Доповідь - Плавання Гудзона у 1607-1608 рр.
Химия

Доповідь — Плавання Гудзона у 1607-1608 рр.


Завантажити доповідь: Плавання Гудзона у 1607-1608 рр.

У 1607 році. купці англійської торгової “Московської компанії” взяли на службу маловідомого літнього капітана Генрі Гудзона, лондонського мешканця. За їх рахунок він спорядив вітрильник у 80 т із командою у 12 чол. і на цьому судні Гудзон збирався пройти до Японії прямо через Північний полюс.

1 травня 1607 р. Гудзон вийшов із гирла Темзи й у червні, рухаючись за дуже сприятливих льодових умовах вздовж східного берега Гренландії, досяг у 73 з. ш. того виступу, який був названий Землею Гудзона. І наприкінці червня він побачив острів, прийнятий ним за Нову Землю. Насправді це був західний Шпіцберген, що називався російськими поморами Грумант. Зустрівши непрохідні криги, Гудзон повернув назад і в 71 с. ш. відкрив невеликий самотній острів із двома вершинами, названий ним “Зубцями Гудзона”.

Через 4 роки острів вдруге відкрив голландський капітан Ян Майєн, який дав йому своє ім’я, яке закріпилося на картах.

У середині вересня 1607 р. Гудзон повернувся до Лондона. Крім великих географічних досягнень, його плавання мало і важливе практичне значення: Гудзон підтвердив відомості про багаті можливості китобійного та звіробійного промислів у дослідженій ним частині Північного Льодовитого Океану, що тепер називається Гренландським морем. Англійські та голландські промисловці негайно скористалися його вказівками. Але купці «Московської компанії» були незадоволені, тому що пряме завдання — досягти через Північний полюс Японії — не було виконано (але на вітрильному судні воно і неможливе).

І все-таки купці наступного року вдруге послали Гудзона до моря Далекого Сходу північно-східним шляхом, збільшивши команду на 2 особи. Гудзон цього разу взяв із собою сина, як це робив і в наступних плаваннях.

22 квітня 1608 р. Гудзон вийшов із гирла Темзи і 26 червня досяг південно-західного берега Нової Землі, але не зміг ні обігнути її з півночі, ні пробитися через Карські Ворота на схід у Карське море і ні з чим повернувся на батьківщину.

25 березня 1609 р. Гудзон знову вийшов із затоки Зейдер-Зе північ, обігнувши мис Нордкап, досяг Баренцевого моря 72 з. ш. , зустрів ті важкі льоди і під тиском недисциплінованої команди змушений був відступити та повернути на південний захід. У цьому напрямку він, витримавши сильний шторм, перетнув Північну Атлантику, підійшов до американського берега біля 44 с. ш. і почав пошуки проходу в Тихий океан. Від затоки Мен уздовж берега на південь за 36 с. ш. не знайшов проходу і повернув північ.

Гудзон даремно заходив у затоки Чесапаїкський та Дела Бер, а біля 40-30 с. ш. виявив бухту, яку прийняв спочатку за вхід у бажану протоку. Але він виявився гирлом «Великої Північної річки», як назвав її Гудзон, відкритою Верраціана. Гудзон піднявся за її течією майже на 200 км і, зневірившись у спробі знайти протоку або зібрати хоча б відомості про неї, спустився до моря і повернувся до Європи.

ВІДКРИТТЯ ГУДЗОНОВА ЗАЛИВА І ЗАГИБЕЛЬ ГУДЗОНА

17 квітня 1610 р. Гудзон вийшов із Лондонського порту. Від Ісландії Гудзон перейшов до східного берега Гренландії. Там він почав спускатися на південь, марно відшукуючи прохід у Тихий океан, обійшовши південний край Гренландії, а звідти повернув на захід. Не знайшовши протоки біля північного берега землі Мета-Інкогніта, відкритої Фробішером, він обігнув цей півострів Баффінової Землі з півдня і 5 липня потрапив у справжню протоку (Гудзонов). 11 липня він витримав сильний шторм, перейшов до протилежного берега і вдруге відкрив там затоку Унгава, потім закінчив відкриття всього північного узбережжя Лабрадору.

2 серпня із 63 20 с. ш. здалася земля, яку Гудзон прийняв за виступ материка. Наступного дня перед моряками відкрився широкий сріблясто-блакитний простір — вільне від льоду спокійне море.

3 серпня 1610 р. Гудзон вніс наступний запис до суднового журналу: “Ми пішли (на захід) вузьким проходом між островами Дігс і Лабрадор. Мис біля входу в протоку з південного боку назвав Вулстенхолм”. Це останній запис, зроблений рукою Гудзона.

Наприкінці вересня, пройшовши на південь по уявній протоці понад 1200 км, моряки потрапили до порівняно невеликої затоки (Джемс). Серед команди спалахнуло невдоволення, і Гудзон нібито висадив на берег моряка, якого вважав головним бунтівником. У листопаді біля південного берега затоки, на 53 с. ш. судно було оточене льодами та викинуто на берег. Зимівка проходила у стерпних умовах.

У середині червня наступного 1611 судно спустили на воду і через тиждень невдоволення команди перейшло у відкрите обурення. 22 червня бунтівники кинули в човен Генрі Гудзона з хлопчиком-сином, помічника штурмана та ще шість чоловік вірних капітанові і залишили їх напризволяще. — Без зброї, без продовольства.

До капітана-невдахи прийшла рідкісна посмертна слава: «Велика Північна ріка», відкрита до нього,
названа його ім’ям — річкою Гудзона; протока, відкрита С. Каботом, Гудзоновою протокою; море, що стало його могилою, Гудзоновим морем.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *