Доповідь - Кожна нація - завантажити безкоштовно
Химия

Доповідь — Кожна нація — завантажити безкоштовно


Завантажити доповідь: Шкіра нація

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

Але звичаї — це не відокремлене явище в житті народу, це — втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємозв’язку між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно пов’язана з звичаями народу.

Звичаї народу — це ті прикмети за якими розпізна-ється народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.

Звичаї — це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї , а також мова — це ті найміцніші
елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю.

У всіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає світом, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу.

Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає.

Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилася?
Чи ти діточок неспівних
Звичай не вчила?

I Ми, українці, нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду на Україні. Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру, а не культуру взагалі. У нас на Україні вже була національна культура, і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської культури.

Зустріч Візантії з Україною — це не була зустріч бідного з багатим; це була зустріч якщо не рівних, то близьких поту- гою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської, дохристиянської культур. Але ми до цього вже так звикли, що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях староукраїнське і де починається християнське. Бо староукраїнські традиції увійшли до плоті і даху наших звичаїв, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Пасхи – без писанки, Святої Троїці – без клечання, навіть називаємо це останнє свято «Зеленими Святами». Всі ми відзначаємо свято Купала, на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік, на «Катерині» кличемо частку, а на «Андрія» заміж цього року? Нарешті , діти , веселитися весною , співають :

«А ми просисяли, сіяли,
Ой, дід-Ладо, сіяли, сіяли…»

Співають подібне і дівчата, ведучи хоровід: «Ой, дід, дід і Ладо…»

Все це – наша дохристиянська культура, наша найстаріша традиція. Кутя — це символ врожаю, писанка — це символ народження сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє

II житло від нечистих духів, що прокидаються (так вони вірили) разом із воскресінням природи — від русалок, мавок, перелісників…

Купала – це типове дохристиянське свято зі всіма староукраїнськими атрибутами. Ладо-це поганський бог кохання і плодючості.

На годину, в яку ми тепер святкуємо Різдво Христове, колись ще до християнства на Україні пропадало свято зимового повороту сонця. Це був час ворожіння на майбутній рік; а тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохристиянських елементів, що мали своїм призначенням накликати добрий урожай у наступному році, щасливі лови або й самого князя. Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються, щоб не діяли на вред людям і худобі.

Про все це співається в колядках , що були відомі далеко ще до початку християнських годин на Україні це виявляється і в звичайних обрядах , як ось : покутті, сіно на столі.

Всі ці рухи , дії і слова , що на перший погляд не мають жодного значення в житті людини , віють на серці шкірного з нас чаром рідної стихії і є для душі бальзамом , який сповнює її могутньою силою .

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *