- До.  Леонтьєв про історичну долю Росії”
Химия

— До. Леонтьєв про історичну долю Росії”


Завантажити реферат: “К. Леонтьєв про історичну долю Росії”

Костянтин Миколайович Леонтьєв (1831 – 1891) народився 25 січня у Калузькій губернії. Вирішальний вплив на долю майбутнього письменника та філософа мала мати, яку відрізняла глибока релігійність та тверді монархічні переконання. Навчаючись у Московському університеті, він почав писати. Перші твори Леонтьєва були високо оцінені І.С. Тургенєвим. Костянтин Леонтьєв зробив чудову кар’єру, він обіймав посаду консула в європейських володіннях у Туреччині, був цензором, лікарем, брав участь у Кримській війні. Але він пожертвував своєю кар’єрою заради своїх творів. Зрештою, він залишив посаду і пішов у монастир, де прийняв таємний постриг під ім’ям Климента. Прожив він у монастирі недовго й у 1891 року Леонтьєв помер.
Ще за життя творчість Леонтьєва викликала спекотні суперечки. Тому що його філософія йшла в розріз і з філософією західників та з філософією слов’янофілів. Леонтьєва вважали послідовником Н.Я. Данилевського. Але не можна це стверджувати, оскільки погляди Леонтьєва склалися ще до зустрічі з Данилевським. А згодом К.Н. Леонтьєв розійшовся з Данилевським у питанні на тему, що є основою будь-якої культури та держави. Данилевський вважає, що основою є “плем’я”, а Леонтьєв вважав, що племінний принцип беззмістовний для Росії, оскільки слов’яни вражені “вірусом” західного європейського буржуазного еголітаризму. При цьому Леонтьєв вважав, що Росія зможе звільнитися від цього вірусу. На думку Леонтьєва, Росія — особливий культурно-історичний тип, який має змінити романо-німецький. Виходячи з цього Леонтьєв бачив два виходи з ситуації, що склалася в Росії: або Росія повинна наслідувати європейську цивілізацію і перейняти досвід «старо-британського особистого волелюбності» з домішкою плоского французького рівноправності, або відстоювати свою національну своєрідність, просякнуте давньо-православним духом. Леонтьєв тяжів до другого варіанту. І вивів культурно-політичний ідеал держави, якою мала б стати Росія. Він вважав, що “держава має бути міцною, становою та лютою, церква — незалежною, побут російського народу має бути національним та відокремленим від Заходу.”
Якщо за припущеннями Леонтьєва Росія стала б такою, то вона зайняла б лідерство у світі, затьмаривши Європу. Але тут постає питання, чому Європа має віддати своє світове лідерство. Леонтьєв знайшов відповідь. І відповідь ця міститься у його історичній концепції. У середньому, на думку Леонтьєва, історичний термін розвитку народів – 1000 – 1200 років. Термін цей ділиться на три періоди: первісної простоти, квітучої складності та спрощування. У роботі “про довговічність держави” Леонтьєв шляхом підрахунку зробив висновок у тому, що європейська цивілізація перебуває у період і наближається логічний кінець її існування. На місце Європи Леонтьєв висував Росію. Але невже Росія набагато молодша за Європу? Щоб вивести вік Росії, треба порахувати нашу історію, або з Рюрика (862 р.), або з хрещення Володимира (988 р.). Виходить, або 1012 чи 886 років. Так значить Росія не мало не молодша за Європу! Але Європа та Росія різні у своєму розвитку. У Європі розвиток був прогресивний і швидкий, а Росія кілька століть була “заморожена” (Татаро-монгольське ярмо), тому розвиток протікав повільно. Росія тільки увійшла до другої фази розвитку, і їй ще належить стати потужною і сильною державою. Для цього їй треба завоювати Константинополь, де надалі треба зміцнити культурний консервативний шар і відновити Східне царство з примусовою землеробською громадою. Леонтьєв цінував примусовий характер відносин, оскільки ослаблення сильної влади — вірна ознака розкладання держави.
Не всі ставилися позитивно і розділяли філософію Леонтьєва. На думку Соловйова, всі ці міркування про подальший розвиток Росії нагадують дитинство. Надії та мрії не випливають із істинного християнства. Думку В. Соловйова поділяв С.М. Булгаков. Він вважав, що “Леонтьєв затіяв позов із культурою.” Ідеалом Леонтьєва була епоха Відродження. Але ця епоха мала дві сторони: Найвищий світанок культури з одного боку, і найбільші страждання, з іншого боку, Леонтьєв, на думку Булгакова, був готовий, не вагаючись, принести жертву демону краси людські сльози. Цей естетизм Булгаков називав безбожним гуманізмом. Не всі засуджували Леонтьєва. На думку В. Зіньковського, Леонтьєв умів підійти до найважчих проблем (зокрема до проблем політики). Але не повнота християнської свідомості не дала можливості К. Н. Леонтьєву розвинути позитивну програму історичного діяння.

Список використаної литературы:

1. «Російські філософи» (кінець XIX — середина ХХ ст.). Бібліографічні нариси, тексти творів., М., 1993;

2. Соловйов Ст, Леонтьєв К.Н., т.2, М., 1994;

3. Леонтьєв К.М. «Візантія та слов’янство», М., 1995.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *