"Дно" як основний мотив п'єси А. М. Горького "На дні"
Химия

«Дно» як основний мотив п’єси А. М. Горького «На дні»


Завантажити реферат: «Дно» як основний мотив п’єси А. М. Горького «На дні»

Максим Горький написав п’єсу «На дні» 1902 року для трупи Московського Художнього загальнодоступного театру. Найважчим для автора виявився вибір точної назви п’єси. Спочатку вона називалася «Нічліжка», потім «Без сонця» і, нарешті, «На дні». Сама назва має величезний сенс. Люди, що потрапили на дно, вже ніколи не піднімуться до світла, до нового життя. Тема принижених і ображених не нова у російській та світовій літературі. Досить згадати «Знедолених» Віктора Гюго або багатьох героїв Достоєвського, яким теж «вже нікуди більше йти». Багато подібних рис можна знайти у героїв Достоєвського та Горького: це той самий світ злодіїв, пияків, повій та сутенерів. Тільки Горьким він показаний ще страшніше та реалістичніше.

На спектаклі горьківської п’єси глядачі вперше побачили незнайомий ним світ знедолених. Такої жорстокої, гіркої правди про життя соціальних низів, про їхню сувору долю світова драматургія ще не знала. Там, під склепіннями костилівської нічліжки опинилися люди найрізноманітніших вдач і соціального становища. Кожен з них має свої яскраві риси. У пам’яті глядачів та читачів надовго відклалося знайомство з мешканцями нічліжки. І робітник Кліщ, який мріє про чесну працю, і Пепел, який прагне правильного життя, і Актор, весь поглинений спогадами про свою минулу славу, і Настя, що пристрасно бажає великого, справжнього кохання — всі вони гідні кращої долі. Тим трагічніше сприймається їхнє теперішнє становище. Люди, що живуть у цьому підвалі, схожому на печеру, — безневинні жертви жорстоких та потворних порядків. У подібних умовах людина перестає бути людиною і приречена тягнути жалюгідне існування.

З одного боку Горький не дає докладної розповіді про долі героїв п’єси, з іншого боку — і ті небагато рис, які він зазначає, чудово розкривають задум автора. Робочий Кліщ говорить про безвихідну свою частку: «Роботи немає… сили немає… Ось — правда! Притулку, притулку немає! Здихати треба… Ось правда!». У кількох словах малюється трагізм життя Анни. «Не пам’ятаю, коли я сита була, — каже вона. все моє нещасливе життя…»

Умови, що панують у суспільстві, викинули прекрасних, добрих людей на дно. Кожен надано самому собі. Якщо він спіткнувся, зробив один невірний крок, йому загрожує «дно», неминуча моральна, а то й фізична загибель. Гине Ганна, Актор стає самогубцем, та й інші виснажені, понівечені життям до кінця. Але навіть тут, на цьому дні життя, продовжують панувати вовчі закони. Негативні емоції викликає постать утримувача нічліжки Костильова, одного з «господарів життя», який готовий навіть зі своїх нещасних та знедолених постояльців вичавити останню копійку. Його дружина Василиса так само огидна своєю аморальністю.

Гірка частка жителів нічліжки стає особливо очевидною, якщо порівняти її з тим, до чого покликана людина. Під темними і похмурими склепіннями нічліжного будинку, серед жалюгідних і скалічених, нещасних і безпритульних бродяг звучать урочистим гімном слова про людину, її покликання, її силу і її красу: «Людина — ось правда! Все — в людині, все для людини! Існує тільки людина, все ж решта — справа його рук і його мозку! Людина! Це чудово! Це звучить — гордо!». Слова про те, якою має бути і якою може бути людина, ще різкіше відтіняють різницю між тією картиною дійсного становища людини, яку малює письменник. І цей контраст набуває особливого значення… Полум’яний монолог Сатіна про людину звучить неприродно в атмосфері темної темряви, особливо після того, як пішов Лука, повісився Актор, посаджений у в’язницю Васька Пепел. Це відчував сам письменник і пояснював це тим, що у п’єсі має бути резонер (виразник думок автора), але героїв, яких зобразив Горький, важко назвати виразниками будь-яких ідей взагалі. Тому й озвучує свої думки Горькими вустами Сатіна — самого волелюбного та справедливого персонажа.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *