Доповідь - Принижені та ображені
Химия

Доповідь — Принижені та ображені


Завантажити доповідь: Принижені та ображені

Роман Ф.М. Достоєвського це «психологічний звіт одного злочину», злочину, яке вчинив бідний студент Радіон Раскольников, який убив стару лихварку. Однак у романі йдеться про незвичайний кримінальний злочин. Це, якщо так можна сказати, ідеологічний злочин, а виконавець його злочинець-мислитель, убивця-філософ.

Він убив лихварку аж ніяк не в ім’я збагачення і навіть не заради того, щоб допомогти своїм близьким: матері та сестрі.

Це злочин стало наслідком трагічних обставин навколишньої дійсності, результатом довгих і завзятих роздумів героя роману про свою долю, про долю всіх «принижених і ображених», про соціальні та моральні закони, за якими живе людство.

Життя постає маємо як клубок нерозв’язних протиріч. Скрізь він бачить картини злиднів, безправ’я, придушення людської гідності. На кожному кроці йому зустрічаються знедолені і гнані люди, яким нікуди подітися. Їх прикладом служать Соня Мармеладова, Катерина Іванівна та багато інших. Та й сам Раскольников виявився не в кращому становищі. Йому теж, по суті, нема куди піти. Живе він надголодь, тулиться в жалюгідній комірчині, схожій на шафу, звідки її загрожують викинути на вулицю. Під загрозою виявилася доля його матері та сестри. А доля Мармеладова?

У розмові Мармеладова з Раскольниковым у шинку звучить думка у тому, що у жебраку (отже й у ньому) ніхто підозрює шляхетності почуттів. А в ньому це благородство є. Він здатний глибоко відчувати, розуміти, страждати не лише за себе, а й за голодних дітей, виправдовувати грубе ставлення до себе дружини, цінувати самовідданість Катерини Іванівни та Соні. За всієї, здавалося б, втрати Мармеладовим людського вигляду його неможливо зневажати. У словах Мармеладова — біль за те, що його, одного разу вигнавши з людської компанії, вже більше ніколи до неї не допустять. Перед нами ображена людина, але зберіг почуття власної гідності, глибоко усвідомлює своє падіння, але не може нічого змінити. Чи наважишся засудити людину, доля якої склалася так трагічно не лише з її вини? Це людина, а в ній не хочуть бачити людину.

Згадаймо життя Катерини Іванівни. Вона хвора на сухоти, про що говорять червоні плями на її обличчі, яких так боятися Мармеладов. З його розповіді про дружину ми дізнаємося, що вона з дворянської сім’ї виховувалась у губернському дворянському інституті. Вийшовши заміж без батьківського благословення, опинившись у відчайдушному становищі, з трьома дітьми на руках, вона після смерті чоловіка змушена була вийти заміж за Мармеладова. , за мене погодилася піти! Але пішла! Плачучи і ридаючи і руки ламаючи, пішла! Бо нікуди було йти». . Чи не жорстокість керує нею, коли вона посилає Соню на панель, а відчай і безвихідь. Катерина Іванівна розуміє, що Соня принесла себе на поталу близьким.

Саме про те, коли Соня повернулася з грошима, вона «весь вечір у ногах у неї на колінах простояла, ноги їй цілувала, встати не хотіла». Мармеладов дає дружині точну характеристику, кажучи, що вона «гаряча, горда, непохитна». Але людська гордість її, як і Мармеладова, зневажається на кожному кроці, про гідність та самолюбство змушують забути.

Безглуздо шукати допомоги та й співчуття у оточуючих, «нікуди йти» Катерині Іванівні, скрізь безвихідь. Розповідаючи про Соню і зустрінуту Раскольникову дівчинці, письменник не випадково зупиняє увагу читачів на їхніх портретах: чистота і беззахисність, показані в портретах Соні та ошуканої дівчинки, не відповідають способу життя, який вони змушені вести, тому Раскольникову дивно і дивно було дивитися на таке. явище».

Соню штовхає на панель злидні і неможливість чесно заробляти життя.

Її майбутнє безрадісно, ​​як і майбутнє ошуканої дівчинки. Воно укладається у формулу: «лікарня … вино … кабаки і ще лікарня … роки через два — три — каліка, разом життя їй 19 або 18 років від народження всього-с …». що інші відносини, крім байдужості, цікавості, зловтішного глузування, неприродні в цьому світі.

Люди дивляться один на одного «вороже і з недовірливістю». Всі, крім Раскольникова, слухають «забавника» Мармеладова, «фиркая», «усміхаючись», «зіва», а загалом байдуже. Так само байдужий натовп глядачів, що хлинули подивитися на муки Мармеладова. У сні Раскольникова, так схожому на дійсність, кінь січуть «з насолодою», «реготом і дотепами».

Роман «Злочин і кара» відбив тривогу Достоєвського за майбутнє людства. Він показує, що таким життям, яким зараз живуть «принижені та ображені» жити далі не можна. «Опираючись на реальний матеріал дійсності, Достоєвський висував і висвітлював проблеми, що мають всесвітнє значення, проблеми боротьби добра і зла у соціальному житті, у внутрішній природі людей, теми життєвого покликання людської особистості, страждання та протесту, егоїзму та самопожертви, злочини та покарання, питання суспільних, духовних зв’язків між людьми та їх роз’єднання, справедливого устрою соціального світу та багато інших”.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *