Доповідь - Петропавлівська фортеця - скачати безкоштовно
Химия

Доповідь — Петропавлівська фортеця — скачати безкоштовно


Доповідь - Петропавлівська фортеця - скачати безкоштовно

Завантажити доповідь: Петропавлівська фортеця

У центрі Петербурга, у найширшому місці течії Нева, на невеликому Заячому острові здіймаються бастіони Петропавлівської фортеці.

Фортеця-ровесник міста. Раніше тут було болотисте місце. Російські солдати, обстріляні в боях Північної війни з армією шведського короля, в 1703 вийшли на береги Неви поблизу Фінської затоки. Треба було створити у цих пустельних місцях потужні укріплення.

Ціною життя і здоров’я тисяч солдатів і «робітників» фортеця будувалася з «великою поспішністю». У центрі фортеці стояла дерев’яна, хрестоподібна церква. Церкву висвітлили в ім’я апостолів Петра та Павла. Поруч із церквою розміщувався Сенат, цейхгауз.

У стінах фортеці розміщувалася і Головна аптека-найкраща в країні за асортиментом медикаментів.

На площі на південь від церкви стояла будівля Гауптвахти. У травні 1706 року розпочалися роботи із заміни земляних (куртин) стін кам’яними. Це будівництво тривало близько 35 років. У куртинах було влаштовано ворота: Петровські, Невські, Василівські, Микільські та Кронверкські. Звернена до Невенівська куртина має висоту 12 метрів і товщину 2.5 метра; до 4 метрів доходить товщина Государєва та Наришкінського бастіонів.

Саме з Наришкінського бастіону щодня над містом прокочується гарматний постріл, сигналізуючи настання полудня.

З роками цегляні стіни фортеці занепадали, її зовнішній вигляд вже не гармоніював із прекрасними будинками, збудованими на берегах Неви у другій половині 18 століття. Вирішено було фортечні стіни, звернені до Неви, протягом семисот метрів облицьовувати гранітом, і ця робота, що зрадила фортеці її сучасний образ, була завершена 1787 року. «Одягнуті каменем» бастіони в 1790 були прикрашені круглими будками для вартових, що висять на кам’яних консолях.

Над усією місцевістю, що примикає до фортеці, височив золотий шпиль Петропавлівського собору. Собор — одна з головних архітектурних та історичних пам’яток фортеці. Його будівництво почалося в 1712 році за проектом та під керівництвом Доменіко Трезіні. У цей час Петербург стає столицею Росії, сюди переїжджає царський двір, іноземні посли, місто прикрашалося, і в центрі фортеці не можна було далі зберігати стару будівлю дерев’яної церкви.

Будівництво собору затяглося, тривалий час точилися роботи з його внутрішньому оздобленню, вони закінчилися лише літа 1733 року.

Шпиль дзвіниці Петропавлівського собору, високо піднятий над Невою, мав символізувати вихід Росії до просторів Балтійського моря. Водночас він грав важливу роль у прикрасі та збагаченні силуету міста.

Оскільки шпиль у відсутності громовідводу, то від ударів блискавки в дзвіницю часто виникали пожежі. Однією з таких пожеж, у 1756 році було спалено шпиль та привезений з Голландії годинник «з курантами в 35 дзвонів». Під час цієї пожежі згоріла також дзвіниця і було серйозно пошкоджено внутрішнє оздоблення собору. До того ж, у 1777 році бурею була зламана постать ангела, нерухомо закріплена на шпилі. На малюнку зодчого А. Рінальді було виготовлено та встановлено нове зображення ангела, дещо менше пошкодженого (висота ангела – 3.2 метри, розмах крил – 3.8 метра, висота хреста – 6.4 метри). Фігура ангела вільно обертається, подібно до флюгера. На шпилі 1778 року було встановлено громовідвід.

Через кілька десятиліть — в 1830 — ангел з хрестом на шпилі нахилився і погрожував падінням. Допомогти справі зголосився ярославський покрівельник Петро Телушкін, який працював тоді в Петербурзі. Він запропонував виправити пошкодження без спорудження лісів та просив сплатити лише витрати на матеріали, потрібні йому для роботи. Телушкін мав надзвичайну відвагу і силу. За допомогою простої мотузки він піднявся на вершину шпиля і за кілька днів відремонтував флюгер. Подвиг Телушкіна увійшов в історію вітчизняної техніки як видатний зразок російської кмітливості та відваги.

У 1850-х роках було споруджено новий сталевий каркас шпиля, після чого висота собору досягла 121.8 метра — це й досі (якщо не брати телевізійної вежі) найвищу споруду в Петербурзі.

В урочистих і, певною мірою, світських тонах вирішено внутрішнє оздоблення собору. У ньому багато світла та повітря; пілони, пілястри та інші архітектурні деталі розфарбовані під мармур; барвисто розписані склепіння, позолочені багато деталей художнього ліплення. Оздоблення собору завершують кришталеві люстри, оброблені бронзою та кольоровим склом. Привертає увагу різьблений дубовий позолочений іконостас, що нагадує тріумфальну трипролітну арку. Цей видатний художній твір створено у 1722 – 1726 роках за проектом архітектора Івана Зарудного талановитими майстрами – Іваном Телегою та Трифоном Івановим.

У соборі поховані російські імператори від Петра I до Олександра III. Місця могил відрізнялися мармуровими плитами. У 1865 вирішено було замінити плити надгробками. З них чудові надгробки, споруджені біля північної стіни собору над могилами Олександра II та його дружини. Обидва саркофаги створені з цілісних монолітів: перший — з алтайської яшми, а другий — з уральського орлеця. Ця робота виконувалася чудовими майстрами Петергофс гранільної фабрики.

Право від південного входу до собору встановлено надгробок над місцем поховання Петра I.

Важливою історичною та архітектурною пам’яткою фортеці є Петровські ворота. Вони служили головним входом у фортецю із боку Тромцької площі-центру міста.

Ворота спочатку (1707-1708) були споруджені з дерева за проектом Доменіко Трезіні. Назву Петровських вони отримали після перебудови в камені в 1717 — 1718 роках.

З колишнього декоративного оздоблення воріт збереглася більшість скульптур: вирізані з дерева Миколою Піно барельєфи, що зображують бога Саваофа у хмарах (у центрі) та військові обладунки (з боків). Під центральним барельєфом укріплений виконаний близько 1708 також дерев’яний барельєф Конрада Оснера «Виверження Симона — волхва». Сюжет цей повинен був навіяти глядачам думка про всемогутність Петра I — тески апостола, про неминучу перемогу його над шведським королем Карлом XII.

Незабаром після спорудження кам’яних Петровських воріт було вирішено вжити додаткових заходів щодо посилення фортеці, і в 1731 почалося будівництво равеліну — передкріпосного зміцнення для захисту воріт. Цей равелін був названий Іоаннівським, на честь брата Петра I і батька Анни Іоанівни, що тоді царювала. Таку ж назву отримали побудовані в 1740 порівняно скромні за своєю архітектурою ворота в стіні равеліну.

Біля західного входу в Петропавлівський собор височіє витончений, прикрашений колонами і декоративною скульптурою павільйон, у якому тривалий час зберігалася одна з історичних реліквій ботик Петра I. На цьому ботику Петро в юності плавав московською річкою Яузе, на широкому Переяславському озері. У 1761 року у проекті А.Ф. Віста учня великого архітектора В. Растреллі — була зведена будівля Ботного будиночка, що дійшов до наших днів. В даний час ботик знаходиться у Центральному Військово-Морському музеї.

Поруч із цим павільйоном знаходиться будівля прекрасних пропорцій прикрашена фронтоном, арками головного входу та круглими вежами на кутах головного фасаду. Це Монетний двір, виникнення якого прийнято відносити до 1724 року. Тут карбувалися мідні, срібні та золоті монети. Призначення його збереглося й досі.

До кращих архітектурних споруд фортеці належать спорудженої із сірого граніту, класично чіткі формою і декоровані чотирьох колонним портиком і фронтоном, Невські ворота з Комендантської пристанню. Цей парадний вихід із фортеці на Неву нинішній свій вид набув 1787 року, після перебудови за проектом Н.А. Львів.

Гранітний трипролітний міст з’єднує Невські ворота з далеко віддаленим від берега майданчиком Комендантської пристані. Ця пристань отримала свою назву у 1860-х роках, коли біля її причалів стояв черговий катер коменданта фортеці.

Невські ворота служили як декоративним цілям. Через них на гранітну Комендантську пристань уночі виводили з казематів в’язнів для відправлення на судах у Шліссельбурзьку фортецю або на Лісій Ніс, де виконували смертні вироки над в’язнями фортеці.

Від Невської брами вузька стежка проходить під стінами фортеці. Грані бастіонів порізані амбразурами. У давнину ці бійниці були защерчені жерлами гармат. За ними у масивах фортечних стін були каземати – приміщення для захисників фортеці.

У багатьох фортецях такі приміщення служили місцем ув’язнення, і термін «каземат» втратив своє початкове значення, ставши синонімом похмурої тюремної одинаки.

Фортеці не судилося зіграти активну роль оборонної споруди міста. Але вже з кінця 18 століття вона стала політичною в’язницею супротивників для самодержавства.

Література використана при написанні реферату

1. Пам’ятки Ленінграда.-Л.: Леніздат, 1967г.-525с.

2. Курбатов У. Петербург.-СПб.:Лениздат,1993г.-383с.

3. Путівник по С.-Петербургу.-С.-Петербургъ,1903г.-324с.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *