Доповідь - Антон Павлович Чехов та його твори: “Унтер Пришибеєв”, ”Палата №6”, “Будинок із мезаміном”
Химия

Доповідь — Антон Павлович Чехов та його твори: “Унтер Пришибеєв”, ”Палата №6”, “Будинок із мезаміном”


Завантажити доповідь: Антон Павлович Чехов та його твори: “Унтер Пришибеєв”, ”Палата №6”, “Будинок із мезаміном”

А.П.Чехов народився у місті Таганрозі у купецькій сім’ї. Чехов був 4-м дитиною в сім’ї.

1876р. — Батько розорився і тікає від кридиторів до Москви, залишивши сім’ю в Таганрозі.

1879р. — Чехов закінчує гімназію і отримавши ступінь від купецтва їде до Москви де вступає до МДУ на медичний факультет і закінчує його в 84г.

Будучи студентом, починає писати починає писати оповідання і посилає їх до Петербурга у гумористичні журнали де друкувався під псевдонімами «Брат мого брата», «Людина без Селезінки», «Антоша Чехонте».

1880р. — 1-е оповідання «Лист вченому — сатиру».

У ранніх оповіданнях Ч. немає глибини образів. Він створює сотні мініатюр, які охоплюють все різноманіття російського обивательського життя, обрядовий бік церковного життя з його обрядами, постами, сімейно-побутові сцени, службово-побутові відносини і навіть суспільні явища, «Життя прекрасне», «Керівництво для охочих одружується», «Смерть» чиновника”, “Товстий і тонкий”, “Хамеліон”, “Бродіння умів” тощо.

У молодості Чехов писав багато й легко:

83г. — 120 оповідань

85г. — 129 оповідань

86г. — 112 оповідань

87г. — 66 оповідань

88г. — 12 оповідань

Перша книга Ч. 84г. «Казки Мельполіни». У 86г. 2-я збірка “Строкаті оповідання”. 87г. Ч. отримав Пушкінську премію за збірку «У сутінках». Його творчість здобула високе схвалення письменником старшого покоління Григоровичем.

1876р. — 1а песа «Іванів»

Наприкінці 80-х на початку 90-х років Ч. відмовляється від гумористичного підходу до життя і переходить до проблем суспільно-політичного характеру. Найгостріше робляться характери героїв. Ч. викриває тупого, сонного російського обивателя, показує його тьмяне життя, говорить про його невігластво, дикість, жорстокість: «Людина у футлярі», «Будинок з мезаміном», «Дама з собачкою», «Палата № 6».

1890 — Він їде на о. Сахалін, через Сибір на конях, щоб познайомитися з життям засланців. Прожив він там півроку, зробив перепис населення, відвідував копальні, в’язниці. Повернувся кораблем. Повернувшись, написав книгу “о. Сахалін”.

1889р. – Ч. придбав ділянку під Московою (Меліхово), там же він будує 2 школи, лікував людей, перебував у комітеті.

1896р. — У петербурзі в Олександрійському театрі прем’єра нової п’єси Чехова «Чайка» — Провал.

1897р. — Ч змушений продати Меліхово, лікується в Ніцсі. Купує на горі Аутка в Ялті садибу.

1898р. — У Москві з’являється театр МХТ, який ставить песу «Чайка» — успіх.

1898 р. — Оповідання “Людина у футлярі”, “Аґрус”, “Іонич”.

1899р. Песа “Дядько Ваня”.

Влітку 1900р. театр приїхав до Криму на гастролі

1900р. — Одружується з Кніпер.

1901р. — «Три сестри»

1094 — написав повне оповідання «наречена».

1904 – 15 липня в Німеччині Чехов помирає.

«Унтер Пришибеїв»

Герой оповідання відставний унтер – добровільний шпигун та тупий самозваний адміністратор. Він по-своєму розуміє закони та норми людської поведінки. Ця людина тероризує село, де живе, вважає, що він один знає порядки, як необхідно поводитися з людьми нижчого звання. Фігура Унтера зростає у постать всеросійського містового уособлюючи самодержавну владу у Росії. У цих оповіданнях подібних до цього, смішне не розважає, а змушує замислитися, про те, що в невеликому творі Чехов говорить про великі явища.

Палата №6.

Оповідання та повісті 90-х років, спрямовані проти жорстокого та вульгарного життя. Ця розповідь написана після повернення Ч. з о. Сахалін. Образ в’язниці переслідує письменника та палата №6 – це в’язниця.

“Всюди – палата №6. Це Росія” (Лєсков). Повість починається з опису флігеля лікарні, там розташовані душевно – хворі. Тяжке враження складається після опису флігеля, а ще більше посилюється з опису палати та сторожем Микитою.

Хворі схожі на арештантів, лікарня на в’язницю, де все перемішалося і важко відрізнити нормальну людину від божевільні. Єдина людина здатна здорово міркувати це душевнохворий І.Д. Громів. Лікар Рагін каже, відвідуючи його в страшній палаті: “Якби ви знали друг мій, як мені набридли загальне бездарність, бездумність, тупість і з якою радістю я щоразу розмовляю з вами. Ви розумна людина і я насолоджуюся вами”. Життя серед нормальних людей, звело його з розуму, і він захворів на манію переслідування, дуже поширене захворювання того часу. Громов потрапляє до того закладу, де хворих не лікують. а катують.

Громов болісно реагує на зло, несправедливість, беззаконня. Він не перестає протестувати, обурюватися, і не втрачає віри в те, що рано чи пізно правда нарешті переможе.

Інакше дивиться життя доктор Рагинь. “При будь-якій обстановці ми можемо знайти заспокоєння у себе”. Наслідуючи цю ідею Рагель не втручається у справи лікарні, не намагається змінити становище хворих: «У своїй нечесності винен не я а час».

Чехов повстає проти насильницького погляду життя, зручного тим, хто не страждає. Вустами Громова автор засуджує Рагіна: “Нас тримають тут за ґратами, гноять, катують, але це чудово та розумно, бо між цією палатою та теплим кабінетом немає жодної різниці.

» Страждання зневажаєте, а мабуть прищеми вам палець дверима, закричаєте на все горло «.

Лише перед смертю Врагель зрозумів правду Громова, правду тих, хто хоче, не може миритися з насильством. Коли в палаті №6 Микита бить його, ця подія висвітлює пронизливим світлом брехню його життя та його філософського світогляду. Настає пробудження совісті, появи почуття провини, в голові його майнув страшний, нестерпний біль, що такий самий біль повинні були відчувати роками ці люди. Рагін помер не від побоїв Микити, а від мук сумління.

«Будинок з мезаміном»

Друга назва — «Оповідання художника» — це означає, що будуть спогади про передумове і пережите, а значить сповідь. Ведуться ідейні суперечки і розгортаються любовні історії, що закінчуються сумно. Противником у суперечці виступає художник і старша сестра Ліда Волчатінова, а безладний і дивакуватий художник певною мірою висловлює мвслі автора. Він стверджує, що всі біди людські – від грубої фізичної праці. Потрібно лише звільнити людину від цього, а поки що цього не сталося, необхідно розділити працю на всіх. Від цього він чекає великих і благих наслідків від людства.

Подібні погляди утопливі та наївні, але автору вони подобаються, а думки та справи Ліди, яка у своїх аптечках та бібліотечках бачила головний засіб покращення життя народу авторові не до душі. Її обмеженість не в тому, що вона захоплена малими справами, а в тому, що цими малими справами вона обмежує все. Вони її задовольняють, як і повітова гра в земський парламентарій.

«Народ оповитий ланцюгом великим, а ви його не рубаєте, а лише додаєте нові ланки». Очевидно художник ближче до правди, ніж розсудлива Лідія, але в житті виявляється переможцем вона, а не художник разом з його любов’ю і марними пейзажами. Але все-таки у світлі вищих цінностей сумний вигук художника «Міссюсь! Де ти?» значить більше, ніж усі земські перемоги. Жорстокості здобувають не повну і не безумовну перемогу.

Трилогія Чехова “Людина у футлярі”, “Аґрус” — про кохання. Наскрізна тема цих творів — викриття “непристойностей вульгарної людини”.

Поєднує їх ідея відокремити сенс людського життя.

Футляр — Бєліков вважав страх перед життям, це прагнення сховатися за формулу «хоч би що не вийшло». З іншого боку Бєліковщина – активний характер. Бєліковщина паралізує все добре, чесне, вільне, всяке прагнення на краще. «Він просто пригнічував нас своєю обережністю, недовірливістю, своїми суто футлярськими міркуваннями».

Бєліков тримає в страху не лише гімназію, а й усе місто. “Сталі бояться надсилати листи, знайомитися, голосно говорити тощо. «Підкорилися йому, терпіли його люди мислячі, знаючі, читаючі». Боялися його тому що він був донощиком, шпигуном

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *