономірність перебігу буржуазно-демократичної революції — тенденцію до переростання демократичної боротьби трудящих у соціалістичну революцію, реальну можливість переходу до пролетаріату керівної ролі на демократичному етапі революції, необхідність союзу пролетаріату з селянством як на загальнодемократичному, так і на власне соціалістичному етапі. .
Співвідношення революцій та реформ:

Революція — радикальне перетворення суспільства, заміна старого суспільного устрою новим, зміна панівних класів тощо.

Реформа — ліберальне перетворення, компроміс, пом’якшує класові та інші протиріччя суспільстві.

Як компромісне вирішення проблеми реформи не можуть до кінця задовольнити повністю всі класи. На певному етапі суперечності накопичується, наростає антагонізм класів і відбувається революція, що розвивається по висхідній лінії. Потім відбувається революція, спрямовану знищення пережитків старого ладу, старих виробничих відносин. Але нові виробничі сили вже зміцнилися в суспільстві, стали пануючими і вони стримують революцію, не дають їй розвернутися у виступ, у революцію пригнічуваних новим суспільним устроєм. Отже, ці революції розвиваються вже по низхідній лінії. Результати революції все більше стають схожими на ліберальні перетворення та реформи. Ця остання з революції обертається контрреволюцією.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *