Доповідь - Шлях П'єра Безухова на щастя
Химия

Доповідь — Шлях П’єра Безухова на щастя


Завантажити доповідь: Шлях П’єра Безухова на щастя

Щоб жити чесно, треба рватися,
плутатися, битися, помилятися
нати і кидати, і знову починати
і знову кидати, і вічно бороти
ся і втрачати. А спокій-ду
шевна підлість.
Л.М.Толстой

Життя великого письменника Л. Н. Толстого складалося з моральних шукань. Все життя він повторював ту саму молитву: «Господи! Навчи мене жити!» Романи свідчать про нескінченну душевну боротьбу письменника. Задумавши писати роман про декабрист, який повернувся із заслання, він зрозумів, що для розкриття внутрішнього світу героїв йому треба повернутися на кілька років тому і поринути у суспільство 1812 року. Але робота з історичними книгами та архівами змусила його повернутися до 1805 року.

Головним завданням Толстого було розкриття внутрішнього життя героїв. «Люди, як річки…»,-говорив він, підкреслюючи цим порівнянням неосяжність, складність людської душі, мінливість та безперервний розвиток внутрішнього життя. Духовна краса улюблених героїв Лева Миколайовича проявляється у безперервній внутрішній боротьбі думок та почуттів, у невпинних пошуках сенсу життя, у мріях про діяльність для користі народу. На П’єра, якого він задумав як декабриста, Толстой витратив найкращі барви своєї душі. Безухов шукає у відповідь питання, поставлений перед ним епохою 60-х: що робити? Чому присвятити життя?

«Він так усіма силами душі своєї завжди шукав одного: бути цілком добрим»,-ці слова П’єра, сказані про Андрія Болконського, відносяться і до самого П’єра. Вперше зустрічаючись з ним у салоні Шерер, ми відчуваємо, що цей незграбний юнак, як стороннє тіло, не у своєму середовищі, виглядає досить безглуздо. Він дуже щирий і природний, щоб приховувати свої почуття за непроникною маскою і стримувати емоції. Він не захищений від помилок і, як багато молоді того часу, захоплюються Наполеоном. А захищаючи перед затятими монархістами ідеї французької революції, він заходить так далеко, що зовсім уже не вписується в це зарозуміле, презирливо ставляться до всього суспільство, і Ганна Шерер змушена впхнути П’єра в потрібні рамки. На відміну від нього Андрій Болконський вже втомився від усього і прагне на війну, сподіваючись знайти там застосування собі і здійснити подвиг, здобути славу собі, а отже, і вітчизні. З стримано зневажливою усмішкою походжає він між остогидлими йому людьми, лише зустрівши П’єра, він стає трохи теплішим і доброзичливішим.

Почуваючись досить незатишно в салоні Ганни Шерер, П’єр витрачає свої сили на розгул у компанії Долохова і Курагіна, де «золота молодь» веселиться, як їй завгодно, доходячи до нерозсудливості. Описуючи розваги молоді, Толстой мимоволі порівнює їх із приміщенням, де вони збираються. Спочатку цей зал, освітлений багатими люстрами, виблискує своєю вишуканістю, білизною та багатством. Столи, вкриті білими, накрохмаленими скатертинами, ламаються під вагою акуратно, строго симетрично розставленого срібного посуду. З голочки, одягнені молоді люди розсаджуються за столи. Але через півгодини кімната в щось дуже схоже на хлів. Молоді люди, відкинувши всі пристойності, п’ють вино, закушуючи його жирним м’ясом, сперечаються, ставлять об заклад. Сам Долохов, посперечавшись, що вип’є пляшку вина, стоячи на карнизі, вже виграв суперечку і взявся за нову розвагу. Але коли П’єр вирішив випробувати себе, його зупинили та заспокоїли. Цим письменник хотів наголосити, що П’єра любили та поважали…

Молода людина кидається, помиляється, робить одну з найстрашніших помилок — пов’язує своє життя з Елен. Скориставшись його дитячою безпорадністю у питаннях шлюбу, його одружили з холодною Елен. Але шукає щастя у подружньому житті та не знаходить його. Пошуки правди наводять його до масонської ложі. П’єру здається, що у масонстві знайшов втілення своїх ідеалів. Думка про вдосконалення світу і себе охоплює його. Ідеї ​​братерства, рівності та любові найбільше залучають молоду людину в масонстві. Він хоче діяти, приносити користь людям.

Насамперед він вирішує полегшити долю кріпаків. Але ханжество і лицемірство проникли і серед масонства. Нема й особистого щастя. У житті настає смуга розчарувань в особистому щастя, у суспільних ідеалах. І знову помилки…

Намагаючись знайти своє місце, він їде на Бородіно і волею випадку опиняється на найголовнішому та найнебезпечнішому редуті. П’єр радий будь-якій роботі: тягати ящики, допомагати пораненим. Виглядає він дуже безглуздо, але симпатії солдатів все ж таки звернені до нього. Вигляд бійні жахає: «Ні, тепер вони залишать це, тепер вони жахнуться того, що вони зробили!» Всім своїм виглядом та душевним сум’яттям висловлює П’єр всю антигуманну сутність війни. Залишившись у Москві, він знову стикається з жахами війни. Тоді П’єр вирішує вбити Наполеона, бачачи у цьому своє призначення. Але незабаром розуміє, що Наполеон недоступний і вбити його неможливо. Рятуючи дівчинку з вогню пожежі, П’єр потрапляє в полон, де намагається зрозуміти цих людей, які звикли спати в пилюці, віддавати останнє, не залишаючи собі найпотрібнішого. Духовні та фізичні страждання навчили П’єра цінувати життя та маленькі його радощі. Зустріч із Платоном Каратаєвим, який є узагальнений селянський образ, багато в чому змінює ставлення П’єра до життя. Платон зраджує свідомість П’єра своєю народною мудрістю, дає можливість зрозуміти інше світовідчуття, не засноване на злої влади і жорстокості. Те, що говорить Каратаєв, узагальнено, як особливий дух правди та краси.

Кохання Наташі схоже на нагороду П’єру за всі поневіряння та душевні муки. Наташа, мов ангел, входить у його життя, осяяючи її теплим, лагідним світлом. Нарешті П’єр знайшов своє щастя у сімейному житті. Але його пошуки ще не скінчилися. Шлях до правди надто важкий. П’єра не розуміють, але він не впадає у відчай, а доводить правоту своїх прогресивних ідей.

Між Платоном Каратаєвим та Безуховим стіна, визнана П’єром. Але в сім’ї часто згадують цієї доброї, милої людини. П’єр постійно звертається подумки до нього, запитуючи себе: «А як би вчинив він?» Микола Болконський любить П’єра, ми відчуваємо, що він продовжить справу П’єра, про що свідчать його слова в кінці роману: «Так, я зроблю те, чим би навіть він був задоволений…» Він-то Андрій Болконський, дух якого вселився в душу хлопчика, схвалюючи його та П’єра.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *