Доповідь - Островський Мир та особистість
Химия

Доповідь — Островський Мир та особистість


Завантажити доповідь: Островський Світ та особистість

Криза патріархального світу та патріархальної свідомості залишається в центрі авторської уваги і в «Грозі». Але у цій драмі Островський надає проблемі зовсім іншого звучання, розглядає її під принципово новим кутом.

Класицистична «скам’янілість» персонажів глибоко відповідає всій системі патріархального світу. Це його нездатність до змін, його лютий опір будь-якому чужорідному елементу поневолює всіх, хто входить у коло патріархального світу, формує душі, нездатні існувати поза його замкнутим колом.

Все одно, подобається їм це життя чи ні — в іншому вони жити просто не зможуть. Герої п’єси належать до патріархального світу, та його кровна з ним зв’язок, їх підсвідома від нього залежність — прихована пружина всієї дії п’єси; пружина, що змушує героїв здійснювати здебільшого «маріонеткові» рухи, постійно підкреслювати свою несамостійність, несамодостатність. Образна система драми майже повторює суспільну та сімейну модель патріархального світу. До центру розповіді, як і до центру патріархальної громади, поміщено сім’ю та сімейні проблеми. Домінанта цього малого світу — старша в сім’ї, Марфа Ігнатівна. Навколо неї групуються на різному віддаленні члени сімейства — дочка, син, невістка та майже безправні мешканці будинку: Глаша та Феклуша. Та ж «розстановка сил» організує і все життя міста: в центрі Дикої (і не згадані в п’єсі купці єм рівня), на периферії — особи все менш і менш значні, що не мають грошей і суспільного становища.

Від світу Калинів відгородився настільки міцно, що вже більше століття не проникає у місто жодне віяння живого життя. Подивіться на Калинівському «прогресиста і просвітителя» Кулігіна! Цей механік-самоучка, чия любов до науки і пристрасть до суспільного добра ставлять його на межу юродства в очах оточуючих, все намагається винайти «перпету-мобіль»: він, бідолаха, і не чув, що у великому світі давним-давно доведено принципову неможливість вічному двигуні… Він натхненно декламує рядки Ломоносова і Державіна, і навіть сам пише вірші в їхньому дусі… І збентежено бере: ніби не було ще ні Пушкіна, ні Грибоєдова, ні Лермонтова, ні Гоголя, ні Некрасова! Архаїзм, жива копалина — Кулігін. І його заклики, їм ідеї, його просвітницькі монологи про загальновідоме, про давно відкрите здаються калиновцам шаленими нововведеннями, зухвалим потрясінням основ:

«Дикой. Та гроза-то що таке, по-твоєму? А? Ну, кажи!!

Кулігін. Електрика.

Дикої (тупнувши ногою). Яке ще там мелестрицтво! Ну, як же ти не розбійник! Гроза-то нам на покарання посилається, щоб ми відчували, а ти хочеш жердинами та рожнами якимись, пробач господи, оборонятися. Що ти, татарине, чи що? Татарин ти? А? Говори! Татарин?

Кулігін. Савел Прокофіч, ваше степенство, Державін сказав:

Я тілом у пороху зітляю,
Розумом громам наказую.
Дикої. А за ці ось слова тебе до городничого…»

Ні громовідводи, ні Ломоносов, ні вічний двигун Калинову не потрібні: всьому цьому просто немає місця в патріархальному світі. А що ж відбувається за його межами? Там вирує океан, там розкриваються безодні — словом, «Сатана там править бал». На відміну від Толстого, що вважав за можливе паралельне і незалежне існування двох світів: патріархального, замкненого на собі і незмінного, і сучасного, що постійно змінюється, Островський бачив їхню принципову несумісність, приреченість застиглої, не здатної до відновлення життя. Опираючись нововведенням, що насуваються, витісняє його «все стрімко несе життя», патріархальний світ взагалі відмовляється це життя помічати, він творить навколо себе особливий міфологізований простір, в якому — єдиному — може бути виправдана його похмура, лікарська всьому чужому замкнутість.

Навколо Калинова твориться неймовірне: там з неба падають цілі країни, населені кровожерливими народами: наприклад, Литва «на нас з неба впала… і де був якийсь бій з нею, там для пам’яті кургани насипані». Там живуть люди «з пісними головами»; там вершать свій неправедний суд султан Махнут перський і султан Махнут.

«Нема чого робити, треба скоритися! А от коли буде в мене мільйон, тоді я поговорю». Цей мільйон дасть Кулігіну на судилище «право зносу», буде найвагомішим аргументом на його користь. А поки що мільйона немає, розумниця Кулігін «підкорюється». Підкоряються, ведучи свою тиху обманну гру, усі: Варвара, Тихін, хвацький Кудряш, підкоряється затягнутий вже в замкнений простір Калинова Борис. Катерина ж підкоритися не може. Віра, що виродилася в патріархальній свідомості в порожній обряд, жива в ній, її відчуття провини і гріха насамперед особистісне; вона вірить і кається з запалом перших християн, які ще не закостеніли в релігійній обрядовості. І це особистісне сприйняття життя, Бога, гріха, обов’язку виводить Катерину із замкненого кола та протиставляє її калиновському світу. У ній побачили калинівці явище куди більш чужорідне, ніж городянина Бориса або декламуючи вірші Кулігіна. Тому Калинов і організувався до судилища над Катериною.

У блискучому етюді «А судді хто?» В. Турбін тонко досліджує тему суду у «Грозі»: «Нікого не хоче судити Кулігін. З усмішкою ухиляється від ролі судді простушка Варвара: «Що мені тебе судити? У мене свої гріхи є.» Але не їм протистояти масовому психозу, що охопив Калинів. А психоз розпалюють дві дивовижки, що мелькають на сцені: мандрівниця Феклуша і пані з лакеями.» Феклушини розповіді про Махнута і людей з пісними головами видаються Турбіну найважливішим елементом поетики п’єси: «І виглядають один в одного, ніби в дзеркало, два світи: фантастичний і реальний. І знову ми зустрічаємося зі зборищем монстрів, кентаврів. Щоправда, цього разу їх химерні Н постаті — тільки фон, на якому, на думку скиталиці-сторінки, З ясніше виступає праведність суду, що твориться тут, в Калинові.Цей суд причаївся в очікуванні жертви. Слово, що кликало очищення грішниці, а що було далі, надто відомо, десь у царстві Махнутів турецького і перського Катерину, може, помилували б, але в Калинові пощади їй немає.

Гонячи в безодню, в прірву всепроникним, всеосяжним словом самодіяльному суду, грішниця йде з життя: «В вир краще … Та швидше, швидше!»

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *